«Битва за Атени»: що таке демократія і як її слід захищати

Історія
24 Грудня 2013, 18:06

Але існують і винятки, коли ці населені пункт самостійно входили в Історію. Один із них пов’язаний з містечком Атени (Athens), округ МакМінн, штат Теннессі.

Округ цей був небагатим, сільське господарство у 1930-ті підкосила Велика Депресія, а потім – кількарічна засуха. На хвилі кризи владу там захопила багата родина Кантрелл. Пол Кантрелл обирався шерифом послідовно в 1936, 1938 і 1940 роках. У 1942 і 1944 роках йому вдалося обратися в сенат штату Теннессі, а на звільнене місце шерифа він посадив свого заступника, Пета Менсфілда.

Шериф відкрито брав хабарі у місцевих виробників самогону і власників різноманітних притонів, а також закривав очі (ясна річ, не безоплатно) на різноманітні порушення виборчого законодавства як з боку демократів, так і з боку республіканців. Отож місцеві політичні боси стали невід’ємною складовою корупційного механізму і повністю орієнтували на шерифа. Але головним джерелом надходження грошей для шерифа і його помічників був збір штрафів; при цьому поліцейські отримували певну суму за кожного затриманого, заарештованого чи посадженого – чим більше арештів, тим більше грошей. Популярним способом їхнього добування було зупинити вночі міжміський автобус, який проїжджав через Атени, головне місто округу, витягнути сонного пасажира і змусити його заплатити штраф за «перебування у п’яному вигляді». Штраф той був досить великий – $16,5, що на нинішні  гроші сягає десь так $150-200. Іноді за тиждень робилося по 115 арештів – для невеликого міста грандіозна цифра.

У Департамент Юстиції США (US Department of Justice) сипалося безліч скарг від мешканців округу на те, що результати виборів 1940, 1942 і 1944 років фальсифіковано. Але жодної відповіді на це не було. Можливо, у зв’язку з воєнним часом у Вашингтоні воліли не зважати на якісь там «дрібниці» – в окрузі порядок, а це головне. Але дуже вже своєрідним був цей порядок – і Кантрелл, і Менсфілд санкціонували фізичні розправи над тими, хто насмілювався звинувачувати шерифа і його кліку в корупції та порушеннях виборчого законодавства.

А в 1946 році Кантрелл і Менсфілд вирішили помінятися. Менсфілд тепер виставив свою кандидатуру на пост сенатора, а Кантрелл – шерифа. Але вони не врахували, що після закінчення Другої світової війни на батьківщину почали повертатися ветерани (загалом близько 3000, або 10% дорослого населення округу). Вони були вражені тим, що поки вони воювали за свободу, їхній округ став осердям корумпованої диктатури – і дуже швидко відчули всі принади цієї диктатури на собі: поліція влаштовувала облави у барах, де за чаркою збиралися погомоніти колишні солдати і моряки, арештовувала ветеранів, штрафувала на великі суми, а часом і жорстоко била.

І тоді ветерани вирішили виставити своїх кандидатів на виборах, незалежних від місцевих організацій демократичної та республіканської партій. А ще вони гарантували жителям округу проведення чесних виборів.

На одному з передвиборчих мітингів представник ветеранів виголосив промову про те, що «в окрузі Макмінн забули про ті принципи, які ми з зброєю в руках відстоювали на війні. Ми воювали за демократію, тому що ми віримо в демократію, але не в тому вигляді, в якому вона існує в цій країні зараз». Ветерани послали листи з проханнями надіслати спостерігачів на вибори губернаторові штату, Департаменту Юстиції та ФБР, але відповіді так і не отримали… Знайома ситуація, чи не так?

А команда Кантрелла-Менсфілда, розуміючи, що ветеранів готова підтримати більшість виборців округу, вела активну підготовку до «правильного» проведення виборів. В інших округах і навіть поза межами штату шериф Менсфілд набрав дві сотні місцевих тітушків, давши їм зброю та особливі права як свого роду загону спецпризначення («deputies»). Ця публіка отримала команду не зупинятися перед затриманням та побиттям спостерігачів за виборами з числа ветеранів війни, а відразу після закінчення голосування – вилучити урни з бюлетенями і відвезти їх до приміщення місцевої в’язниці (міцні стіни, сталеві двері) для «офіційного підрахунку голосів». Вилучення урн для голосування являло собою злочинне порушення закону штату Теннессі, згідно з яким усі голоси мають бути перераховані відкрито, у присутності спостерігачів, які представляють інтереси виборців. Проте що там якісь закони, коли команда Кантрелла-Менсфілда звикла до того, що вона і тільки вона встановлює «понятія» в в окрузі Макмінн та місті Атени!

Місцеві вибори відбулися 1 серпня 1946 року. Тітушки-«deputies» спершу побили спостерігачів-ветеранів на виборчій дільниці в Атенах, а потім один із них відмовився пускати на дільницю чорношкірого виборця Тома Джілеспі. З формулюванням «вали звідси, ніґґер, тобі сьогодні голосувати не треба», Джілеспі побили, а коли він все одно спробував зайти на дільницю, помічник шерифа в нього вистрілив. Зібрався натовп і почалася катавасія. Озброєна зграя «deputies» на чолі з шерифом Менсфілдом, наставивши на людей зброю,  забрала урни для голосування і перемістила їх в будівлю в’язниці для «підрахунку». Здавалося, результат виборів вже зрозумілий: представники клану Кантрелла-Менсфілда будуть вкотре «обрані» на свої посади. Але ветерани війни не схилили голови – вони вирішили не допустити торжества свавілля і дати бій за свободу. З вигуками: «Зупинити тиранію влади!» вони взяли в облогу будівлю в’язниці, вимагаючи від шерифа і його підручних негайно видати ящики з бюлетенями. Однак зброї і патронів у них було недостатньо; і тоді вони відкрили місцевий арсенал національної гвардії. Зброї там з огляду на недавній воєнний час було небагато – три гвинтівки М-1, 24 англійські гвинтівки «Enfield» та 5 револьверів 45-го калібру, а також кілька ящиків з патронами. Близько восьмої вечора озброєні ветерани та їхні помічники з числа городян оточили будівлю в’язниці. Поліцейським і «deputies» було запропоновано скласти зброю, видати захоплені ними виборчі урни і забиратися геть. Але шерифова зграя відмовилася, відтак розгорілася перестрілка. Прибічники шерифа чекали на підкріплення; губернатор Теннессі Джим Маккорд мобілізував національну гвардію, однак направити війська в Атени так і не наважився, небезпідставно побоюючись, що гвардійці, у своїй масі також ветерани війни, перейдуть на бік бойових товаришів…

