Справа про вбивство Євгена Щербаня оживляє поняття та персонажів призабутих 90-х: виплати зарплат харчами, бартерні операції, шахтарські бунти, «стрілки», кілери, «авторитети», «криси», голомозі братки і так далі. Одним з таких привидів минулого став третій свідок по справі, колишній губернатор Донеччини та Сумщини, з часів керівництва якого жителі цього регіону стійко не люблять «донецьких», помітна фігура часів кучмізму, раннього та розвинутого, людина, котра перебувала в розшуку Інтерполу, а зараз, за власним визначенням, «займається своїми справами» – Володимир Щербань.
Вочевидь, на цього свідка обвинувачення покладало особливі надії – адже, на відміну від двох попередніх, Ігоря Мар’їнкова та Сергія Зайцева, Щербань хоча б особисто знайомий з Юлією Тимошенко, ба більше, ані Мар’їнков, ані Зайцев з прописаною їм роллю явно не впорались. Тому до залу не було допущено нардепів від опозиції, які елементарно могли б зірвати засідання або перетворити зал суду на арену боїв з «Беркутом», що б відтіснило покази Щербаня як такі на другий план. Натомість жодних перешкод не чинили журналістам, які мали б максимально донести їх до громадськості.
За словами тих, хто знав Щербаня в часи, коли він був помітною фігурою ледь не всеукраїнського масштабу, екс-губернатор за збіглі роки змінився мало: майже такий же самовпевнений та зверхній, але пихи все ж стало трохи менше – вочевидь дались взнаки роки без влади та проблеми з українським та американським правосуддям.
Щербань явно засумував за такою увагою з боку преси, тому першу частину своїх показів по справі неквапно розповідав про свою роль у відновленні донецької економіки в кризові 90-і. «У нас була відповідальність за спинами, щоб не тільки за себе, там за власність свою, кишені свої здобуті якісь, а й роботу, яку ми робили, з утра до півночі кожен день. А й те, щоб люди в області жили нормально – відчували і заробітну плату, і соціальні проблеми вирішували», – представляв себе Щербань неабияким державником.
Читайте також: У "справі Щербаня" проти Тимошенко свідчать небіжчики. В переказі і з помилками
Потроху він почав наближатися до суті справи, перейшовши до газових відносин на Донбасі в середині 90-х. За словами Щербаня, він разом з убитим однофамільцем та іншими соратниками, деякі з котрих також загинули в ті часи, намагався працювати напряму з постачальниками газу – Туркменістаном чи Росією, яку представляла «Ітера», фактична «донька» компанії «Газпром». Допускати контрольовану Тимошенко та Павлом Лазаренком компанію ЄЕСУ на свою територію «донецькі» не хотіли. «ЕЭСУ була «прокладкою» між нами з «Ітерою», і частина залишалася якраз ЕЄСУ, а не в «Ітері», – пояснив Щербань. Саме за його губернаторським розпорядженням усі підприємства Донецької області згодом були вимушені закупляти газ не в ЄЕСУ, а в «Індустріального союзу Донбасу» (ІСД) – утвореної Щербанями та їхніми партнерами мегакорпорації, котра повністю взяла під контроль всю економіку регіону. Саме це рішення і небажання його скасовувати остаточно загострили конфлікт між «дніпропетровськими» та «донецькими» і, за версією слідства, стали головною причиною майбутнього вбивства Євгена Щербаня.
Свідок нарешті дійшов до обставин, які цьому вбивству передували. «Ми зустрілись в обладміністрації, на балконі одинадцятого поверху. І він (Євген Щербань) каже: «Мене уб'ють, Павло (Лазаренко) мене не залишить. За мною машина їздить», – продемонстрував свідок неабияку пам'ять на подробиці. Ще до цього він розповів, як «Лазаренко призначив мені зустріч на 23.30, біля Нацбанку, і з’явився там о 23.35». Своєю феноменальною пам’яттю Щербань нагадав присутнім на засіданні першого свідка по справі, Ігоря Мар’їнкова, який не тільки в подробицях пам’ятав, в одяг яких брендів вдягалась в середині 90-х Юлія Тимошенко, але й елементарно відрізняв парфуми Gucci від парфумів Chanel. Роль самої Тимошенко у вбивстві Щербаня, за словами свідка, зводилась до того, що «Лазаренко й Тимошенко були одним цілим».
