Мабуть, складно знайти тему, яку сьогодні на Донбасі обговорювали б емоційніше та яка викликала б такі запеклі дискусії. Майже всі розмови, що починаються з якихось побутових проблем, дуже швидко перетікають у площину обговорення формули. А головне — її трактування. Бо якщо жителі віддаленіших від війни місць, які особисто не причетні до воєнних дій, дуже часто навіть не знають назв прифронтових територій, плутають, які з них окуповані, а які звільнені, то місцеві розуміють цінність кожного метра й дивляться на всі можливі варіанти розвитку подій крізь призму власної безпеки.
Тому в деяких населених пунктах біля лінії фронту минулої неділі відбулися мітинги, під час яких активні жителі намагалися навіть не так висловити своє ставлення до алгоритму примирення, як хоча б спитати, що конкретно в їхньому селі або містечку зміниться. Наприклад, у Торецьку, кілька районів якого розташовані впритул до лінії фронту, активісти вимагали в місцевої ВЦА проведення зборів громади, щоб там представники влади та силових структур пояснили, чого чекати від відведення військ. Утім, влада проігнорувала заклик, бо, найімовірніше, і сама поки що не має чіткої відповіді на питання або інтуїтивно впевнена, що більшість місцевих підтримує процес мирного врегулювання на будь-яких умовах.
Читайте також: Мир на умовах капітуляції
Це підтвердило обговорення теми протесту на сторінках міста у Facebook. «Ні, війська треба розвести. І людей із такою думкою багато, а ви за весь Торецьк не розписуйтеся, досить війни, навоювалися! а ви ще ні?» — пише Валентина Романенко. У своїх словах вона об’єднує тези багатьох місцевих, яких не турбує питання, як через відведення військ на кілька кілометрів можна закінчити війну загалом. Але є й ті, хто намагається розібратися в темі, демонструючи власне бачення: «По-перше, війська можна повернути в будь-який момент, як показує практика. Тим більше що відведення військ повинне відбуватися одночасно з обох сторін під контролем ОБСЄ. А по-друге, якщо все залишити, як є, то до якого кінця та як довго триватиме війна?» — запитує тореччанин Дмитро Мандрикін. І додає: «Якщо ви хвилюєтеся, що наші відведуть війська, а «ЛДНР» ні й захоплять нас бідних, чи впевнені ви, що Путін піде на захоплення, знову потрапляючи під санкції, засудження, із яких у Росії є шанс вибратися? Де гарантії, що взяття під контроль кордонів не призведе до повномасштабного вторгнення? Дивізії РФ зосереджені вздовж усього кордону. Яка пісня буде тоді?».
Із прихильниками «не дратування» ворожої армії та миру за будь-яку ціну дискутують інші мешканці Торецька, які мають геть інше уявлення про закінчення війни. «Моя думка — розводити війська та проводити вибори потрібно тільки після повного контролю над російсько-українським кордоном. Наші відійдуть, а де гарантія, що сюди не попруть «іхтамнєти»? Їм можна вірити?» — запитує жителька міста Олена Олександрівна. «Хто за «розводити», нехай залишається і не претендує на державну підтримку, а всім іншим президент обіцяв особистий захист, тож нехай держава евакуює українських громадян з усією потрібною в таких випадках системною програмою допомоги», — вважає Світлана Панаріна. До речі, активісти все ж таки провели акцію, на яку прийшли сотні людей. Наприкінці мітингу найсміливіші сфотографувалися зі своїми плакатами на тлі окупованої Горлівки, яку, наприклад, із Новгородського (колишня назва цього поселення в складі Торецька — Нью-Йорк) видно як на долоні.
