Видання The Financial Times пише про те, які переваги та ризики несе в собі звільнення президентом України Петром Порошенком екс-очільника Дніпропетровської ОДА Ігоря Коломойського.
У статті зазначають, що подолання корумпованої олігархічної системи було одним з завдань української революції. Таким чином, звільнення Коломойського повинне віщувати більш широку кампанію центральної влади, спрямовану на те, щоб змусити українських олігархів дотримуватися законів.
«Якщо ж це (звільнення Коломойського – ред.) виллється в тотальну війну між, можливо, двома найвпливовішими людьми України (Порошенком та Коломойським – ред.), це насправді небезпечно – і може зіграти на руку ворожій Москві», – пише The Financial Times.
Видання стверджує, що нова кампанія влади повинна гарантувати, що всі ті, хто раніше користався старим режимом задля власного збагачення, надалі дотримуватимуться законів та зроблять свій внесок у відбудову країни.
У публікації наголошують, що запропонована Коломойським реприватизація колишніх державних активів може принести хаос та нашкодить економіці, яка й так перебуває на межі.
«Краще зосередитися на нових правових та податкових реформах, щоб забезпечити прозорість структури власності і доходів та скасувати несправедливі державні субсидії і податкові пільги олігархам», – йдеться у статті.
Разом з тим видання підкреслює, що Київ повинен покласти край приватному фінансуванню добровольчих батальйонів та переконатися, що вони повністю інтегровані в офіційні військові структури.
У публікації наголошують, що, продемонструвавши реальні реформи, Україна зможе розраховувати на суттєву фінансову допомогу Заходу і поза межами обіцяних МВФ $17,5 млрд.
«Якщо Київ покаже прогрес, Захід повинен зробити те ж саме. Незважаючи на військові проблеми, створення стабільної і процвітаючої країни залишається найпотужнішою довгостроковою зброєю України при захисті своєї державності, яку намагається підірвати Москва», – резюмує The Financial Times.
Видання The Foreign Policy пише про те, що російська пропаганда на Заході намагається дискредитувати добровольчі батальйони. Зокрема, автор статті – американський політолог українського походження, професор Ратгерського університету Олександр Мотиль – стверджує, що українських добровольців часто намагаються очорнити, видавши їх за аналог талібів чи колумбійську організацію FARC, відому причетністю до торгівлі наркотиками, однак насправді добровольчі батальйони роблять суттєвий внесок в збереження держави.
Мотиль зазначає, що найчастіше командири батальйонів є не «природженими воєначальниками», а звичайними добровольцями – іноді пов’язаними з певними політичними силами, однак з незначним впливом та фінансовими можливостями.
«Батальйони не мають територіальних баз і ніяких незалежних джерел фінансування (як, скажімо, торгівля наркотиками для FARC). Вони борються на різних ділянках фронту, а не тільки на «своїй» території. Добровольці самі мають сім'ї і робочі місця, і є солдатами лише тимчасово. І, за одним винятком, всі батальйони підпорядковані Міністерствам внутрішніх справ або оборони», – йдеться у статті.
Мотиль стверджує, що поза сферою впливу Міноборони чи МВС залишається Правий сектор, який, однак, діє спільно з регулярними армійськими підрозділами.
«Пропаганда Путіна демонізувала цю групу, припускаючи, що вона причетна до українського руху, який готує фінальний штурм на Росію. Насправді, Правий сектор налічує не більше кількох тисяч членів. Хоча його ідеологія є правою, група не схвалює антисемітизм, і одним з його провідних активістів є ортодоксальний єврей – Борислав Береза», – зазначає автор, додаючи, що самооборона Майдану теж налічувала кілька тисяч осіб, які після Революції Гідності продовжили боротьбу – в політиці, на громадських засадах, чи в добровольчих батальйонах.
«Якщо відбудова нації, держави та економічні реформи проходитимуть швидкими темпами, і якщо Україна витримає російський військовий натиск, добровольчі підрозділи підуть в небуття. Якщо ж це не вдасться і Росія захопить значну частину українських територій, добровольчі батальйони будуть найменшою проблемою для України – і для Заходу. У той же час говорити про військову диктатуру, фашизму і загрозу хаосу буде перебільшенням. Дійсне джерело хаосу в Україні – це армія Путіна на сході», – резюмує Мотиль.
