Не треба думати, що Палац Європи у Страсбурзі менше потерпає від лобістських схем, ніж, приміром, український чи вірменський парламент. І Захід, і Схід однаково поступаються спокусам. За виборами очільників різного рівня зіштовхуються державні та приватні інтереси, за формулюваннями резолюцій та доповідей – особисті й партійні амбіції. Поки в сесійній залі Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) напрацьовуються новації міжнародного права, депутати отримують sms із проханням від президента Азербайджану підтримати кандидата на посаду того чи іншого голови фракції ПАРЄ.
Хоча формально українських тем на її червневій сесії заявлено не було, про Україну йшлося не раз: і під час обговорення доповіді про корупцію, і в дебатах про свободу зібрань, а найбільше в останній день сесії, коли затверджували звіт та Резолюцію про відокремлення політичної відповідальності від кримінальної.
Звіт нідерландського християнського депутата Пітера Омтзіґта «Відокремити політичну відповідальність від кримінальної» не випадково поставили саме на п’ятницю. «Розрахунок був на те, що більшість парламентаріїв роз’їдуться, – зауважив у приватній розмові один із працівників апарату Ради Європи. – Тема чутлива, опір потужний, лобісти опонентів дуже активні». На запитання, чому такою самою активністю не тішать захисники прозорих правил у політиці, співрозмовник Тижня пояснив: «Демократи, як і автократи, зацікавлені в збереженні своїх депутатських посад. У них на округах не ставлять «плюсики» за роботу в Раді Європи. Активність у Страсбурзі не означає переобрання в окрузі».
Ось така асиметрія. Успіхи в Страсбурзі виборці можуть не зауважити, але серйозний програш нерідко коштує політичної кар’єри. Після провалу доповіді «Моніторинг ситуації з політичними в’язнями в Азербайджані» її автор німецький соціаліст Крістоф Штрассер ходив чорним. Міжнародна організація три роки працювала на визначення терміна «політичний в’язень», і коли в січні несподівано для всіх доповідь не пройшла голосування, страсбурзькі старожили казали: «Знайдіть тепер сміливця для України, який ризикуватиме кар’єрою, щоб боротися з вашим Януковичем!» (див. Тиждень, № 5/2013).
Утім, Пітер Омтзіґт виходу не мав. Його робота над доповіддю/звітом почалася майже два роки тому. Вже тоді було визначено її формат: дослідити ситуацію в Україні та Ісландії, де колишній прем’єр також потрапив під слідство, хоч залишився на волі.
Вочевидь, прикрий досвід Крістофа Штрассера був однією з причин, яка змусила автора вельми жорсткого звіту щодо української влади погодитися прибрати з Резолюції ПАРЄ про відокремлення політичної відповідальності від кримінальної всі згадки про Україну, а відтак й Ісландію, яка, до речі, ні про що не просила. «Існувала очевидна загроза, що доповідь завалять так само грубо, як доробок про азербайджанських політв’язнів, – розповіли Тижню в юридичній службі ПАРЄ. – У січні в Баку наслідки не забарилися: відразу ж почалися нові арешти. Алієв святкував перемогу над демократичними стандартами».
Читайте також: Доповідач ПАРЄ: "Україні має бути соромно за себе"
Отже, Пітер Омтзіґт вирішив діяти обережно. «Опоненти наполягали на тому, що резолюція має бути нормотворчим документом, – пояснив він в інтерв’ю Тижню. – Як доповідач я погодився, бо в рішенні Європейського суду з прав людини стосовно Юлії Тимошенко чітко зазначено, що її було ув’язнено з політичних причин. Найважливіше, на мою думку, що в резолюції збереглася вимога до країн, чиє законодавство дозволяє під приводом боротьби з перевищенням службових повноважень зловживати практикою позбавлення волі, змінити ці закони. Іншим здобутком, вважаю, є те, що сам звіт був ухвалений без поправок. Він містить дуже жорстку критику української системи судочинства. Оскільки представники української правлячої партії за нього проголосували, роблю висновок, що мою критику вважають справедливою. Звіт також визначає пані Тимошенко політичним в’язнем згідно з нормою, яку затвердила ПАРЄ в жовтні минулого року. Цей момент дуже важливий для України, що сподівається невдовзі підписати з ЄС Угоду про асоціацію. Відповідно до вимог Копенгагенського договору не може бути політичних в’язнів у країнах, які перебувають у близькому партнерстві з ЄС та в перспективі сподіваються на кандидатство. Резолюція містить правові механізми, які можуть допомогти вирішити проблему як Тимошенко, так і Луценка. Бо помилування колишнього міністра внутрішніх справ не означає його повноцінне відновлення в громадянських правах. Він не визнаний невинним».
