Перелік сфер запровадження регіональної мови, свідчить про те, що у більшості областей України за формальної двомовності фактично єдиною державною стане російська, що призведе до подальшого відчуження одних регіонів від інших, подальшого розмивання національної ідентичності. Зокрема згідно з проектом:
1) в освіту повертається стара-«добра» сусловська норма про вибір мови за заявою «батьків». Згідно з законопроектом, «потреба громадян у мові навчання визначається в обов’язковому порядку за заявами про мову навчання, які надаються учнями (для неповнолітніх – батьками або особами, які їх замінюють), студентами при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час періоду навчання». Коментарі цієї норми, здається, зайві. Саме за цією формулою здійснювалася русифікація в Україні в радянські часи…
2) на територіях, де мові надали регіональний статус, мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування, мовою офіційних оголошень, повідомлень може бути виключно регіональна мова, про українську там можна забути. Більше того, у листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову. Як на це глянуть у міністерствах, держслужбах, державних адміністраціях, коли з ними почнуть спілкуватися регіональною мовою – гагаузькою, румунською, угорською тощо.
3) на території, де прийнята регіональна мова, посадові і службові особи, судді мають спілкуватися з відвідувачами, здійснювати судове провадження регіональною мовою. Варто нагадати, що йдеться про дуже широке коло осіб; скажімо, службовою особою є і сержант патрульно-постової служби МВС. Очевидно, що держава для реалізації даного положення має забезпечити відкриття мовних курсів, з мінімально 10-15 тисячною аудиторією.
4) акти місцевих органів державної влади (тобто, місцевих державних адміністрацій та територіальних органів центральних органів виконавчої влади) та органів місцевого самоврядування приймаються і публікуються або державною, або регіональною мовою. Тому, якщо ви українець, який проживає в Донецькій області, де регіональна мова – російська, то, фактично, можете втратити право ознайомлюватися з актами органів влади державною мовою.
Прийняття рішення щодо надання статусу регіональної мови, згідно з законопроектом, приймається місцевими радами. І хоч чітко не встановлено, які ради мають право приймати такі рішення, з Пояснювальної записки до законопроекту можна зробити висновок, що таке право мають будь-які ради. При цьому встановлюється перевага рішень обласних рад перед рішеннями районних та міських, селищних і сільських (що, до речі, повністю суперечить принципу місцевого самоврядування в Україні в частині поділу компетенції між радами, а крім того, це абсолютно суперечить європейській традиції, яка регіональні мови локалізує на рівні громад (муніципалітетів).
У результаті часто майже виключно україномовним громадам у південно-східних регіонах буде нав'язаноофіційний статус російської, як це уже було в колоніальний період вітчизняної історії. Наприклад, за підрахунками авторів з 27 регіонів російська мова стане регіональною в 13 регіонах України (у т.ч. у столиці!!!); кримськотатарська – в АР Крим, угорська – в Закарпатській області, румунська – в Чернівецькій. Абсурдність такої ситуації дуже добре ілюструється на прикладі Чернівецької та Закарпатської областей – в повністю українських районах службовці органів влади (аж до сільського голови) повинні володіти румунською та угорською мовою. Аналогічна ситуація в переважно (а часто й фактично виключно) україномовних сільських районах Харківської, Сумської, Дніпропетровської, Херсонської, Одеської, Запорізької, Миколаївської областей. Фактично йтиметься про поновлення їх цілеспрямованої русифікації н арівні державної політики.
Чимало цікавого при аналізі супровідних документів до законопроекту Колесніченка і Ківалова чекає у фінансовому обґрунтуванні законопроекту: «З урахуванням того, що у Державному бюджеті передбачені кошти на забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної та на імплементацію Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», введення в дію цього законопроекту не потребує додаткових бюджетних коштів». Для довідки: у Державному бюджеті на 2011 рік на імплементацію Хартії передбачено видатки на суму 1,1 млн грн, а на забезпечення розвитку та застосування української мови – 3 млн грн. Загальна сума, як бачимо, 4,1 млн грн. Виходячи з цього можуть бути варіанти пояснень: 1) у Пояснювальній записці написана відверта брехня; 2) в особі Колісніченка і Ківалова ми маємо неадекватів-непрофесіоналів, які не здатні навіть приблизно порахувати вартість реальної двомовності у 15 регіонах і тримовності у Криму. За нашими найскромнішим підрахунками, реалізація даного законопроекту коштувала б платникам податків не менше мільярда гривень. в рік (правда, якщо не враховувати навчання посадових і службових осіб регіональним мовам).
Якщо «діячі» від ПР не здатні реально прорахувати витрати бюджету з реалізації закону, то не дивно, що вони не можуть адекватно оцінити суспільно-політичні наслідки у випадку прийняття «мовного» закону. Йдеться про безпрецедентну міжнаціональну напругу, яку може породити така мовна політика, причому про її перенесення з парламенту та ефірів телеканалів на місця, що в рази розширить чисельність залучених до протистояння громадян. Чи усвідомлюють ті, хто надсилав Клюєва до парламенту проштовхувати вибухонебезпечний законопроект можливу ціну мобілізації електорату нехай і напередодні дуже малоперспективних для влади виборів?