Джеремі Шапіро та Ханна Тобурн пишуть про найбільші проблеми України – олігархічне правління, корупцію і фінансову нестабільність, які супроводжують державу з часу здобуття незалежності.
«Новий український уряд добре усвідомлює проблеми», – зазначають автори статті, додавши, що міністр фінансів України Наталія Яресько під час візиту до Вашингтона чітко виклала власне бачення ситуації.
Зокрема, міністр заявляла про «стабілізацію економіки, реформування країни, боротьбу з корупцією, підвищення прозорості та підзвітності, поліпшення ситуації з верховенством права та створення умов для повернення економічного зростання і процвітання». Крім того, йшлося про правоохоронну реформу, підвищення податків на розкіш та спрощення податкової системи.
Разом з тим автори статті зазначають, що ситуація з екс-очільником Дніпропетровщини Коломойським та Укртранснафтою вказує на те, що державні підприємства, як і раніше, є основними стратегічними активами у внутрішній боротьби між олігархами.
«І ці олігархи, не вагаючись, вдаються до незаконних засобів, щоб втримати свої джерела доходів і свою владу», – йдеться в публікації.
Автори зазначають, що свого часу – ще під час Помаранчевої революції – Україна намагалася здолати стару систему, однак реальних змін так і не сталося.
«Тепер ситуація навколо Укртранснафти не сприяє переконанню українців в тому, що зміни, за які вони стояли на Майдані будуть реалізовані. З певним розчаруванням Захід був переважно спостерігачем у цій надважливій боротьбі. Західні уряди та фінансові установи можуть надавати експертну підтримку і навіть фінансову допомогу», – резюмували автори, додавши, що це, в першу чергу, українська політична боротьба, і виграють або програють її власне українці.
У своїй статті для видання World Affairs Олександр Мотиль пише про економічні перетворення, які запроваджує українська влада. Автор зазначає, що, незважаючи на переконання більшості українців в тому, що в країні не відбувається жодних реформ, позитивні зрушення вже є.
«Насправді довгоочікуваний процес реформування йде повним ходом – тихо і ненав’язливо. Міністерство освіти і Міністерство внутрішніх справ України проводять реструктуризацією університетів і поліції, вочевидь через відсутність в цій сфері складних корупційних схем та влади олігархів. Певні скорочення штату відбулися в Адміністрації президента та апараті уряду, на черзі ще одна хвиля. Закон (незважаючи на його недоліки) про люстрацію був прийнятий, й і призвів до відставки кількох високопосадовців з подальшими розслідуваннями проти них. Схвалена ідея створення Антикорупційного бюро, і наразі триває конкурс на посаду очільника відомства», – йдеться в статті.
Разом з тим автор зазначає, що одними з найважливіших є економічні реформи, і в цій сфері в Україні є певні досягнення. У публікації наводять дані дослідження VoxUkraine Index for Monitoring Reforms, проведеного Тимофієм Миловановим та іншими експертами з університету Пітсбурга. Зокрема, кожні два тижні вчені визначають рівень якості прийнятих реформ, оцінюючи їх за шкалою від -5 до +5, а саме дослідження стосується п’яти основних секторів економіки, таких як управління та боротьба з корупцією, державні фінанси, монетарна політика та фінансові ринки, енергетична безпека та міжнародна торгівля.
Дані досліджень, які охоплюють період з січня 2015 року, показали, що найефективнішими виявилися реформи, проведені в сферах боротьби з корупцією (1,72 бали), монетарної політики (1,46), та енергетичної незалежності (1,36).
«Вочевидь, сектор зовнішньої торгівлі є найменш реформованим», – зазначає Мотиль. Зокрема, індекс реформування цього сектору сягає лише 0,4 бали.
«Звичайно, Україна повинна пройти довгий шлях. Однак реформи почалася, і якщо Київ підтвердить свою політичну волю, Захід наполягатиме на змінах, а Владімір Путін нагадуватиме Україні, що альтернативою реформам буде підпорядкування Росії, то 2015-й може стати роком реформ в Україні», – резюмує автор.