Ще гостріше реагують на зміни, які відбудуться найближчим часом, мешканці населених пунктів, що входять до складу ВЦА Зайцевого. Бо до укріплень ворога від більшості їхніх будинків лише сотні метрів. За інформацією голови ВЦА Володимира Весьолкіна, місцеве населення — це переважно пенсіонери та жінки, тому сподіватися на захист додаткових працівників поліції, сформованих із місцевих, тут неможливо. Люди, які відкрито підтримували українських військових та допомагали офіційній владі наводити лад у селищі, впевнені, що після відведення українських військ їм загрожує небезпека. Інші жителі мають не просто кардинально відмінне бачення, а й цікаві плани, які вже поспішають втілювати. Про один такий випадок розповів сам Весьолкін: місцева людина, один із членів родини якої є держслужбовцем, поїхала до Горлівки, щоб забрати речі та важливі документи. Але на блокпосту окупантів її з дитиною «здали» сусіди, що їхали попереду. Їх затримали, дитину погрожували відправити в притулок, а дорослого — у підвал. Потім запропонували сплатити викуп. Як давати раду таким протилежним поглядам без військової підтримки, поки що не знають ані в Зайцевому, ані в інших населених пунктах, де відбулися мітинги, на які вийшли затяті активісти.
Читайте також: Сепаратисти і формула Штайнмайєра
Об’єктивно порахувати відсотки прихильників та противників мирного врегулювання через відведення військ нині доволі складно навіть на звільнених територіях. Бо перші традиційно не проявляють активності ніде, окрім інтернету, а другі в деяких випадках уже відчувають реальну небезпеку й розмірковують, чи варто взайве привертати до себе увагу.
Дещо інший настрій обговорення цієї теми на територіях, що під окупацією. Якщо узагальнювати потоки дискусій, то одна гілка сперечається щодо прагнень Росії, інша — України. І якщо в українському суспільстві гостро стоїть питання про ймовірну капітуляцію та здачу інтересів країни, то в Донецьку, наприклад, обговорюють, чи не є формула Штайнмайєра рішенням Росії відмовитися від окупованих нею територій. «Якщо вони хотіли повернути нас до України, то навіщо видавали російські паспорти! Не дуріть, усі ці домовленості — хитрий план Путіна, для нас вони нічого не змінять», — упевнений Вадим Н., який дописує в одній із груп Донецька. Дискутувати з ним щодо головних моментів у таких групах нема кому: з окупації давно вже не пишуть під своїми іменами, що вже казати про участь у провокативних дискусіях. Хоча впевнена: прошарок людей, які чекають на звільнення, а не на компроміси, там доволі великий.
Дехто з дописувачів наводить ще кілька прикладів, чому «мирні угоди» з боку Росії не варто називати капітуляцією. Наприклад, відсутність у домовленостях чіткого формулювання щодо контролю кордонів люди сприймають як фактичне визнання самостійності окупованої території, яку й надалі підтримуватиме Росія. Або вони радіють тому, що під час перемовин нарешті присутні керівники «республік», і водночас непокояться, мовляв, це може означати, що Росія кидає їх напризволяще.
Читайте також: За чужим сценарієм
Про прагнення України серед ідейних прибічників «русского мира» теж дуже цікаві дискусії. По-перше, вони вичитали в домовленостях однозначне визнання незалежності окупованих територій, бо, навіть перебуваючи номінально в складі України, матимуть свої силові відомства, користуватимуться виключно російською мовою та вестимуть власну зовнішньополітичну діяльність. Тому можна побачити навіть схвальні відгуки про дії України.
Багато хто має претензії до нового керівництва держави, бо «не треба нам узагалі вказувати, як жити». Ще один цікавий нюанс: доволі активно обговорюють відведення військ саме з українського боку, зовсім не торкаючись питання аналогічного процесу у військах, підконтрольних Росії. Активно критикують те, що українські війська не знищують своїх укріплень і не розміновують підходи до них, мовляв: і яка ж це демілітаризація! Дуже гостро зреагували на звернення добровольців, які запевнили, що навіть після відведення військ залишаться охороняти, наприклад, Золоте. «У нас тільки одне питання: а всім ветеранам видають такі красиві футляри для скрипок? і чи законно це?» — запитують у Telegram-каналі Inside Donetsk, натякаючи на наявність зброї у добровольців та апелюючи до «слуг народу» з вимогами запобігти саботажу.
Загалом ставлення пересічних мешканців в окупації до ситуації мало чим відрізняється від позиції на вільних територіях. Більшість прагне встановлення миру, навіть не дуже заглиблюючись у нюанси його досягнення, умови та результати перемир’я. Але, що здається симптоматичним: з обох боків фронту в успішність цього процесу вірять далеко не всі. Особливо сумніваються ті, хто має можливість особисто чути «припинення вогню» під час підготовки до масштабних змін, зашифрованих у таємних формулах.