Суд у справі про розстріли на Інститутській триває четвертий рік. За цей час у Святошинському районному суді, який її розглядає, встигли допитати усіх потерпілих – близько 130 людей, заслухали щонайменше 50 свідків, дослідили години відеозаписів та гігабайти фотографій, сотні томів справи. Власне, саме цей суд можна назвати ключовим серед інших «майданівських». Адже йдеться про злочин, який став кульмінацією тримісячних протестів у центрі Києва: вбивство 48 протестувальників зранку 20 лютого 2014-го. Більше того: саме цей процес можна назвати показовим щодо організації роботи – засідання відбувалися щонайменше раз на тиждень і зазвичай тривали від 11 ранку до 6 вечора. При цьому серед інших справ Майдану є приклади, коли лише підготовчі судові засідання, тобто ті, під час яких суд має вирішити, чи брати в роботу обвинувальний акт, тривали кілька років. За оцінками і прокуратури, і адвокатів екс-беркутівців, вже цього року від Святошинського райсуду можна було очікувати на вирок: орієнтовно це могло статися влітку або ж восени. Проте від початку 2020-го темпи судових засідань знизилися. Й за 9 місяців суд зібрався лише тричі: у січні, березні й червні.
Історія звільнення
Причина такого уповільнення роботи проста. Наприкінці грудня минулого року відбувся обмін полоненими з Окремими районами Донецької і Луганської областей (ОРДіЛО). Україна змогла повернути собі з підвалів «ДНР» та «ЛНР» десятки людей, зокрема журналіста Станіслава Асєєва. Разом із тим, проросійським бойовикам віддали осіб, яких судили за участь у війні проти України. Також сепаратисти «виміняли» собі й п’ятьох колишніх бійців «Беркуту», яких звинувачували у вбивствах на Інститутській 20 лютого 2014-го: Сергія Зінченка, Павла Аброськіна, Олександра Маринченка, Олега Янішевського та Сергія Тамтуру. Активну участь у цьому брали Офіс президента і Генеральна прокуратура.
Читайте також: Важливий епізод справ Майдану: тітушки біля главку міліції
Варто пояснити, що обмін колишніх силовиків міг відбутися за двох сценаріїв. Перший: суд за дуже стислі терміни ухвалює вирок, а президент Володимир Зеленський своїм рішенням відпускає засуджених на обмін. Однак такий варіант видавався малоймовірним. Другий: суд змінює обвинуваченим ексберкутівцям запобіжні заходи і вони вільно їдуть на неконтрольовані Україною території. Власне, напередодні обміну серед активної громадськості, яка відстежувала справу щодо розстрілів на Інститутській, почали ширитися чутки про підготовку саме другого сценарію для обміну. Й саме Святошинський суд нібито мав відпустити колишніх спецпризначенців на свободу (з СІЗО та домашніх арештів їх начебто мали звільнити під особисте зобов’язання – тобто обіцянку з’являтися на судові засідання за потреби). Суд, натомість, продовжив усім обвинуваченим запобіжні заходи й, аби уникнути зайвих розмов, переніс засідання на дату після обміну – 14 січня.
У звільненні обвинувачених екс-бійців «Беркуту» в результаті допомогли Апеляційний суд та Генеральна прокуратура. Сталося це за кілька днів після засідання Святошинського райсуду. Апеляція за кілька днів взяла до розгляду скаргу, в якій адвокати колишніх беркутівців просили змінити їхнім клієнтам запобіжні заходи (за словами співрозмовників Тижня серед адвокатів, зазвичай Апеляції для проходження всіх бюрократичних процедур у таких справах потрібен щонайменше місяць). Водночас прокурори, які представляли державне обвинувачення у справі про розстріли на Інститутській, відмовлялися міняти обвинуваченим екс-беркутівцям запобіжні заходи. Тож Генпрокуратура вирішила замінити «неслухняних» прокурорів на більш лояльних: Олександра Шевеленка, Дениса Суботіна, Марину Мазепину та Сергія Куцого. Вони ж принесли до Апеляційного суду листа від генпрокурора Руслана Рябошапки, у якому той вимагав від своїх підлеглих терміново змінити запобіжні заходи фігурантам майбутнього обміну – йшлося про понад 10 прізвищ, серед яких були й колишні беркутівці. Фактично, цей лист свідчив про втручання керівника Генпрокуратури в роботу прокурорів (фотокопію цього документа Тиждень публікував наприкінці грудня), проте Апеляційний суд цей факт проігнорував. Сам обмін відбувся 29 грудня. І п’ятеро колишніх силовиків, підозрюваних у вбивствах майже 50 протестувальників, виїхали на окуповані території Донбасу.
Як засідати далі
Після обміну постало питання: як далі відбуватимуться судові засідання? Генпрокуратура переконувала: суд триватиме й далі, лише перейде у режим «заочки». Щоправда, Святошинському районному суду такі коментарі не надто припали до душі.
