На думку журналістів польської газети Rzeczpospolita, підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС залежить від вирішального поєдинку між Меркель та Януковичем.
Джерела з оточення президента Броніслава Коморовського, який брав активну участь у переговорах з українською владою у справі Тимошенко, стверджують, що доля України залежить від «вирішального двобою між Меркель та Януковичем».
«З одного боку, Янукович хоче вирішити справу Тимошенко з найменшими втратами, побоюючись негативної реакції власного електорату та перемоги Юлії на президентських виборах через два роки. З іншого – Меркель відмовляється від укладання Угоди про асоціацію без звільнення Тимошенко, бо публічно дала таку обіцянку і цього очікує німецька громадська думка», – сказав співрозмовник Rzeczpospolita з адміністрації президента Коморовського.
Крім того, як стверджує видання, позиція Німеччини має вирішальне значення, бо за нею піде більшість країн Західної Європи.
«Меркель зацікавлена у підписанні угоди з Україною, але тільки для того, щоб протидіяти посиленню авторитаризму путінського режиму у Східній Європі. Канцлер не має чіткого уявлення про призначення відносин між Києвом і Брюсселем», – заявив Rzeczpospolita експерт із берлінського відділу Європейської ради міжнародних відносин Олаф Бьонке.
Усе ж Rzeczpospolita пише, що «у грі проти Януковича Меркель, здається, має сильнішу карту. Результат саміту у Вільнюсі не загрожує її політичній кар’єрі. Натомість результат переговорів з Брюсселем матиме вирішальне значення для політичного майбутнього українського президента».
Читайте також: Політичні сценарії звільнення Тимошенко: лікування в Німеччині, часткове чи повне помилування
Зволікаючи зі звільненням Юлії Тимошенко, президент Віктор Янукович виказує свою слабкість. Про це заявив колишній міністр закордонних справ Польщі Адам Ротфельд в інтерв’ю польському порталу gazeta.pl.
Підписання Угоди про асоціацію України з ЄС матиме не лише економічні та політичні наслідки для України. На думку дипломата, Україна є свого роду тестом. «Якщо той експеримент з’єднання з європейськими структурами буде успішним, то для проєвропейських російських еліт це буде сигналом і доказом, що така опція в Росії також може бути вдалою. Через те, що і Росія, і Україна були частинами одного і того ж організму і є зорганізованими у доволі схожий спосіб», – зауважує він.
На думку Ротфельда, після підписання угоди Україна виходить на важкий шлях. Дипломат сподівається, що цей шлях буде успішним. «Ідеться про пристосування своєї економіки до норм права та вимог ЄС. Це відкриватиме перспективу і для Росії – не одразу, а для наступних поколінь, бо український марш до Європи триватиме довго. У Вільнюсі Україна стоїть перед стратегічним вибором», – заявив Ротфельд.
«Очевидно, досягнено угоди, Янукович скористається з права на помилування, але лише після підписання угоди. Якби президент був більш раціональним у цій справі, то звільнив би колишнього прем’єра вже давно. У лікарні Юлія Тимошенко безперервно приймає делегації. Використовує свою ситуацію задля постійної присутності на політичній сцені і створює противагу для уряду Януковича. Що довше президент відмовляє їй у праві діяти на українській політичній сцені, то більше зміцнюється ця її позиція на сцені. Настав час завершити цю справу. Проте президент по-іншому оцінює її: Юлія Тимошенко небезпечна для нього. У такий спосіб він показує свою слабкість», – наголосив Ротфельд.
Читайте також: Україна чи Тимошенко. Чи погодиться Янукович на умови ЄС
Диверсифікація постачання газу в Україну може зняти обмеження щодо розширення газових відносин у Східній Європі в цілому, яка досі дуже залежить від Газпрому, пише The Financial Times.
«Торік Україна домоглася прогресу. Вона розпочала імпорт газу трубопроводами малої потужності, що з’єднують її з Угорщиною та Польщею. Невелика частка щорічних 30 млрд кубометрів потреб Києва в імпорті – символічні від 2 до 3 млрд кубометрів мають бути імпортованими у цьому році за цими маршрутами. Газ надходитиме зі сховищ ЄС, куди спершу його імпортували з Газпрому, але тепер цей газ надлишковий для їхніх вимог. Контракти з німецькою RWE передбачають близько 10 млрд кубометрів щорічного імпорту газу за цінами нижчими, аніж у Газпрому. Проте українські чиновники стверджують, що зусилля з розширення імпорту із Заходу блокують на кордоні зі Словаччиною», – пише видання.
«Пропускна здатність трубопроводів, що перетинають цей кордон – набагато більша, аніж тих, що на кордонах з Угорщиною та Польщею, – достатня для того, щоб впоратися одночасно з великим експортом Газпрому і водночас імпортом великої кількості дешевшого газу назад на Схід до безгрошової України. Енергетична Хартія ЄС, членом якої є Україна, містить норми щодо лібералізації поставок, які повинні зробити можливим такий імпорт», – пише оглядач Роман Олеарчик.
