Надія Баловсяк Доцент кафедри медіакомунікацій УКУ

Знищити залишки приватності. Які ризики несе законопроєкт про відеоспостереження

НаукаСуспільство
4 Березня 2024, 13:50

Українські депутати вирішили створити в країні систему тотального відеонагляду. Сховатися від такого спостереження буде неможливо


У січні 2023 року американця Рендалла Ріда (Randall Reed) затримала поліція та звинуватила його в крадіжці брендових сумок. Чоловікові довелося провести ніч у в’язниці й лише потім, коли він довів, що ніколи не був у тому штаті, де було вчинено злочин, його відпустили. А причиною затримання стало хибне спрацювання системи розпізнавання облич.

Випадків, аналогічних історії Рендалла Ріда, щомісяця стає дедалі більше. Попри помилки, які супроводжують системи розпізнавання облич, їх тільки активніше використовують не лише для спостереження, а й для прийняття рішень правоохоронцями щодо звинувачень потенційних жертв.

Подібні історії скоро можуть стати реальністю для України. Це може бути наслідком прийняття Закону № 11031 про Єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки. Наразі цей документ існує як законопроєкт, який поки що передано на розгляд профільного комітету. Його детальний аналіз свідчить про те, що в Україні хочуть створити справжню тотальну систему спостереження за громадянами, що своїми можливостями не поступатиметься російській «Сфері» — сумновідомій розробці, яку використовують для пошуку учасників протестних мітингів. Її ще можна буде порівняти з китайськими системами глобального розпізнавання, які стали частиною повсякденного життя людей у цій країні.

«Тотальне стеження», «Великий брат» та інші порівняння, які супроводжували публікації про нову законодавчу ініціативу депутатів, зовсім не є перебільшенням. Ініціатива дійсно небезпечна, адже вона зробить усіх українців об’єктами спостереження з боку держави. А від цього недалеко й до звинувачень у злочинах, тим паче випадки вибіркового трактування роботи камер спостереження в Україні всім давно відомі.

Тиждень пояснює суть законопроєкту й розповідає, як у світі використовують і регулюють технології спостереження та розпізнавання.

Законопроєкт 11031: легалізація масового стеження

Назва нового законопроєкту — «Про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки». Його суть полягає у створенні в Україні єдиної глобальної системи відеонагляду за всім, що відбувається на вулицях. І робиться це, звісно, із благородною метою — для захисту безпеки. Це власне й сказано в карточці законопроєкту: він потрібен для здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання злочинності.

Схожий наратив зазвичай використовують автори подібних ініціатив, які пропонують спостерігати за всіма навколо з надією, що раптом серед годин відео, записаного внаслідок такого спостереження, удасться зловити підлітків, які відкручували ковпачки з коліс автомобілів, наслідуючи популярний TikTok-тренд. Або, як варіант, покарати пенсіонера, що перейшов вулицю в неналежному місці чи кинув сміття поза урною. Звісно, не виключено, що в поле зору камер можуть потрапити випадкові злочинці під час вчинення ними ситуативних правопорушень — від водіїв, що порушили правила, до залежних від наркотиків людей, які вихопили сумку в жінки на вулиці. Очевидно, що планування серйозних злочинів, які готуються тривалий час, враховуватиме наявність камер і факт спостереження.

Читайте також: Die Welt: Тотальне стеження

Проте якщо уважно прочитати сам законопроєкт, то навіть не дуже обізнаному в сучасних технологіях читачеві стає зрозумілий масштаб майбутньої системи спостереження за українцями.

Цифрова копія обличчя вам не належить

Автори документа пропонують не лише спостерігати, а й ідентифікувати людей на відео. Інакше кажучи, мова йде про те, що камери будуть оснащені функціями розпізнавання облич. Для ідентифікації використовуватимуть дані про громадян. Це означає, що результатом спостереження будуть не лише відеофайли, на яких зафіксовано те, що відбувається навколо. Ці відеофайли супроводжуватиме інформація про те, хто саме на них зображений: наприклад, поруч із будинком Адміністрації президента пройшов Євген Кошовий разом з Олександром Пікаловим, які зайшли всередину о 16:03, а вийшли — о 18:31, сіли в автомобіль марки BMW та поїхали в північному напрямку. А о 7:23 по парку біля Маріїнського палацу разом із собакою пройшов студент КМА Олександр Тесленко, який під час прогулянки зупинився й 10 хвилин переписувався з кимось телефоном та водночас уважно дивився на вікна другого поверху будинку Верховної Ради.

Важливе зауваження: автори ідеї пропонують використовувати для «впізнавання» людей не лише дані, що є в реєстрах, — ім’я, місце народження, дані про реєстрацію чи дані платника податків. У документі згадується поняття біометричних даних — мова йде про «персональні дані, отримані в результаті спеціального технічного опрацювання, що стосується фізичних, фізіологічних чи поведінкових ознак фізичної особи, таких як, зображення обличчя чи дактилоскопічні дані, голос, що дають змогу однозначно ідентифікувати або підтверджують однозначну ідентифікацію фізичної особи». Інакше кажучи, система відеоспостереження використовуватиме наше з вами зображення (яке якимось чином опинилося в держави?) та інші характеристики, які дають змогу нас точно ідентифікувати. То ж описана вище деталізація — це не предмет хворої фантазії журналістів Тижня. Мало кого здивує, якщо система розпізнавання завдяки біометричним даним Пікалова й Кошового змогла «упізнати» їх, адже кількість відео та фотографій у публічному просторі із цими людьми досить велика. Водночас умовний Олександр Тесленко, якого ми теж згадали, міг, наприклад, брати участь у протестах біля Міністерства освіти проти викладачів-хабарників і в такий спосіб, не усвідомлюючи цього, «передати» дані в глобальну систему відеомоніторингу.