«Напередодні нового року з українських ЗМІ суд дізнався, що Генпрокуратура зробила заяву про роботу нашого суду присяжних, а саме про те, що після зміни запобіжного заходу підозрювані (екс-беркутівці. – Ред.) будуть з'являтися на судові засідання. Також ГПУ заявила, що якщо цього не відбудеться, Святошинський райсуд прийме рішення про їх розшук і продовжить свою роботу у форматі заочного провадження. Ми обурені тим, що ГПУ дозволяє собі вказувати, як саме має діяти суд. Такого права не мають жодні посадовці… Генеральній прокуратурі доцільно було б коментувати дії працівників прокуратури, а не казати, що повинен робити суд», – заявив головуючий у справі суддя Сергій Дячук.
Читайте також: Справи Майдану. Суд погодився допитати екс-главу МВС Захарченка через відеозв'язок
Фактично ж після обміну колишніх беркутівців у Святошинського райсуду лишалося два основних варіанти для роботи. Перший: обвинувачені повертаються в Україну і судові засідання продовжуються, як і раніше. Цей варіант був оптимальним. Другий: обвинувачені залишаються на окупованих територіях чи переїжджають до Росії. За таких умов Святошинський районний суд мав би переходити у спеціальне судове провадження, більш відоме в народі як «заочний суд». Тобто засідання мали б відбуватися лише за участі адвокатів, без обвинувачених. Ситуація ж отримала неочікуваний розвиток. Весною до України повернулися двоє з п’яти обвинувачених у розстрілах на Інститутській: Маринченко і Тамтура. Ще троє, Зінченко, Аброськін та Янишевський, нібито лишилися на окупованому Донбасі. І не могли виїхати в Україну через, щонайменше, дві проблеми: відсутність українських паспортів та закриті через спалах COVID-19 контрольні пункти в’їзду-виїзду (КПВВ). Власне, про це під час спроби судового засідання у червні говорив один з адвокатів обвинувачених, Стефан Решко.
«Готуючись до судового засідання я робив запит до командування Операції об’єднаних сил, яка нині контролює лінію розмежування на Донбасі. І буквально 3 червня отримав електронну відповідь про те, що всі контрольні пункти в’їзду-виїзду (КПВВ) зачинені й пропуск громадян через них не здійснюється. Наші підзахисні хочуть брати участь у судових засіданнях, але фізично не мають такої можливості. Адже є ситуація з коронавірусною хворобою», – пояснював Решко у коментарі журналістам 4 червня після завершення судового засідання.
Власне, у червні суд так і не відбувся. Не лише через неявку обвинувачених, але й через проблему із судом присяжних: Київрада не змогла вчасно продовжити їм строки повноважень. Наразі ж ця проблема вирішена. Й наступне засідання має відбутися 10 вересня, під час якого остаточно стане зрозумілим, чи повернуться колишні беркутівці в Україну. І якщо цього не станеться, суд зобов’язаний вирішити, як будувати свою подальшу роботу. Зокрема, чи переходити до спеціального судового провадження.
Заочний суд
2014 року, ще під час президентства Віктора Януковича, Верховна Рада прийняла норму про спеціальні досудові й судові провадження, більш відомі на загал як «заочне розслідування» і «заочний суд». Щоправда, тоді ці норми голосували у пакеті диктаторських законів 16 січня, а саму зачоку прописали таким чином, що, фактично, дозволяли кримінальне переслідування громадян без достатньої аргументації. Згодом цей пакет законів скасували, а парламент прийняв нові норми щодо спеціальних досудових і судових проваджень.
Суть така: слідчий або прокурор мають право просити суд дати дозвіл на спеціальну процедуру розслідування, без участі підозрюваного. А згодом – і для спеціального судового розгляду. Існує ціла низка вимог, за яких такий дозвіл надається. Наприклад, є вичерпний перелік статей Кримінального кодексу, за якими заочне розслідування можливе. Це, зокрема, підозра у захопленні влади, державній зраді, шпигунстві, умисному вбивстві тощо (повний перелік можна подивитися у ст. 2971 Кримінального процесуального кодексу). Також таке розслідування можливо почати лише після того, як слідство доведе факт, що підозрюваний переховується від суду й оголосить його у міждержавний або міжнародний розшук. Разом із тим, навіть якщо підозрюваний переховується, його інтереси має представляти професійний адвокат. Лише за дотримання таких умов заочне розслідування й суд можуть відбутися.
Читайте також: Справи Майдану. Що з’ясували слідчі за п’ять років
Власне, проголосована вже після втечі Януковича заочка також недосконала. І на її мінусах впродовж років наголошують і прокурори, і адвокати. Наприклад, вже кілька років представники прокуратури вимагають від законодавців конкретизувати поняття міжнародного та міждержавного розшуку. Оскільки, за словами співрозмовників Тижня в Офісі генпрокурора, для частини суддів достатньо простого рішення слідчого про оголошення людини в міждержавний розшук, для ще однієї частини – це розшук за базами Інтерполу. Із останнім виникають проблеми, оскільки ця структура часто відмовляється шукати підозрюваних у злочинах, бо вбачає у цьому політичні мотиви. Наприклад, свого часу такі проблеми виникли із оголошення в розшук Віктора Януковича.