Проте, незважаючи на цю хартію та переговори, що тривають майже рік, газ досі не йде у реверсному напрямку через словацько-український кордон.
Єврокомісар із питань енергетики Гюнтер Еттінгер у коментарі The Financial Times натякнув, що у питанні із реверсними поставками зі Словаччини основним чинником є Газпром. Офіційні представники оператора словацького газопроводу Eustream стверджують, що проблема все ж з українського боку: «Зі словацького боку Eustream є єдиним [системним оператором], який несе відповідальність за всі заходи, пов’язані з постачанням газу. З іншого боку, не повною мірою зрозуміло, хто відповідальний з українського боку».
Україна також могла створити собі проблеми багато років до того, дозволивши Газпрому встановити свої власні системи на кордоні. Тому тепер, у будь-якому випадку, Україна потребує допомоги ЄС у вирішенні цієї проблеми.
«Роз’яснення справи з газовими іграми на східному кордоні України може допомогти Україні диверсифікувати поставки газу у короткостроковій перспективі. У довгостроковій перспективі це потенційно може зняти обмеження до розширення газових відносин у Східній Європі – регіоні, що сильно залежить від поставок із Газпрому», – наголошує видання.
Читайте також: Після газу. Російська економіка прямує до рецесії
Німецька торговельна, фінансова та інвестиційна політика щодо Росії, зокрема у питанні природного газу, вплинула на реформування геоекономічного ландшафту пострадянської Східної Європи. У результаті Україна може стати заручником недавньої східної політики Берліна. Про це пише у своїй статті на сайті The Foreign Policy Journal політолог, доцент кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Андреас Умланд.
«Очевидно, залучені до московських проектів німецькі політики та менеджери рішуче відкидатимуть те, що вони пов’язані з російськими неоімперськими схемами. Проте ті, хто знайомий з тим, як працює внутрішня і зовнішня політика сучасного Кремля, знають, що діяльність великих російських державних корпорацій не завжди суворо керується економічними принципами», – пише Умланд і наголошує, що це твердження особливо справедливе щодо російської корпорації Газпром.
На думку експерта, «на цьому тлі поєднання суттєвого, хоча в основному на базі природних ресурсів, російського економічного потенціалу з комерційними інтересами деяких німецьких політиків і підприємців призвело до нездорової ситуації, в якій німецькі компанії виглядають як такі, що допомагають Москві в її перебудові геоекономічного ландшафту Східної Європи». «Кремль вміло грає на відсутності у Німеччини знань, зацікавлення та цілеспрямованому самообмані щодо більш глибоких мотивів російської зовнішньоекономічної політики щодо інших колишніх радянських республік», – пише Умланд.
Він зазначає, що вже впродовж певного часу низка німецьких компаній і громадських діячів незвично тісно співпрацюють з Росією або близькими до уряду фірмами.
«Визначна роль двох ветеранів політики із Соціал-демократичної партії Німеччини у бізнес-імперії Газпрому особливо дивна: з 2005 року колишній канцлер ФРН Ґерхард Шрьодер є головою наглядової ради компанії, що управляє «Північним потоком» , тимчасом як колишній мер Гамбурга (представник СДП) Геннінг Фошерау відіграє таку ж роль у проекті «Південного потоку» з квітня 2012 року. Вражає, як відверто високі представники німецької соціал-демократії підтримують державну компанію авторитарного режиму Путіна і його сумнівні геоекономічні проекти», – зауважує Умланд.
На його думку, «нетерпіння і випадкові перебільшення в українських оцінках німецької політики щодо Росії можна радше віднести до підозр про наміри Кремля щодо України, аніж щодо недовіри до Берліна».
«Загальна вартість Північного та Південного потоків може становити до 40 мільярдів євро. Існують альтернативні стратегії гарантування газопостачання до Європи, які будуть дешевшими, аніж дорогі офшорні проекти. Із завершенням будівництва «Північного потоку» загальний потенціал для транспорту газу з Росії до ЄС був близько 250 млрд кубометрів, хоча фактичний експорт газу з Росії на Захід 2011 року, наприклад, становив всього 112 млрд кубометрів», – пише експерт.
Проте, наголошує Умланд, не зважаючи на певні проблеми, пов’язані з Північним та Південним потоками, найголовніше для України у цій енергетичній співпраці ЄС і Росії –зменшення залежності від Росії. «Хоч би хто що думав про придатність і надійність нових підводних газопроводів для Заходу, проте суть така: що менше Росія потребує українських трубопроводів для експорту свого газу до ЄС, то слабшою буде взаємозалежність між двома найбільшими країнами в Європі», – вважає Андреас Умланд. Однак наголошує: зважаючи на те, що Росія стає спроможною здійснювати енергетичні зобов’язання перед Заходом без залучення України, це може «спонукати його діяти безжально у східнослов’янському регіоні, так як він зараз чинить у Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії. Берлін не може дозволити собі такого сценарію».
