Утім, у першого і другого масового протесту є одна спільна і небезпечна річ – поділ на різні групи «за інтересами». Під кінець Євромайдану розмежування відбулося по кількох лініях: на політичних (Європейська площа) і «неполітичних» (Майдан Незалежності), тобто тих, хто виступав за спротив за участі опозиційних лідерів і тих, хто наполягав на суто народному мітингу. Водночас ліві активісти почали заявляти про «агресивних правих», митці пересварилися за право виступати на сцені (приміром, гурт «Хамерман знищує віруси» туди так і не потрапив буцімто через намір виступати у костюмах беркутівців). Соцмережі рясніли взаємними звинуваченнями і спробами встановити, хто ж більш «правильно» виступає проти влади.
Майдан гніву чи Єврореволюція (остаточна назва ще не утвердилася) теж продемонстрував певну роз’єднаність, цього разу по лінії радикали – мирні протестувальники. Другі називають перших провокаторами, звинувачують у агресії, що грає владі на руку. Радикально налаштована молодь теж має свою позицію – мовляв, мирні протести ні до чого не призведуть, опозиція все «зливає», адмінбудівлі треба захоплювати «тут і зараз», бо інакше народ знову програє. Звісно, кожна зі сторін має право на власну думку й аргументацію. Але зараз як ніколи потрібно бути разом і зберігати спокій.
Якщо протестувальники розсваряться на нинішньому етапі спротиву, «в шоколаді» залишиться виключно влада. А вкотре обдурений народ буде довго з’ясовувати, хто ж винен у провалі революції. Розбрат – ось основна небезпека нинішнього протистояння. Нам достатньо хоча б того, що ми маємо щонайменше трьох лідерів опозиції, які досі не вирішили, хто з них «головніший». Тому зараз тим, хто намагається роздрібнити народний протест, варто добре подумати, чим це обернеться для Єврореволюції. Недарма ж її основними гаслами є «Разом – сила!» та «Разом – і до кінця!». Люди, не сваріться, адже українська історія неодноразово доводила, до чого призводить роз’єднаність!