Після кількох беззмістовних питань з боку обвинувачення та таких же беззмістовних відповідей свідка справа дійшла до допиту Щербаня захисниками ЮВТ. Вони спрацювали по відпрацьованій на попередньому свідкові, Сергієві Зайцеві, схемі: спочатку Олександр Плахотнюк своїми прискіпливим питаннями змушує свідка плутатись та заперечувати самому собі, потім Андрій Кожем’якін остаточно виводить свідка з психологічної рівноваги і насамкінець Сергій Власенко використовує «домашню заготовку» захисту і не залишає від показів свідка каменя на камені.
Читайте також: Довічне для Тимошенко: нюанси звинувачень і розгубленість опозиції
Плахотнюк насамперед почав розпитувати свідка про обставини появи вищезгаданого розпорядження про закупівлю газу донецькими підприємствами винятково у ІСД. Адвоката екс-прем’єра цікавило, хто був ініціатором цього розпорядження, з ким воно обговорювалося, якими мотивами воно було зумовлено тощо. Щербань такого підходу до проблеми відверто не розумів, показавши себе типовим чиновником 90-х, для якого злиття бізнесових та державних інтересів було абсолютно зрозумілим, що не варто було навіть приховувати.
- Євген Щербань якось впливав на появу цього розпорядження? – питав Плахотнюк
- Так, звісно, я з ним консультувався, – відповідав Володимир Щербань, знизуючи плечима.
- Тобто, Євген Щербань був ініціатором появи розпорядження?
- Ні, звісно, чому?! І що значить ініціатором?..
- То хто був ініціатором?
- Ми з заступниками обговорювали…
- Тобто заступники усі разом були ініціаторами?
- Ну…
- Вони прийшли і хором ініціювали?
- Ні… Але я ж розумів ситуацію… – відповідав вже відверто роздратований Щербань.
Аналогічна ситуація виникла і при з’ясуванні Плахотнюком конкретних цін на газ в області, побоювань Євгена Щербаня за своє життя тощо. Свідок плутався в цифрах і цитатах, дедалі частіше говорив «не знаю» чи «не пам’ятаю», озирався до прокурорів. Цим він знову нагадав свідка Мар’їнкова: той теж виглядав дуже самовпевнено, даючи вільні свідчення у справі, але одразу «поплив», коли справа дійшла до подробиць. Різниця була лише в тому, що Мар’їнков хизувався своїми зв’язками в кримінальному світі, а Щербань – успіхами в розбудові Донбасу.
Тим часом Плахотнюк розвивав успіх і спитав свідка, чому той вирішив розповісти про участь Тимошенко у вбивстві Євгена Щербаня лише через сімнадцять років після злочину. Володимир Щербань запевнив, що увесь цей час просто боявся за своє життя, якби почав говорити.
Якщо очистити діалог Плахотнюка та Щербаня від перепитувань, уточнюючих запитань та відступів вбік, він звівся до наступного:
– Чому ви не розповіли правоохоронним органам про причетність Тимошенко до вбивства Щербаня одразу після злочину?
– Я не відчував ситуацію, я ж не самовбивця.
– А у 2001 році?
– Не відчував ситуацію, мене б ніхто не послухав.
– А в 2004 році?
– Не відчував ситуацію.
– А зараз?
