250 років тому, 20 березня 1774 року, народився Кіндратій Лохвицький, дослідник київської старовини, український попередник Генрі Шлімана.
Він рано осиротів і потрапив до родини професора історії та словесності Харитона Чеботарьова. Вочевидь, це й визначило коло його зацікавлень. Кіндратій Лохвицький мав дещо одіозну репутацію шукача сенсацій, подібно до свого наступника й колеги Генрі Шлімана, керівника розкопок у Трої, Коринфі та Мікенах. Так само, як у 1868 році Шліман вирушив на пошуки «країни Гомера» з томиком «Іліади» під пахвою, Лохвицький за чверть століття до нього заповзявся віднайти «країну Нестора Літописця», озброївшись збереженими списками руських літописів. Проте подібний підхід – сприймати художні твори як достовірне історичне джерело – не раз зіграв злий жарт з обома дослідниками. У випадку Кіндратія Лохвицького прикладом є невтомні (і, як йому здавалося, успішні!) пошуки хреста Андрія Первозваного в культурному шарі київських пагорбів.
Проте були й дійсні успіхи. Археолог-аматор із титулом статського радника Лохвицький у 1830-х роках досліджував середньовічну руську спадщину: саме його зусиллями було знайдено залишки Золотих воріт та Ірининської церкви.
На той час археологічна методика ще не була розроблена належним чином, однак Лохвицький уже вів щоденник розкопок, який частково зберігся («Журналы и дела по раскрытию древностей в Киеве» за 1832–1833 роки), а також уклав першу збірку археологічних матеріалів, присвячених архітектурі давніх київських споруд, ремеслам і побуту киян. На додачу Лохвицький став фундатором Музею старожитностей при Київському університеті святого Володимира, якому подарував свої колекції. Щоправда, попервах у цьому музеї не експонували колекції для широкого загалу: перша закрита виставка була організована 1837 року для віп-осіб – великого князя Алєксандра Ніколайовича та його свити. Натомість Церковно-археологічний музей, створений 1872 року при Київській духовній академії, був від початку відкритий для відвідувачів.
Можливо, внесок Кіндратія Лохвицького не оцінено належно ще й через те, що він не залишив по собі системного монографічного дослідження. На його матеріали та розвідки не було змоги послатися наступним науковцям, тож ім’я його не надто відоме порівняно з іншими києвознавцями.
Хоча ще за життя Кіндратій Лохвицький самотужки опікувався створенням «місць пам’яті» на свою честь: він зміг домогтися встановлення на руїнах Золотих воріт таблички з вказанням його прізвища як першовідкривача.