Щоправда, депутати-регіонали, які одноголосно підтримали звіт Пітера Омтзіґта, що визнає Тимошенко політичним в’язнем, поїхали до Києва з відчуттям щасливої перемоги. За словами голови української делегації Івана Попеску, «звіт – це суб’єктивний документ, який відображає позицію автора», а справжню юридичну вагу має лише резолюція. Те, що вона зобов’язує змінити закон у частині визначення терміна «перевищення службових повноважень», Попеску не згадує. Навіщо себе засмучувати? Натомість Омтзіґт наголошує: «Якщо рекомендації звіту не будуть взяті до уваги, справа може потрапити на розгляд Комітету міністрів Ради Європи, а він приведе в дію процедуру моніторингу. Це означатиме, що країна не виконує зобов’язань, взятих на себе під час вступу до Ради Європи, що її політична практика не відповідає європейським стандартам. Мої повноваження доповідача зберігаються повний рік після ухвалення звіту. Весь цей час я дуже уважно відстежуватиму ситуацію в Україні на предмет зміни законодавства».
В українській опозиції по-різному розцінюють голосування в Страсбурзі. «Я дещо розчарована, що Омтзіґт не боровся за первинний варіант резолюції зі згадками про Україну», – сказала Тижню депутат від УДАРу Ірина Геращенко. «У ситуації, що склалася, це максимально можливий результат», – висловив свою думку заступник голови української делегації Сергій Соболєв («Батьківщина»).
«Слава Богу, що прийняли, бо боялися гіршого, – зауважила в розмові з Тижнем Леся Оробець («Батьківщина»). – В Асамблеї є сили, які здатні тим чи іншим способом наколядувати голосів, щоб провалити резолюцію та відправити звіт на доопрацювання. Але в залі не знайшлося жодного, хто встав би і сказав, що він – за середньовічні методи розправи з політичними опонентами. Резолюція є нормативним документом, який чітко вказує: щоразу, коли відбувається зміна влади, до опонентів не можна застосовувати політично вмотивованих переслідувань. За політичні рішення має застосовуватися політична відповідальність. Для цього є вибори та імпічмент. Решта – спроба поквитатися. Добре, що резолюцію прийнято в нормативному характері. З кожним тижнем надходять нові й нові повідомлення про політичні переслідування. І в Україні, і в Росії, і в Грузії. Нині опозиціонери всіх країн можуть використовувати резолюцію, щоб тиснути на свою владу, змушуючи її в такий спосіб дотримуватися закону».
Про те, що перестороги пана Омтзіґта не були марними, свідчать вибори нового голови фракції народників у ПАРЄ, що відбулися не без тиску з боку умовних нафтовиків, себто російських, азербайджанських, турецьких та інших політиків, які не переймаються проблематикою прав людини та захищають лише власні владні інтереси.
За нового голову – іспанця Педро Аґрамунта – активно агітували представники Баку. Пікантність ситуації полягає в тому, що Аґрамунт – доповідач Ради Європи по Азербайджану. Його дивна дружба з владою країни, де від опозиції лишилися самі згадки, видається більш ніж контраверсійною. Тривалий час народники були своєрідним локомотивом Ради Європи в протистоянні з авторитарними режимами. З новим головою фракції завдання, вочевидь, ускладниться.
«З-поміж західних політиків є чимало тих, хто має цінності для внутрішнього споживання, але не має переконань, щоб захищати декларовані принципи за межами своєї країни», – зазначив співробітник апарату Ради Європи, який працює в організації вже майже 20 років. Європейська солідарність – це все ще більше мрія, ніж дійсність. На шляху до її реалізації стоять великі нафтові гроші, боягузтво західного політичного класу та нестримні амбіції властолюбних лідерів зі Сходу.