Захід: між інтересами і цінностями

Агресія Кремля проти України, крах повоєнної системи міжнародних відносин, зокрема абсолютна недієвість Будапештського меморандуму 1994 року, розгубленість Заходу щодо «поствеймарської» Росії поклика­­ли до життя дискусії про те, чому Москва з її авто­ритарно-тоталітарною системою має такий величезний вплив на демократичний світ, чому саме вона диктує йому порядок денний, демонстративно і натхнен­­но нехтуючи всіма сталими нормами міждержавного співжиття.

Тут ідеться не лише про потугу справді традиційно підступної «візантійської» дипломатії Кремля (хоча вона більше спирається на брутальну силу, ніж на вміння), а й про фундаментальну об’єктивну двоїстість західної цивілізації. Захід – це ринок як основа економіки і демократія як основа політики. Якщо демократія – це цінності, то ринок – це інте­реси. І вони перебувають у постійному конфлікті між собою. Не можна сказати, що тут завжди перемагає одне або дру­­ге. Є безліч чинників, що забезпечують тріумф цінностей над інтересами чи навпаки. Захід буквально розіп’ятий між тими контраверсійними реаліями.

Живою ілюстрацією цього є нинішня французька проблема з продажем Росії вертольотоносців Mistral. Москва навчилася віртуозно грати на суперечностях між ідеєю і гендлярським розрахунком. Адже велика спокуса… Утім, то не лише московське мистецтво. Демократичний Захід спокушали й інші антидемократичні режими. Можна згадати, що аж до початку Другої світової війни ставлення західних демократичних потуг до нацистської Німеччини бу­ло доволі толерантним
(і це незважаючи на похмурі нюрнберзькі расові закони!), а в 1936 році демократи охоче і з ентузіазмом поїхали до Гітлера на Олімпіаду…

Над Заходом тяжів і тяжіє принцип: «Бізнес за будь-яку ціну! Бізнес всупереч усьому!», що підтверджує тезу класиків марксизму про те, що буржуй за дуже великий відсоток прибутку готовий продати навіть мотузку, на якій його повісять.
США і Європа активно спів­­працювали з більшовицьким СРСР у 20-ті, 30-ті роки ХХ століття, незважаючи на те що він не приховував своїх намірів щодо буржуазного світу. Що вже казати про екстрим-комуністів, якщо навіть відносно ліберальний Хрущов наприкінці 1950-х, перебуваючи з візитом у Сполучених Штатах, лагідно пообіцяв американцям: «Ми вас закопаємо!». Показово, що США встано­вили дипломатичні відносини з Радянським Союзом під час Голодомору в Україні. В Америці була Велика депресія, тому бізнес над усе…

Москва навчилася віртуозно грати на суперечностях між ідеєю і гендлярським розрахунком

Перші п’ятирічки в СРСР, індустріалізація закінчилися б гарантованим провалом (насамперед після скасування не­пу) без усебічної допомоги західних фірм, особливо у вій­сь­­ково-промисло­во­­му комплексі. Російські істори­­ки Дьяков і Бушуєва свою книж­­ку, присвячену тому, як Радянський Союз допомагав розбитій у Пер­­шій світовій війні Німеччині відновлювати ВПК, назва­­ли «Нацистський меч кувався в СРСР». А комуністичний меч кували демократичні західні країни…

Аж до початку 1930-х у СРСР не було своєї тракторної, а відтак і танкової промисловості. А за 12 років він уже мав на озброєнні 24 тис. танків власного виробництва. Зрозуміти цей феномен неможливо, не торкнувшись ролі в організації такого дива американського фахівця Альберта Кана. Як стверджує російський історик Дмітрій Хмєльніцкій, фір­­ма Кана «…спроектувала між 1929 і 1932 роками 521 (за іншими даними 571) об’єкт. Це передусім тракторні (себто танкові) заводи в Сталінграді, Челябінську, Харкові, Томську; автомобільні в Челябінську, Москві, Сталінграді, Нижньо­­­­му Новгороді, Самарі і заводи верстатів у Калу­­зі, Новосибірську, Верхній Салді; прокатний стан у Москві і ливарні заводи в Челябінську, Дніпропетровську, Харкові, Коломні, Люберцях, Магнітогорську, Сор­мові, Сталінграді…»

Читайте також: Сербська версія слов’янської дружби

Кан охопив своєю діяльністю мало не всю радянську військову промисловість. Бага­­то років ці факти в СРСР ретельно приховувалися, та й у США розповіді про них були не дуже популярні.

Дмітрій Хмєльніцкій пише: «У 1931році працівник фірми Кана інженер Вільям Х. Брасс, повернувшись до США, поділився своїми враженнями про роботу в СРСР із журналістом детройтської газети. Він розповів про чорний ринок, про неможливість покинути країну, про дику судову систему, про таємну поліцію й житлову проблему. І про те, чого найбільше боялися в Сполучених Штатах, – перетворення цивільної промисловості на військову. Ще серйозніше було припущення Брасса про те, що контракт Кана з Радянським Союзом включав пункт про сприяння поширенню комунізму в США. Альберт Кан негайно виступив зі спростуванням у пресі, але сумнівів із приводу діяльності своєї фірми в СРСР розвіяти не зміг».

Радянський уряд запропонував Кану в 1930 році пакет замовлень на будівництво промислових підприємств у радянському Союзі на $2 млрд, що на початок 2000-х було еквівалентно $220 млрд (!).

Звідки ж бралися долари на оплату таких фантастичних за масштабами замовлень? А то була вартість життя мільйонів українських селян, які загину­­ли в 1932–1933 роках, тому що в них забрали хліб, який відправляли на експорт. Сталін визнавав це в листі Молотову: «Мікоян повідомляє, що заготівлі зростають і щодня вивозимо хліба 1–1,5 млн пудів. Думаю, що цього замало. Треба підняти тепер (норму) щоденного вивозу до 3–4 млн пудів мінімум. Інакше ризикуємо залишитися без наших нових металургійних і машинобудівних (Автозавод, Челябзавод тощо) заводів…Себто треба несамовито форсувати вивезення хліба».

Читайте також: Тоомас Ільвес: Росія буде вже зовсім іншим партнером

Цікаво, що й тоді, як зараз, Москва віртуозно використовувала конкуренцію і суперечності між західними країнами й фірмами, зокрема протиставляючи США та Європу. Між іншим, Сталін писав про це Кагановичу влітку 1931 ро­ку: «Через валютні утруднення і неприйнятні умови кредиту в Америці виступаю проти будь-яких замовлень на Америку. Пропоную заборонити нові замовлен­­ня на Америку, припинити всілякі переговори про нові замовлення і за можливості розірвати вже укладені уго­­ди про попередні замовлення з перенесенням їх у Європу…» Каганович підтримав вождя і по­­відомив: «З’ясувалося, що 80–90% замовлень для Челяббуду мож­­на розмістити в Англії». Американців почали витісняти, міняючи їх на європейців, і в 1935 році на радянських заводах працювало 1719 німців, 871 австрієць і тільки 308 американців. Цікаво, що до приходу Гітлера до влади німецьких фахівців на підприємствах Союзу було набагато менше.
Важко не погодитися з істориком Хмєльніцкім: «Дуже велика імовірність того, що якби Кан не порозумівся зі Сталіним у 1929 році й не спроектував йому найбільші у світі танкові заводи, то, можливо, не вистачило б у Сталіна рішучості укласти в 1939-му пакт із Гітлером, щоби спільно розпочати війну за переділ світу». А фірма Альберта Кана існує дотепер…

Звісно, для українців дуже важливим і болючим є питання про те, що переможе сьогодні в західному суспільстві: цінності чи інтереси? І це питання не академічне, питання життя чи смерті не тільки, до речі, для України, а й щонайменше для цілої Центрально-Східної Європи.

Читайте також: Французькі компанії опираються санкціям проти Росії

Нині за максимально раціонального підходу можна констатувати, що інтереси і цінності Заходу збігаються, бо якщо Кремлю буде дозволено зламати світовий порядок, то пануватимуть не норми права, не економічні розрахунки, а брутальна сила і нахабство, які швидко перетворять життя на суцільний хаос, на війну всіх проти всіх, що неминуче зробить абсолютно неможливим без’я­­дерний світ. Адже кожна держава, яка захоче вижити, буде змушена, не сподіваючись на гарантії, що геть нічого не варті, створювати свій баланс страху для можливого агресора.

Політичний та економічний анахронізм не може бути примусовим зразком для людства. Сьогодні Заходу, щоб захистити свої інтереси, треба виходити з цінностей.