Друга проблема більше стосується судових засідань. Законодавство передбачає, що у разі повернення підозрюваного в Україну заочний суд зупиняється і справу починають розглядати з самого початку, у традиційних судових засіданнях. Якщо припустити, що суд у справі про розстріли на Інститутській таки вирішить судити екс-беркутівців заочно й одного дня вони повернуться в Україну, то намарно піде близько 4 років роботи. Адже потрібно буде знову досліджувати сотні томів справи, допитувати 130 потерпілих, десятки свідків тощо. І не факт, що суд зможе, як колись, допитати всіх.
«За ці роки частина постраждалих чи свідків померла. Також частина людей, особливо якщо вони отримали на Майдані каліцтва, просто відмовляються говорити з прокуратурою, слідчими. Вони не хочуть нас чути і згадувати ті події. І їх можна зрозуміти. Однак це може негативно позначитися на судовому процесі», – коментує Тижню ситуацію співрозмовник у прокуратурі. Він також зазначає: якщо жорстко дотримуватися норм КПК, то у разі переходу від звичайного суду до заочного все також треба розпочинати з нуля.
Разом із тим, КПК передбачає: у разі зникнення частини обвинувачених заочний суд можливий лише над тими, хто втік і переховується від правосуддя. Водночас, якщо у справі є інші обвинувачені, то прокурор може подати клопотання про заочку в тому самому судовому провадженні. Тобто якщо двоє з п’яти колишніх беркутівців таки лишаються в Україні, суд триматиме й надалі. Просто інших обвинувачених засудять заочно, без їх присутності в залі суду.
Хоча навіть якщо припустити, що судді Святошинського суду зможуть обійти ці проблемні моменти й винесуть вирок у справі про розстріли на Інститутській, існують інші нюанси, які можуть поставити на ньому хрест. Наприклад, норма про «належне повідомлення» про підозру.
Читайте також: Справи Майдану: міжвідомчий "футбол"
«Якщо починається заочний суд, повістки підозрюваному треба направляти за останнім відомим місцем його проживання чи перебування. Але якщо особа переховується на окупованих територіях? Як відправляти документи? Куди? Кому? І де підтвердження, що людина ці документи отримала? Фактично це свідоме мінування справи й привід для скасування вироку, адже йдеться про неналежне повідомлення про судові засідання. І таких нюансів у питаннях заочного судочинства вистачає», – переконує співрозмовник Тижня в прокуратурі.
Власне, над змінами до процедури заочки почали працювати ще в Генпрокуратурі часів Юрія Луценка. Згодом продовжили цю роботу за Руслана Рябошапки (який і допоміг відпустити обвинувачених беркутівців). Нині розробка змін нібито триває за Ірини Венедіктової. За словами адвокатів Родин Небесної сотні, представники Офісу генпрокурора та Офісу президента після грудневого обміну обіцяли внести зміни до законодавства, які убезпечать справу про розстріли на Інститутській від поховання. Відтоді минуло вісім місяців.
«Ще минулого року діяла робоча група, яка мала розробити зміни до КПК. Серед іншого мова йшла і про заочку. В тій групі були різні люди: представники і правозахисників, і Європейського суду, і прокуратури, і Нацполіції. Ми свої напрацювання передавали. Близько місяця тому до прокуратури прийшов лист від Верховної Ради. Вони просять направити свого представника до комітету, де будуть працювати над змінами до КПК. Обмін відбувся перед Новим роком. Минуло вісім місяців. Це більш, ніж достатньо, аби врегулювати проблемні моменти заочки. Там не так багато законів потрібно змінювати, на відміну від КПК», – зазначають співрозмовники Тижня в Офісі генпрокурора.
Загалом же проблема заочного суду актуальна не лише для справи про розстріли на Інститутській. Є менш відомі розслідування, які через законодавчі проблеми спеціального судового провадження «зависли». Й в окремих випадках прокурори просто оголосили підозрюваних у розшук і зупинили розслідування, оскільки побоюються втратити результати своєї роботи через неузгодження українського законодавства і нечітко виписані процедури.
«У справах Майдану десь 70% досудових розслідувань – це ті справи, де підозрювані у розшуку. Вони втекли з України. І переховуються або у Криму, або в ОРДіЛО, або працюють у поліції в Росії. Частину з них бачимо по телевізору. Наприклад того ж Сергія Кусюка (колишній полковник міліції, заступник командира полку «Беркут»). Тому нам треба заочка. Більше того, навіть є справи, де триває заочне розслідування. Але подальша передача таких справ до суду – це пан або пропав. У нас просто немає впевненості, що подальший судовий вирок не порубають на шматки через неузгодження українського законодавства», – зізнаються на правах анонімності Тижню прокурори, відповідальні за справи Майдану.