– А зараз відчув ситуацію, зараз всі про це говорять…
Зрештою, Плахотнюк вибив у свідка зізнання в тому, що жодних матеріальних доказів причетності Тимошенко до вбивства Щербаня у свідка немає. Принагідно Плахотнюк почав хилити до політичної версії злочину, за якою причиною вбивства Євгена Щербаня стала заздрість його однофамільця до того, що кандидатом на президентських виборах 1999 року від «донецьких» мав стати не він, а Євген Марчук (про цю версію в нещодавньому інтерв’ю Тиждень.ua детально розповіла опозиційна депутатка Олександра Кужель, яка, до речі, і буде наступним свідком по справі). Володимир Щербань у своїх вільних показах стверджував, що причини вбивства його однофамільця лежать винятково в економічній площині, але згодом визнав, що «політика – широке поняття».
Наступним питання задавав Андрій Кожем’якін, який швидко з’ясував, що «хлопчик з феноменальною пам’яттю», як Володимира Щербаня встигли охрестити журналісти після його похвилинної деталізації зустрічі з Лазаренком 17 років тому, не пам’ятає, що Генпрокуратура викликала його на допит в квітні минулого року. Принагідно Кожем’якін «потролив» свідка питаннями про екстрасенсорні здібності останнього (стосувалось розповідей Щербаня про факти, які йому ніхто не повідомляв) та його улюблену футбольну команду (стосувалось вибуху на донецькому стадіоні, внаслідок якого загинув відомий місцевий бізнесмен Ахать Брагін). Володимир Щербань вже помітно нервував, прокурори, здавалось, нервували ще більше.
Читайте також: Привиди 1990-х. Справою Щербаня влада продовжує "совкові" традиції судочинства
«Добивати» свідка взявся Сергій Власенко. Для початку він поцікавився, навіщо Володимир Щербань незадовго до вбивства свого однофамільця виїхав з України до США – свідок відповів, що «боявся Тимошенко й Лазаренка». Але Власенко добре підготувався до засідання – і почав засипати свідка цитатами з інтерв’ю, в яких той, зокрема зазначав, що поїхав до Штатів, щоб відпочити. Власенко й далі «тероризував» свідка його ж власними цитатами – той крутився, як вуж на пательні, робив довгі паузи, вдавав, що не розуміє суті поставлених питань, але все ж намагався підкреслити свою значущість. «Мене захищали п’ять адвокатів з дипломами Гарварду», – повідомив він, вкотре нагадавши свого попередника Мар’їнкова, який не менш пафосно розповідав, що «у мене начальник міліції колишній був першим заступником в охороні». «Мене не зняли з посади голови фракції «Соціально-ринковий вибір», я сам вирішив піти», – затято доводив він Власенку так, наче це має зараз якесь значення.
Під кінець допиту Власенко почав діставати «тузів з рукава». Спочатку він поцікавився у Володимир Щербаня чому пов’язана з його сином фірма одразу після вбивства Євгена Щербаня отримала з рахунків дружини покійного близько двох мільйонів доларів. В такий спосіб захист Тимошенко намагався розвинути вищезгадану політичну версію вбивства Євгена Щербаня, наголошуючи на конфлікті між двома Щербанями – але на вимогу прокурорів це питання було знято.
Далі Власенко використав головний аргумент – увімкнув на своєму ноутбуці запис старого телеінтерв’ю Євгена Щербаня, в якому той прямо говорить, що Павло Лазаренко є «достойною людиною», котра «розділяє наші погляди». Представник держобвинувачення Лілія Фролова, відома громадськості ще з часів «газової справи» у Печерському суді репетувала, вимагаючи, щоб суд негайно зупинив Власенка і зробив йому зауваження. Очевидно, подібна знахідка захисту Юлії Тимошенко явно не входила до планів Генпрокуратури – адже «живі» слова Євгена Щербаня важать куди більше, аніж перекази його страхів з вуст колишніх соратників, і версія звинувачень від ГПУ руйнується на очах. «Я задоволений (допитом Щербаня)», – повідомив журналістам після засідання представник держобвинувачення Олег Пушкар. Сам Щербань втік від журналістів через чорний хід.