Днями стало відомо, що українському режисерові Олегу Сенцову, засудженому в Росії за звинуваченням у тероризмі до 20 років колонії суворого режиму, американський ПЕН-центр присудив щорічну премію «Свобода писати». Сподівання та праведний пафос американських правозахисників пояснюються 30-ма роками ефективних зусиль – саме стільки, із певними формальними змінами, вручається премія письменникам – в’язням сумління по всьому світу, від Гаїті до Китаю. Статистика ПЕН-Клубу дійсно вражає: з числа 41 ув’язненого письменника-лауреата звільнено було 37, причому більшість з них упродовж короткого терміну після оголошення інформації про нагороду, у трьох випадках – впродовж кількох тижнів після цього. Щоправда, на противагу цим 30 рокам – 17 років перебування при владі Владіміра Путіна із усіма наслідками цього правління, та близько 3 років мистецьких зусиль, спрямованих на звільнення Сенцова.
ПЕН-клуб – відома міжнародна організація, її назва – це абревіатура від англійських слів «поет», «есеїст», «романіст» (англ. novelist), які ще й складають разом слово «pen» (ручка чи перо). Сьогодні діє більше 100 національних відділень – центрів – ПЕН-клубу, і один з них – американський, що базується у Нью-Йорку. Премія, яку Нью-Йорк присудив Олегу Сенцову, дійсно має тридцятирічну історію, проте трохи некоректно казати, що це одна й та сама нагорода. PEN/Barbara Goldsmith Freedom to Write Award – премію Барбари Голдсміт «Свобода писати» – щорічно вручали з 1987 по 2015 рік письменникам, які у тому чи іншому форматі боролися за свободу висловлювання у своїй країні. Формат їхньої боротьби не обов’язково передбачав ув’язнення, хоча у більшості випадків саме так і було. Прикметно, що першим, хто став лауреатом премії, був громадянин СРСР, народжений у Челябінську Нізаметдін Ахметов, котрий відсидів у радянських таборах 20 років свого життя. Тоді зусилля ПЕН-клубу допомогли талановитому поетові та письменнику швидко вийти на свободу. З того часу ПЕН-центр намагався привернути увагу міжнародної правозахисної та мистецької спільноти до долі багатьох письменників та журналістів з різних країн світу (6 разів – з Китаю, 3 – з Туреччини, 2 – з Нігерії, 2 – з В’єтнаму тощо).
Читайте також: В АП розповіли про телефонні розмови Порошенка та Путіна після загострення на Донбасі
У 2016 році нагорода змінила свій формат та назву. Відтоді йдеться про PEN/Barbey Freedom to Write Award. Премія Пітера Барбі «Свобода писати» стала більш конкретизованою, специфічною – вона присуджується тепер саме письменникам, ув’язненим за свою позицію та свої тексти. Першим лауреатом оновленої премії став єгиптянин Ахмед Наджі, автор трьох книжок та послідовний критик корупції. Формально він був ув’язнений у лютому 2016 року за порушення суспільної моралі через «сексуальний контент» в одній зі своїх книжок. У грудні Наджі був «тимчасово звільнений» – зараз триває судовий процес, чергове засідання має відбутися днями. Сторона звинувачення вимагає засудження людини за художній текст до 2 років тюрми.
Відео-сюжет ПЕН-клубу, присвячений кейсу Ахмеда Наджі (англійською)
Після першого успіху у 1987 році американський ПЕН-центр ще тричі звертався до пострадянської специфіки, і двічі зусилля були не марними. У 2006 році лауреатом премії став туркменський письменник Рахім Есенов, з котрого через два роки під тиском міжнародної спільноти зняли звинувачення. У 2015 році нагороду отримала Хадіджа Ісмаїлова, відома азербайджанська журналістка, котра у 2006-2007 роках була ведучою азербайджанської служби «Голосу Америки», а у 2008-2010 роках керувала бакінським бюро «Радіо Свобода». У 2016 році (тобто, за рік після інформації про отримання премії) журналістку звільнили.
Третій випадок – сумний, бо яскраво ілюструє наявність на політичній карті просторів, де не діють загальні закони: йдеться про паралельну реальність, в межах якої словосполучення «абсурдні звинувачення» чи «тиск міжнародної спільноти» нічого не значитимуть. Лауреата премії 2001 року, письменника з Узбекистану Мамадалі Махмудова теж звільнили – але сталося це тільки у 2013 році, після 14 років тюремних знущань, погроз та катувань.
У справах Махмудова та Сенцова є сумні паралелі. Відомий у своїй країні та закордоном письменник, колишній голова Фонду культури Узбекістану, лауреат міжнародних премій був заарештований через десять днів після серії вибухів у Ташкенті. Тоді загинуло 13 осіб, було більше сотні постраждалих. Силовики затримали більше сотні потенційних «змовників», у тому числі представників опозиційного руху та їхніх рідних. Влада пояснила шість вибухів у Ташкенті наміром зазіхнути на життя президента Іслама Карімова. Власне, за звинуваченням у намірі вбити президента та змінити конституційний лад шестеро осіб було засуджено до смертної кари, ще 16 отримали тюремні терміни від 10 до 20 років.