Цікаво, що в статті, у якій ідеться про права фізичних осіб, чиї дані внесено до системи відеомоніторингу, не згадується право на видалення своєї інформації звідси. Ми можемо дізнатися про те, які дані про нас потрапили до системи відеомоніторингу, отримувати довідку про них, вимагати виправити, примарним чином маємо право «на забезпечення захисту своїх прав, якщо запит або вимогу про виправлення своїх персональних даних не задоволено». Але ми не маємо право зникнути з бази даних «Великого брата», з яким мимоволі в голову приходить порівняння законодавчої ініціативи депутатів.

https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/2219996

(Не?) масове стеження

Певною спробою відмежуватися від претензій про масовість стеження є четверта стаття, у якій сказано, що об’єктами моніторингу є «інформаційні об’єкти, до яких належать фізичні особи, відеомоніторинг яких здійснюється в інтересах національної та публічної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а також транспортні засоби». Це мало б переконати людей в тому, що пересічним громадянам не варто турбуватися, якщо їх не треба моніторити для національної та публічної безпеки.

Проте хибність цього твердження й усіх ідей масового моніторингу із функціями розпізнавання облич давно описала гарвардська професорка Шошана Зубофф у своїй книжці «Капіталізм спостереження». Дослідниця назвала розпізнавання облич однією з тих технологій, від якої сучасна людина не може відмовитися на відміну від багатьох інших. Можна не користуватися соціальними мережами, не встановлювати «Дію» чи не мати банківських карток і розплачуватися лише готівкою. Але велика кількість камер з функціями спостереження робить нереальною саму ідею сховатися від них і не бути впізнаним.

Період підготовки

Ще на початку війни українська влада повідомила про співпрацю із компанією Clearview AI нібито задля ідентифікації окупантів. Проте сумніви щодо самого факту такого співробітництва потім звучали й не один раз. Від ідеї до застосування цієї технології до фотографій окупантів, а далі до застосування технологій Clearview AI щодо власних громадян лише один крок і, схоже, українська влада готується його зробити.

Не лише програмний компонент як технології Clearview AI став підготовкою до технологій масового стеження. Запроваджена система відеоспостереження «Безпечна Київщина» на травень 2023 року мала майже дві тисячі камер з функцією розпізнавання. Звісно, пояснюючи необхідність таких технологій, автори ідеї нагадують, що ці камери нібито допомагають у розкритті воєнних злочинів. Проте забувають згадати, що цивільні теж потрапляють в поле їхнього зору, а обличчя громадян перетворюються у цифрові копії, які зручно використовувати для ідентифікації.

Світова практика

Технологія розпізнавання — це яскравий приклад інновації, проти якої використовували принцип технологічної стриманості, тобто штучно призупиняли її розвиток і навіть відмовлялися від певних розробок, допоки не будуть вивчені всі ризики та прийняті необхідні закони.

Так Європарламент 2021 року ухвалив резолюцію, яка закликала до заборони таких систем. Тим часом американські техногіганти повідомляли про призупинення в розробках систем розпізнавання або принаймні відмовлялися від продажу їх правоохоронцям. Таке рішення, наприклад, у компанії IBM пояснили тим, що ці системи застосовувалися щодо протестувальників руху Black lives matter.

Читайте також: Від слів до концепцій. Що таке «Smart City» в українських реаліях

Тимчасове призупинення розвитку технологій розпізнавання було недовгим — уже на початку 2024 року уряд Великої Британії заявив про створення власної бази даних з фотографій паспортів, яку будуть використовувати для розпізнавання облич під час масового стеження.

Загалом світова практика використання технологій розпізнавання й стеження використовує два підходи. Перший — це вже згадана обережність і почасти навіть заборони, якими послуговується демократичний світ, наприклад окремі штати в США заборонили приватним бізнесам використовувати камери із розпізнаванням. Іншою стороною є приклади Китаю та Росії, де масове стеження лише посилюється та застосовується проти неугодних, а часто й проти випадкових людей.

Технічні загрози

Серед загроз використання таких систем є не лише ті, які пов’язані з порушенням прав і знищенням приватності. Хоча автори законопроєкту в його тексті намагаються обмежити доступ до даних розпізнавання лише представниками спецслужб, ніхто не дасть гарантії того, що доступ до даних, наприклад про щоденні маршрути звичайних людей, не отримають сталкери чи квартирні злодії.

Окрім того, варто пригадати розслідування про масове використання китайських камер відеоспостереження й неконтрольовані потоки даних із результатами такого спостереження.

Попри безумовні успіхи українських ІТ-фахівців, російські хакери й кіберзлочинці, спонсоровані ГРУ, не раз зламували технологічні системи, важливі для України. Де гарантія, що зловмисники у разі доступу до системи відеоспостереження вчинять не так, як з атакою на «Київстар», не розкриють себе, а будуть спостерігати за об’єктами й місцями, які для них є важливими та які допоможуть їм у виборі цілей для наступних ракетних ударів?

читати ще

показати ще