Жорсткість «м’якої сили»

 

Спостерігаючи за локальними конфліктами холодної війни, вчені-політо­­логи сформулювали цікаве правило: країни, здатні ефективно просувати свої цінності, мають значно більший вплив, ніж ті, що діють методами економічного, політичного чи військового тиску. Навіть спеціальний термін придумали – «м’яка си­­ла» (soft po-­­
wer). Він означає рівень впли­­­вовості цінностей і взагалі привабливості однієї країни всередині іншої.

 

Це правило взяли на озброєння сучасні російські ідеологи. Якщо у відносинах з ЄС чи США росіяни досі використовують переважно економічні чи політичні засоби впливу, то на теренах СНД активно насаджують російські цінності, ідеї чи моделі світобачення.

 

Доволі рідкісне комплексне дослідження російських гуманітарних впливів на постсоціалістичні країни (Україну, Молдову, Грузію, Литву, Латвію та Естонію) нещодавно проводила Шко­­­­­­ла політичної аналітики при НаУКМА за підтримки Центру східноєвропейських політичних досліджень (Латвія) та Національного фонду демократії (США). Про його результати Тижню розповів координатор проекту Дмитро Кондратенко.

 

– Гуманітарний вплив можна оцінити як кількісно, так і якісно. Це, зокрема, 11 400 парафій Української православної церкви Московського патріархату (інші православні церкви – 5200); 1,2 млн учнів, які навчаються в російськомовних школах (не враховуючи тих, котрі вивчають окремі предмети російською); збільшується кількість російських культурних центрів в Україні (якщо на початку 1990-х планувалося зробити три такі центри: у Києві, Львові та Криму, то зараз іде до того, що вони будуть у кожному обласному центрі Південно-Східного регіону).

Досвід Помаранчевої революції змусив керівництво РФ активніше створювати в Україні «свій» третій сектор (див. Тиж­­­день, № 26-27, 2009). Зросла підтримка наявних проросійських громадських та політичних організацій, виникли нові («Прорив», «Родіна» тощо). Вони діють агресивніше і наполегливіше, ніж раніше. Як­­­що раніше лідерами в російському русі були ліві: комуністи, прогресивні соціалісти, то тепер це депутати-бізнесмени від Партії регіонів: Колесниченко, Черноморов, Цеков. Російський рух став конструктивнішим, він ставить перед собою реалістичніші завдання і послідовніше домагається їх виконання.

 

 

– Частіше порушується правозахисна тематика, зокрема щодо імплементації Європейської хартії про регіональні мови та мови меншин. Новим викликом для України стала реалізована Росією паспортизація мешканців Криму.

 

У російській інтерпретації Голодомор – це «непомірна ці­­­на, яку заплатили народи СРСР за величезний економічний прорив» (цитата з офіційної позиції РФ на 63-й Генасамблеї ООН). Офіційний Кремль створив комісію з протидії фальсифікації історії, не бажаючи змінювати імперський погляд на події минулого століття.

 

 

– Через надмірну увагу до мовного питання багато випуск­­ників шкіл в Україні не знають української мови. Відтворюється візія України як частини Росії, що невідомо чому стала окремою державою. Є спроби розглядати Галичину як «неправильну» частину України, де жи­­­вуть «зовсім» не українці (або «малороси»), а майже поляки, які не є органічними у складі нашої країни. Спостерігається розпалювання ворожнечі в Криму, що негативно впливає на безпеку в регіоні та його туристичну привабливість. Українських культурних діячів використовують у російській імперській пропаганді, як це сталося з екранізацією другої версії гоголівського «Тараса Бульби». Перелік можна продовжувати…

 

 

– Латвія та Естонія мають проблему інтеграції «негромадян» (тих, хто оселився в цих країнах за СРСР після 1940 року) в суспільство. На початку 1990-х визначальною рисою «негромадян» було незнання національної мови. Вони й досі перебувають у відмінному інформаційному середовищі, де панують російські медіа. 1996-го було засновано формально незалежний Перший Балтійський канал, що на 75% ретранслює «Первый канал» Росії, а решту часу займають тенденційні новини. Маючи аудиторію близько 7 млн, Перший Балтійський чинить величезний вплив на пост­­радянські країни Балтії.

 

Ситуація в Литві, напевно, найменш сприятлива для гуманітарних операцій РФ. 83,5% населення становлять литовці, 6,31% – росіяни, 6,74% – поляки. Більше має сенс говорити про «м’яку політику» Польщі та конфлікт навколо карт поляків, уведених без згоди литовського уряду.

 

Грузія стала мішенню «твердої сили» Російської Федерації. Її громадяни ще довго ставитимуться до Росії вкрай негативно. Проте це не зупиняє роботи росіян в окупованих Абхазії та Південній Осетії.

 

У Придністров’ї процеси русифікації зайшли так далеко, що вже й російська влада перешкоджає набуттю придністровцями російського громадянства та переселенню «співвітчизників» до Росії.

 

 

– Рецепти подолання негативних наслідків «гуманітарного виміру» зовнішньої політики РФ універсальні: створення та розповсюдження російськомовних медіа з патріотичним і збалансованим наповненням, поступова реформа шкіл з уведенням більшої кількості предметів національною мовою, впровадження загального тестування національною мовою, підтримка різних груп російськомовного населення з метою включення їх до загальної політики та недопущення виступу єдиним фронтом проти держави.