Читайте також: Занепад Газпрому гальмує геополітичні проекти Кремля
Квартальне видання The New Eastern Europe оприлюднило результати опитування 10 європейських експертів щодо оцінки розвитку країн Східного партнерства на шляху до ЄС. За результатами цього опитування Україна опинилася на третьому місці після Грузії та Молдови.
Згідно з результатами дослідження, Білорусь отримала найнижчу оцінку експертів, тимчасом як Грузія та Молдова найвищі (відповідно 3,4 та 3). Україна отримала загалом 2,6 бала (середня оцінка по регіону також 2,6). У Вірменії кращі показники, аніж в Азербайджану.
Враховуючи середній показник по регіону, розвиток громадянського суспільства отримав найвищий бал серед інших категорій. Найнижчу оцінку експерти дали дотриманню прав людини у країнах Східного парнерства.
«Аналізуючи прогрес у сфері верховенства права та судової системи, експерти оцінили Україну в середньому балом 1,8 – це лише трохи вище, аніж у Білорусі та Азербайджані. Середній бал України в категорії боротьби з корупцією – 1,6, таким чином вона перебуває на останньому місці разом з Азербайджаном», – йдеться у звіті.
«У цілому експерти вважають, що прогрес у країнах Східного партнерства не цілком позитивний, що відображається середнім балом по регіону – 2,6. Крім цього, система показників також ілюструє різноманітність країн Східного партнерства. Вона відображає необхідність, можливо, розглянути більш індивідуальний, двосторонній підхід між Європейським Союзом і тими країнами, які мали найбільший прогрес в інтеграції з Європою порівняно з тими, які просунулися менше», – наголошується у звіті The New Eastern Europe.
Оцінюючи ситуацію в Україні, 60% експертів вважають: якщо Україна не відповідатиме критеріям ЄС перед самітом у Вільнюсі, ЄС не варто підписувати з нею Угоду про асоціацію та глибоку і всеосяжну зону вільної торгівлі.
Читайте також: Не відставати. Після вступу Хорватії ЄС слід готуватися до прийому нових членів
Розвиваючи разом з Польщею та іншими країнами Центральної та Східної Європи регіональну ініціативу співробітництва у сфері оборони, Україна може не лише сформувати нову структуру військової безпеки, а й ефективно протистояти тиску Росії. Про це пише у своїй статті експерт Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Войцех Лоренц.
Експерт зауважує: попри те, що представники теперішньої української влади декларують позаблоковий статус України, вони «суттєво зміцнили співпрацю з НАТО впродовж останніх трьох років».
Лоренц зазначає, що Україна розвиває співпрацю і з НАТО, і з ЄС. «У листопаді українські війська братимуть участь у військових навчаннях НАТО Steadfast Jazz 2013 – перших навчаннях NRF у Центральній і Східній Європі з бойовою стрільбою. Водночас Україна розвиває співробітництво в галузі оборони з ЄС. Українські війська підтримують бойову групу ЄС (HELBROC), утворену балканськими країнами, тимчасом як корабель, що бере участь в антипіратській операції НАТО, після її завершення перейде також до Атлантичної морської місії ЄС. На регіональному рівні Україна, Польща та Литва утворюють бригаду (Литовсько-Польсько-Українську Бригаду)», – пише Лоренц.
На думку експерта, Україна, зміцнюючи свою співпрацю із Заходом, може поступово нарощувати додаткові важелі для нейтралізації тиску з боку Росії. Однак для того, щоб вести активну, суверенну оборонну політику як позаблокова країна, Україні потрібно створити надійну структуру оборони.
«Вона може базуватися на досвіді Фінляндії, яка також не подавала заявку на вступ у НАТО у зв’язку з відсутністю підтримки громадськістю і можливою реакцією Росії. Проте Фінляндія підтримує цей варіант як гарантію та важіль, який допомагає у захисті від тиску Росії», – зауважив Лоренц.
«У довгостроковій перспективі зміцнення співробітництва з НАТО може забезпечити Україні аналогічні гарантії та додаткові важелі. У середньостроковій перспективі Україна може отримати додатковий простір для маневру у відносинах з Росією, посилюючи інтеграцію з ЄС і СПБО. У короткостроковій перспективі позаблоковий статус України мусить спиратися на розвиток CEEDEFCO – регіональної групи співробітництва в галузі оборони, яка повинна включати країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва), Вишеградської групи (Чехія, Угорщина, Польща, Словаччина), а також Болгарію та Румунію. Така скоординована співпраця, зорієнтована на взаємодію, розвиток можливостей і більш глибоку інтеграцію промислової бази оборони, навіть без формальних структур могла б доповнити діяльність ЄС і НАТО в регіоні», – пише Лоренц.
Читайте також: Ілюзія нейтралітету