Уночі в протистоянні настав перелом. Колишні солдати зв’язали декілька динамітних шашок, підірвали двері в’язниці і пішли на штурм. Опір обложених було зламано, і вони здалися на милість переможців. Ветерани зайняли будівлю і взяли під свій контроль виборчі урни. За ходом битви стежив увесь округ: місцева радіостанція, розташована навпроти в’язниці, висвітлювала події в прямому ефірі. Ведучий вів репортаж, лежачи на підлозі, щоб сховатися від куль, які свистіли в його студії. Після капітуляції противника переможці з’явилися до студію і попросили ведучого передати в ефір таке повідомлення: «Працівники виборчкому зі складу ветеранів війни з’явилися на виборчі дільниці неозброєними в надії, що вибори будуть справедливими, як обіцяв Пет Менсфілд. Їх зустріли кастетами і кулями. Кілька ветеранів були побиті, виборчі урни були винесені до будівлі в’язниці. Ветерани попрямували до в’язниці, щоб забрати урни, але їх зустріли вогнем. Кандидати-ветерани обіцяли, що проведуть чесний підрахунок поданих голосів. У них не було іншого вибору, крім як відповісти вогнем на вогонь. На тих виборчих дільницях, де ветеранам була надана можливість безперешкодно спостерігати за ходом виборів, їхні кандидати перемогли з перевагою три до одного».

Уранці зброя була почищена та повернута до арсеналу, а виборчі урни передані лічильній комісії. За підсумками підрахунку бюлетенів лідер ветеранів Нокс Генрі, який балотувався в шерифи, переміг Кантрелла із значним відривом: 1168 голосів проти 789. Ще три ветерани були обрані на відповідальні пости в окрузі.

Другого серпня на загальних зборах мешканці Атен обрали керівний комітет у складі трьох осіб. Громада міста ухвалила рішення розігнати стару поліцію і сформувати нову. На допомогу їй громадяни організували патрулі добровольців. Посадові особи окружних органів влади погодилися встановити ліміт своєї річної зарплати на рівні 5000 доларів. У наступне десятиліття проведені в окрузі Макмінн реформи були здійснені в багатьох інших округах штату.

Загальні вибори 5 листопада пройшли спокійно. Відновивши влада закону, жителі округу Макмінн повернулися до звичайних занять. Пет Менсфілд поїхав до рідної Джорджії і більше в Атенах не з’являвся. Пол Кантрелл зайнявся торгівлею автомобілями за межами округу. За свідченням знайомих, він змирився зі своєю поразкою і не нарікав на долю.

Цікаво, що  The New York Times (та сама газета, в якій Волтер Дюранті заперечував Голодомор) засудила захисників демократії з Атен словами, співзвучними з твердженнями речників Партії регіонів та оплачуваних цією партією «політологів»: «Цілком очевидно – і, хочеться сподіватися, помилково – вони увірували в те, що не існує органів влади, до яких вони могли б апелювати… Ветерани округу Макмінн порушили фундаментальний принцип демократії, привласнивши собі правоохоронні функції, на які вони не отримали мандату від виборців. Корупція зцілюється реформами, і навіть у найбільш корумпованих місцях існують мирні шляхи до реформ». Дуже знайомі слова, чи не так?

Що ж, це красиві, але пустопорожні слова. Жителі Атен багаторазово зверталися за допомогою до влади, але усі їхні звернення ігнорувалися. І якби ветерани керувалися настановами The New York Times  їхні онуки та правнуки донині чекали б відновлення справедливості. І взагалі, хіба не міститься в Декларації незалежності США карбована формула: «Коли довга низка правопорушень і зловживань владою… виявляє намір підпорядкувати народ абсолютному деспотизму, тоді народ має право та обов’язок повалити такий уряд і встановити нову форму убезпечення народу в майбутньому»?

Отож «Битва за Атени» вийшла далеко за рамки простої перестрілки в американській провінції. Історик Ден Дейлі писав: «То була кровопролитна, але вирішальна сутичка двох суспільно-політичних культур, зіткнення минулого і майбутнього органів влади на рівнях місцевому, штату і зрештою федеральному. Її підсумком було підтвердження глибоко вкоріненою в американському суспільстві ідеї про те, що ми маємо право відстоювати свої права перед лицем тиранії, навіть якщо вона пустила коріння в нашому власному домі».

Реальні події були відтворені у фільмі «Битва за Атени» («The Battle of Athens»). Охочі можуть переглянути його повністю, але для цього потрібне володіння англійською мовою .

А можна подивитися ключовий епізод, де англійська не потрібна  – ви і так зрозумієте все те, що відбувається на екрані. Бо ж ви живете в сьогоднішній Україні…

Позначки: