Політика

  ▪   Станіслав Козлюк

Справи Майдану. Що з’ясували слідчі за п’ять років

Фото: Станіслав Козлюк
Які злочини часів Революції гідності досі лишаються не розкритими?

Розслідування злочинів часів Революції гідності триває п’ятий рік. За цей час в Україні змінилося кілька генеральних прокурорів, парламент та президент. А у Генпрокуратурі встигли створити департамент спеціальних розслідувань, який опікувався справами Майдану. Щоправда, Департамент згодом реформували в управління, зменшивши кількість слідчих-прокурорів. Цього ж року його взагалі мають ліквідувати. Більше того, у слідчих, які займалися розслідуваннями, згідно українського законодавства завершився термін дії повноважень. Якщо говорити простіше – вони більше не мають права щось розслідувати. Все, що їм зараз дозволяє закон – передавати справи наступникам в Державне бюро розслідувань (ДБР). Але найбільш резонансним в цій історії стало голодування адвокатки родин Небесної сотні Євгенії Закревської. А разом із нею більше десятка людей, серед яких постраждалі на Майдані та ветерани війни на Донбасі. Вони вимагають спрощеної процедури переходу в ДБР слідчих, які кілька років працювали над розслідуваннями. Аргументів кілька: слідчі уже знають матеріали справи, тож їм не треба наново вичитувати сотні томів описів, доказів тощо, вони мають уявлення про загальну картину подій і це дозволить уникнути тривалої паузи в роботі.

 

В момент здачі цього тексту робота над майданівськими провадженнями зупинена вже 13 днів. Водночас, Верховна Рада дослухалася до вимог адвокатів та активістів і таки прийняла потрібні зміни до законодавства. Водночас, сам закон ще має підписати президент Володимир Зеленський. А Кабінет міністрів має підготувати низку рішень, які дозволять реалізувати рішення парламенту. За найбільш оптимістичними оцінками представників Адвокатської дорадчої групи (адвокати, які на волонтерських засадах представляють інтереси потерпілих майданівців), розслідування зможуть відновити вже у ДБР щонайменше з середини січня 2020 року. Однак, існує низка справ, робота в яких завершена. А в впродовж тижня лише у Києві може відбуватися більше десятка судових засідань.

 

 

Слідство, яке триває

 

Якщо говорити про цифри, то загалом потрібно розкрити близько 4,1 тис злочинів, скоєних в часи Революції гідності. Починаючи від перешкоджання мітингам і завершуючи розстрілами протестувальників. Офіційно визнали потерпілими понад 2 тис людей: понад 1670 цивільних (78 загинули, 486 отримали тяжкі та середні тілесні ушкодження) та 717 силовиків (13 загинули, 44 отримали тяжкі та середні тілесні ушкодження). Втім, інформація регулярно уточнюється. Разом з тим, за час розслідувань повідомлення про підозру отримали 300 людей: 33 високопосадовці, 161 представник силовиків, 14 прокурорів, 10 суддів 58 тітушок. В судах опинилося 86 проваджень, у яких 174 підозрюваних. В той же час, судді розглянули не так багато справ, а вироків ухвалили ще менше: за 5 років 20 осіб визнали винними, 19 із них отримали обвинувальні акти. Детальніше із цифрами можна ознайомитися на сайті Генпрокуратури, де звітують про результати розслідувань та перебіг судів.

 

Читайте також: Справи Майдану: міжвідомчий "футбол"

 

За офіційною версією слідства, причиною всіх подій, які відбулися у Києві та в Україні з кінця листопада 2013-го до кінця лютого 2014-го було бажання колишнього президента Віктора Януковича лишитися при владі. Як пояснили прокурори УСР в коментарі Тижню, робочою версією для них стала наступна: Янукович використовував свою посаду президента для незаконного збагачення. Розуміючи, що Євромайдан може змінити ситуацію, він вирішив протидіяти протестам, аби захистити свої нелегальні схеми заробляння грошей. Проте діяв він не один, а на чолі злочинного угруповання. Власне, з цих причин, пояснюють в прокуратурі, свого часу УСР розслідувала не лише насильницькі злочини влади президента-утікача, але й економічні. Як от справи щодо Межигір’я, Сухолуччя, продажу «Укртелекому» і низки дрібніших злочинів.

 

 

«Коли ми кажемо, що Янукович протидіяв протестам – потрібно розуміти причину. Його мотив. Ми припускаємо, що метою було захистити свої нелегальні схеми збагачення. І коли ми звинуватили його у створенні злочинної організації, то потрібно було доводити не лише насильницьку, але й економічну складову. Щоб було зрозуміліше: є поняття «банда». Це угруповання, яке має ієрархію, яке володіє зброєю, яке вчиняє насильницькі злочини, грабує і вбиває. З Януковичем складніше. Бо знаряддями його організації був державний апарат. Правоохоронці. Ієрархія у них вибудувана законом. І зброю вони мають цілком на законних підставах. В даному випадку нам потрібно довести або спростувати, що злочинна організація Януковича – класична. А ієрархічність, зброя, застосування насильства – не є частиною державної влади. Для цього варто було доводити економічні злочини. В інакшому випадку у нас просто є президент, який перевищив свою владу і незаконно використовує державний апарат», – пояснює Тижню один з прокурорів УСР.

 

 

Свого часу навіть говорили про так звану «Велику справу Януковича». Тобто розслідування, яке охоплювало б не лише часи Майдану. Мова про події, які відбувалися в Україні з моменту зміни Основного закону через Конституційний суд. Тобто з 2010 року. Для порівняння: слідчі свого часу майже встигли підготувати колишньому президенту підозру в злочинах, скоєних 18-20 лютого. Її мали оголошувати заочно, однак через нюанси  українського законодавства не встигли це зробити. Матеріали лише цієї справи нараховують понад 900 томів. А за приблизними оцінками колишнього голови Управління спецрозслідувань Сергія Горбатюка, лише на те, щоб розглянути в суді злочини Януковича з 30 листопада по 20 лютого, може знадобитися понад 20 років. Це за умови що потрібно буде допитати усіх потерпілих і суди відбуватимуться приблизно раз чи двічі на тиждень.

 

Читайте також: «Грузинські снайпери»: привид третьої сили

 

Янукович, за версією слідства, діяв не один, у нього були спільники. Наприклад, тодішній міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко. Який, у свою чергу, віддавав накази міліції. Зокрема – бійцям спецпідрозділу «Беркут». Тут мова йде про розгін Євромайдану в ніч на 30 листопада. Побиття мітингувальників біля Адміністрації президента 1 грудня і поява в’язнів Банкової. Спроби розгону Майдану 11 грудня та 10 січня. Події на вул. Грушевського у Києві з 19-22 січня. Переслідування та напад на активістів «Автомайдану» в ніч на 23 січня. Загалом переслідування майданівців та підробка документації про необхідність їхніх арештів. Розгін мирної ходи 18 лютого. Так звана «антитерористична операція» у центрі Києва в ніч на 19 лютого. І розстріл людей 20 лютого на Інститутській. Що показово – часом одні й ті самі силовики фігурують в різних розслідуваннях. Наприклад командир 2-ї роти «Беркуту» Анатолій Логвиненко проходить підозрюваним у справі про напад на журналістів 5-го каналу в ніч на 30 листопада (вони знімали, як Логвиненко сміється, дивлячись відео розгону студентів), про напад на активістів в ніч на 23 січня та є свідком зі сторони захисників «Беркуту» у справі про розстріли на Інститутській. Екс-командир харківського «Беркуту» Владислав Лукаш підозрюваний у справах про побиття мітингувальників на Банковій 1 грудня і розгін мітингувальників 18 лютого. Більше того, «Чорна рота» на чолі з Дмитром Садовником розганяла студентів на Майдані 30 листопада, а згодом розстрілювала протестувальників 20 лютого.

 

 

В той же час, частина силовиків у момент перетворення в офіційних підозрюваних (тобто під час вручення підозр) продовжували працювати на своїх або подібних посадах. Відомою стала історія Руслана Цикалюка – нинішнього командира (!) полку особливого призначення поліції Києва. Так, на фото з розгону студентського Майдану можна помітити людину, схожу на Цикалюка. Проте він заперечував і продовжує заперечувати свою участь у тих подіях. Рік тому журналісти Громадського провели власне розслідування, під час якого звернулися до експертів з проханням провести портретну експертизу, яка підтвердила: на фото і відео зафіксований саме Цикалюк. Більше того, вони знайшли двох представників поліції, які на правах анонімності підтвердили їм, що Цикалюк приймав участь в розгоні студентів. Попри це він залишається на посаді. Більше того, за ці п’ять років він так і не отримав підозри у скоєнні злочину. Частково у цьому, нібито, винна бюрократія і труднощі з портретною експертизою, яку мають проводити спеціальні експерти. А також нестача людей. Джерела Тижня у прокуратурі повідомили, що на момент здачі цього матеріалу фізично не існує групи слідчих, яка має працювати над розкриттям злочинів 30 листопада 2013-го.

 

Але Цикалюк не єдиний. Як повідомили Тижню представники УСР, на момент оголошення підозр на своїх посадах працювали 72 (!) підозрюваних. З них 4 судді, 68 представників Національної поліції, з них 25 – на керівних посадах (тут можна згадати історію Ігоря Бабича та Анатолія Серединського:). А в момент передачі справ до суду на своїх посадах лишалися 39 осіб (10 – керівні посади), серед яких 36 представників Нацполіції та 3 суддів.

 

Читайте також: Крисін. Спроба повернення з Торецької колонії

 

Окрім слідчих Генпрокуратури та правоохороцнів з регіонів, розслідуваннями також займалися представники згаданої Адвокатської дорадчої групи. Вони збирали фото й відеодокази, шукали свідків і постраждалих, домагалися проведення експертиз і допитів. Наприклад, відомі відеосинхронізації, долучені до матеріалів у справі про розстріли на Інститутській: адвокати зібрали всі можливі відеозаписи і разом з експертами синхронізували їх по часу: з початку зіткнень між силовиками й протестувальниками і до звершення розстрілів. Це дає загальне уявлення про події, які відбувалися того дня. Відео стало доказом в суді. З нещодавніх проектів – відеосинхронізація щодо подій 30 листопада. Робота над ним зараз на фінальному етапі.

 

 

«Ми самостійно збирали відео, передавали їх слідству разом із своїми напрацюваннями: упізнаними на записах людьми, розкадровками. Також передавали клопотання, в яких просили провести допити, експертизи, упізнання тощо. Наприклад, хтось із потерпілих упізнав беркутівця – потрібно встановити: це справді він чи людині здалося. Багато свідків ми знаходили через Facebook. Там же ми шукали фото і відео. Наприклад, там ми встановили місця поранень і загибелі частини активістів. В окремих випадках раніше за слідство. Потерпілі, а потім ми відстежували рух поранених. Потім це почало робити слідство. Ми допомагали робити слідчі експерименти. Врешті, доводилося допомагати комунікувати свідкам і слідчим, тому що у деяких людей була і лишається природня недовіра до правоохоронців. Були історії, коли у нас свідки питали, куди їм нести гільзи, кулі з Майдану», – розповідає про роботу АДГ Закревська. Вона додає, що від початку в об’єднанні працювало близько 15 людей, зараз їх лишилося близько 7.

 

Нерозкриті злочини

 

Попри тривалий строк розслідування, лишається низка історій, в яких слідчі не змогли розкрити повних обставин злочину. Або розкрили їх частково. Або взагалі досі не знайшли підозрюваних. Наприклад, у справі про розгін студентів 30 листопада про підозру повідомили 34 особам: як топ-чиновникам (екс-президенту Януковичу, колишньому секретарю Ради нацбезпеки та оборони Андрію Клюєву, очільнику Київської міськдержадміністрації Олександру Попову), так і силовикам, зокрема тодішньому керівництву Київської поліції та рядовим беркутівцям. Проте, за словами екс-очільника Управління спецрозслідувань Сергія Горбатюка, досі не встановлені всі силовики, які били людей.

 

Читайте також: Справи Майдану. Судовий екватор

 

«В розгоні людей вночі 30 листопада приймали участь близько 200 беркутівців. Точно били людей 40 із них. З цих 40 досі не встановлені 30 силовиків. Ну бо один на одного свідчення ніхто не дає. А побиті не можуть нікого впізнати. Бо або не розгледіли тих, хто бив, або обличчя були закриті балаклавами. Буває, що керівництво не здає своїх підлеглих. Наприклад, по подіях 1 грудня на Банковій у нас є кілька беркутівців, які вибили око жінці. І там було ніби двоє підлеглих і один командир. Він свою підозру отримав, але за цим конкретним епізодом ми не можемо встановити винного – свідків немає, підозрювані мовчать, опосередкованих доказів недостатньо», – пояснює Горбатюк.

 

Також до нерозслідуваних злочинів можна віднести частину подій 18 лютого в урядовому кварталі. А саме тисняву на барикаді біля виходу з метро «Хрещатик» на Інститутській. Тоді силовики, переслідуючи протестувальників, загнали людей у пастку – вузький прохід у саморобних укріпленнях поперек вулиці. Натовп людей у паніці намагався прорватися до Майдану, зчинилася тиснява. Проте силовики продовжували наступати й бити застряглих протестувальників. Як відомо, у тій давці загинуло двоє людей.

 

 

«Давка на барикаді біля метро Хрещатик – взагалі тривалий час не була виділена в окремий епізод (з великих розслідувань за фактом злочину виділяються менші епізоди злочину – ред.) і нормально не розслідувана.Доки нам нее вдалося нормально скомунікувати постраждалих і свідків із слідством. Тоді вони почали працювати по доказах: фото, відео, допит свідків які насправді потерпілі, почали проводити слідчі експерименти», – пояснює у коментарі Тижню адвокатка Євгенія Закревська.

 

Ще гірша ситуація з розслідуванням перших убивств на Майдані. А саме Сергія Нігояна, Романа Сеника та Михайла Жизневського. Як відомо, усі отримали поранення 22 січня на вул. Грушевського. Однак слідство досі не встановило підозрюваних у цих вбивствах.

 

 

«Є низка проблем. По тому ж Нігояну немає відеозаписів, фотографій, очевидців. Немає свідків не лише моменту поранення, але й загалом ситуації, в якій це відбулося. Тому лишається багато непрояснених моментів і досі нема офіційних підозрюваних у цій справі», – говорить один з прокурорів УСР на правах анонімності.

 

Читайте також: Реформоване розслідування справ Майдану

 

Він додає, що і в провадженнях, які нині в судах, також можуть бути проблеми. Зокрема, через неявку свідків або потерпілих. «Кримінальний процесуальний кодекс каже, що для доведення провини в суді неможливо використовувати допити досудового слідства. І лише людина може пояснити свої дії. Наприклад, чому вона прийшла на протест. Що вона там бачила. Може статися так, що без її свідчень може не вистачити доказів для вироку. Так, ми розуміємо. Ситуація складна, пройшло багато часу, частина потерпілих не хоче приїздити, давати свідчення. Хтось нас відверто посилає. Де нестачу доказів можна перекрити експертизами чи фотографіями й відео – ми намагаємося так робити. Але в окремих випадках саме свідки і постраждалі – ключові фігури», – продовжує співрозмовник Тижня.

 

Станом на 4 грудня 2019-го зупинені розслідування про розгін Євромайдану 30 листопада 2013-го, штурм Майдану 11 грудня 2014-го, вбивства і поранення протестувальників у січні 2014-го, вбивства і поранення 18 лютого 2014-го, незаконні затримання, притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинуватих протестувальників, незаконне фінансування силовиків, стрілянина під хмельницьким СБУ 19 лютого 2014-го, «додаткове» фінансування правоохоронців тощо. Всі ці справи мають передати в Державне бюро розслідувань.

 

Викрадена зброя, знищення документів, затягування в судах

 

Втім, складнощі із розслідуванням справ Майдану пов’язані не лише із великою кількістю епізодів злочинів. Проблемами із законодавством. Нестачею прокурорів чи їх поганою роботою. Врешті, не лише через саботаж вищого керівництва (реальний чи надуманий), на який кілька років скаржилися в УСР. Ситуацію також ускладнюють повністю або частково знищені докази. Наприклад, і слідчі, і адвокати потерпілих заявляють: силовики за весь час Майдану не склали жодного рапорту про застосування спеціальних засобів (кийків, світлошумових гранат, помпових рушниць тощо). Тим паче, не склали рапортів про завдані протестувальникам травми.

 

 

«Свого часу я зверталася до правоохоронців із запитом. В ньому просила надати рапорти про застосування спецзасобів за час протестів у Києві. І мені відповіли, що таких рапортів немає», – розповідає Закревська.

 

«Я може й переконаний, що десь в МВС лишилися якісь документи чи відеозаписи. Але коли ми затребували у них рапорти про застосування спецзасобів – отримали відповідь, що таких документів немає», – пояснює Горбатюк.

 

Читайте також: Судова реформа і справи Майдану

 

Більше того, в розслідуванні важливими є перші години після злочину. У випадку з беркутівцями, які били людей, мали б бути проведені внутрішні розслідування, а винні – покарані. Опікуватися цим мало б Міністерство внутрішніх справ. Такі перевірки і справді були. Ще за часів Віталія Захарченка, який нині переховується від слідства. Втім провели їх радше для галочки, аби виправдати дії силовиків. А їх результати використовувало вже пост-майданне керівництво МВС. Так, наприкінці зими 2014-го постраждалі від дій силовиків подали позов до Окружного адміністративного суду Києва, в якому вимагали визнати використання спецзасобів міліціонерами незаконними. І цей позов частково задовільнили. Але на виправдання дій силовиків представник МВС, очолюваного Аресаном Аваковим, приніс результати перевірки часів Захарченка. Це сталося влітку 2014-го. При цьому, представник МВС діяв за довіреністю міністра. Останній також провів своє розслідування. Однак не по кожному окремому злочину чи даті, а одразу за весь період Майдану – з 30 листопада 2013-го по 20 лютого 2014-го.

 

 

«Винними за результатами цієї перевірки виявилися лише ті, хто втік до Росії. Водночас рядовий склад лишився не покараним. Дехто далі продовжував працювати вже навіть у поліції», – додає Закревська.

 

В УСР також зауважують, що оперативна зміна керівників підрозділів після втечі Януковича могла б позитивно позначитися на розслідуваннях справ Майдану. Щонайменше, можна було б сподіватися на повноцінні службові розслідування, що могло б пришвидшити роботу слідчих у справах Майдану. Але цього не відбулося. Також серед причин тривалого слідства в Управлінні спецрозслідувань називають знищення більшості оперативно-розшукових справ СБУ та МВС, відсутність матеріалів негласних слідчо-розшукових дій тощо.

 

 

Якщо ж говорити про розгляд справ у судах – тут найбільша проблема в затягуванні засідань. Існують справи ,в яких підготовчі судові засідання не можуть провести роками (хоча вони б мали відбуватися за кілька годин) через неодноразові неявки адвокатів підозрюваних, завантаженість суддів абощо. Якщо ж судовий розгляд починають – то судді можуть призначати засідання рідше, ніж раз на місяць, а самі слухання можуть постійно переносити. Тут показовою є історія тітушковода Юрія Крисіна, справу якого Дарницький райсуд намагався почати розглядати близько року. Втім засідання регулярно зривалися: то через відсутність адвокатів обвинуваченого, то через бойкот самого Крисіна, який відмовлявся виходити з камери. Не менш кричущою є історію з підготовчими засіданнями у справі про напад на активістів в ніч на 23 січня. Суд впродовж кількох років марно намагався почати підготовчі слухання щодо рядових беркутівців.

 

Так чи так, але до шостої річниці початку Революції гідності і суспільство, і слідство підійшли із проміжним і не надто втішним результатом: частина справ досі не розслідувана, а окремі фігуранти кримінальних проваджень лишаються працювати у правоохоронних структурах. На додачу до всього, через проблеми із законодавством слідство у справах Майдану зупинилося щонайменше до середини січня – орієнтовно, саме тоді має почати роботу управління у справах Майдану в ДБР. І то, якщо Верховна Рада, президент, генпрокурор і Кабінет міністрів дотримаються своїх обіцянок. Також  очевидно, що описані вище у тексті проблеми будуть не останніми. Тож суспільству варто готуватися до того, що розслідування й слухання в судах справ Майдану триватиме ще мінімум десяток років.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.