Читайте також: Росія повторно відмовилася видавати політв'язнів Сенцова і Кольченка
Як сказано у доповіді Amnesty International, під час попереднього утримання під вартою, Махмудова змусили зізнатися у причетності до вибухів. Його катували: впродовж тримісячної ізоляції йому заганяли голки під нігті, підвішували за руки, зв’язані за спиною, вдягали протигаз із перекритим доступом повітря, погрожували згвалтуванням та смертю. На суді письменник відкидав звинувачення та казав, що свідчив проти себе під тиском, але, незважаючи на це, був засуджений до 14 років ув’язнення. Коли Махмудов вже мав вийти на волю, його термін продовжили ще на три рокі за «порушення тюремного розпорядку», хоча про жодні порушення арештанта не попереджали. Після інформації про продовження терміну в Махмудова трапився інфаркт, і врешті, за станом здоров’я, його все-таки відпустили – на свободу вийшла абсолютно хвора 72-річна людина.
Коли днями американський ПЕН-центр опублікував на своєму сайті заяву про вручення «Свобода писати» Олегу Сенцову разом із натхненними коментарями виконавчої директорки центру, Сюзанни Носсел, читалося це як лист до паралельної реальності, куди не доставляються поштові перекази. Носсел назвала ув’язнення Сенцова ілюстрацією «безсоромної готовності Владіміра Путіна нехтувати законодавством та нормами». За словами Носсел, усі «письменники, митці, інтелектуали мають виступити на захист Сенцова».
Що ж, таких закликів – якщо брати до уваги тільки мистецькі ініціативи, не враховуючи звернення МЗС різних країн та окремих політиків, – за майже три роки, що минули з затримання Сенцова у травні 2014 року, було дуже багато. Венеційський кінофестиваль першим, у 2014 році, ще до оголошення вироку режисерові, залишив для нього вільним одне крісло, призначене для членів журі. З того часу виступ певного формату зі згадкою про Сенцова – це невід’ємний пункт програми у Венеції, так було кожного року (найчастіше йдеться про зачитування звернень кінематографічної громадськості, постери та підняття табличок із написами «Свободу Олегу Сенцову»). У 2015 році на Роттердамському кінофестивалі, також ще до суду над Сенцовим, поширили заяву з вимогою звільнити українського режисера. Активно нагадує про долю Сенцова Берлінський кінофестиваль – так, в лютому 2016 року у фойє кіноплексу «Cinemaxx» пройшла спільна акція Європейської кіноакадемії та кіноакадемії Німеччини, тоді десятеро людей із портретами Сенцова і плакатами англійською та німецькою мовами «Говорити правду – не злочин». А в лютому цього року на Берлінале відбулася прем'єра документального фільму про Сенцова «Процес» – у залі був аншлаг, на прем'єру прийшли члени журі фестивалю, депутати Бундестагу і дипломати.
Три роки підряд відпустити Олега Сенцова закликають польські кінематографісти – під час найпрестижнішої в країні кінопремії «Орли» митці втретє підняли вгору картки з написами «Звільніть Олега Сенцова» У Польші кажуть, що робитимуть це кожного року, поки режисера не звільнять.
Можна продовжувати далі, цитувати дописи у соцмережах, позначені хештегом #FreeSentsov, називати гучні імена людей (Педро Альмодовар, Кшиштоф Зануссі, Джонні Депп тощо) людей, що виступали на підтримку режисера. Але в цілому вже ясно, до якої кількості голосів долучився днями американський ПЕН-центр. Зробити будь-який прогноз стосовно дій сьогоднішнього російського керівництва доволі складно. Ясно одне – ця держава вже продемонструвала світовій мистецькій громадськості, що не зважає на заклики ані митців, ані політиків. Той факт, що навіть В’єтнам 1989 року чи Гаїті 1992 року скорегували свої дії стосовно письменників-в’язнів та відпустили їх, тільки з іронією підкреслює індиферентність Росії 2017 року до будь-яких ПЕН-центрів.
Читайте також: Велике переслідування. Українці в російському полоні
Це добре розуміють ті, хто живе й працює всередині цього простору. Так, російська акторка Єлєна Корєнєва, що під час церемонії вручення кінопремії «Ніка» 28 березня наважилася заговорити про Сенцова зі сцени, почала зі слів: «Я роблю це для себе, ви всі знаєте, що я хочу сказати […] Я повторюю, що кажу це скоріше для себе. Ми не можемо їм [політв’язням – ред.] допомогти, але ми повинні знати, як це все відбувається». Прикметно, що церемонія не транслювалася федеральними каналами (як потенційно небезпечна), а деякі сайти, судячи з коментарів користувачів, припинили трансляції після появи «гострих» виступів.
Вже більше року, з минулого лютого, Сенцов перебуває в Якутії, куди був етапований для відбування вироку. А американський ПЕН-центр вже менш ніж через місяць – 25 квітня – чекає його на щорічній церемонії Literary Gala у музеї природничої історії у Нью-Йорку…