Отруєння у Великій Британії колишнього російського агента-ренегата Сєрґєя Скріпаля та його доньки, а також останнє застосування отруйного газу в сирійській війні, за яке, найімовірніше, відповідає керований Росією режим Асада, змусило уряд ФРН чіткіше, ніж досі, позиціонувати себе проти агресивної політики кремлівського режиму. При цьому Берлін не полишає обережне бажання не занадто нашкодити майбутньому «діалогові» з Москвою.
У справі Скріпаля Німеччина солідаризувалася з британським урядом, який вважає Росію відповідальною за напад. Висилаючи чотирьох російських «дипломатів» (читай агентів), вона приєдналася до спільної відповіді США та 14 країн ЄС. Проте федеральний уряд сприяв уникненню в межах ЄС жорсткіших заходів, таких як закриття російських консульських установ. У справі Сирії федеральний канцлер Анґела Меркель висловила політичну підтримку можливому військовому удару проти режиму Асада, але водночас чітко наголосила, що Німеччина не братиме в ньому участі.
Меркель і новий німецький міністр закордонних справ Гайко Маас нещодавно розставили й інші, критичні до Кремля акценти. Так, із нагоди візиту президента України Петра Порошенка канцлерка вперше визнала, що в оцінці планованого газопроводу «Північний потік-2» відіграли роль і «політичні фактори» та наголосила на необхідності убезпечити Україну від збитків. В одному з інтерв’ю Маас казав про «зростання ворожості» в поведінці Москви, таке формулювання незвично гостре для провідного соціал-демократичного політика. Окрім того, різко контрастуючи зі своїми попередниками, заявив, що хоч він і прагне дипломатичного порозуміння з Росією, але беззмістовного діалогу заради діалогу більше бути не повинно.
Ці обережні натяки на більш тверду позицію щодо Кремля заходять задалеко не лише для частково дружньої до нього СДП і крайніх правих та лівих, а й для політичних і громадських еліт. Стандартний аргумент захисників Путіна в справі Скріпаля — презумпція невинуватості, державно-правовий принцип, згідно з яким підозрюваного слід вважати невинним, поки його вину не доведуть, а його самого не засудять.
За їхньою логікою, цей принцип слід застосувати до режиму, який цілими партіями вбиває, ув’язнює та залякує опозиціонерів, інакодумців і критичних журналістів, який приховує свої операції з професійністю спецслужб настільки вправно, що заледве можна знайти навіть найменш переконливі докази його вини. За цим сценарієм легендарний глава гангстерів Аль Капоне, чиї численні вбивства так ніколи й не вдалося юридично довести, — його врешті засудили за ухилення від сплати податків, — досі вважався б невинним.
Читайте також: Українська політика Меркель
Не беручи до уваги те, що уряди повинні не виносити судові вироки, а ухвалювати політичні рішення, у правовій державі можна бути засудженим на підставі неспростовних непрямих доказів. А розслідування, поки воно остаточно не закінчене, зазвичай наводить на слід підозрюваного, якого навіть можуть затримати для попереднього ув’язнення. Переконання, нібито презумпція невинуватості означає, що нікого не можна зв’язувати зі злочином, поки вирок стосовно нього не набере законної сили, — це підступне введення громадськості в оману. Не можуть мати підозрювані і права самим брати участь в розслідуванні. Але саме цього в справі Скріпаля вимагають Москва та її рупори на Заході. Британський уряд назвав ці зухвалі вимоги збоченими й по праву відкинув їх.
Ще потужніше вибухнула замаскована під німецькі мирні переконання й присмачена антиамериканськими рефлексами апологія Путіна перед воєнним ударом Заходу по Асаду. Оглядачі змагалися, істерично застерігаючи від «спіралі ескалації» чи навіть наближення третьої світової війни. А головною загрозою миру у світі постали не ті сили, що перетворюють Сирію на руїни й попіл, а ті, хто хоче припинити цю ганьбу.
Натовпи відбілювачів іміджу мали змогу передовсім на суспільно-правових каналах затаврувати гадану західну манію підозрілості щодо безневинного Кремля. Сумнівним «експертам» удалося почасти без конфронтації з контраргументами поширити російську пропагандистську брехню про передумови газової атаки в Сирії. Заклик Путіна до «глобального політичного здорового глузду» став топовим заголовком новин.
Читайте також: Гібридне протистояння. Шведський досвід
Схильність німецької громадськості набиватися в друзі кремлівського режиму має різні мотиви. Проте стало зрозуміло, що жертвами злочинної осі Москва — Тегеран — Дамаск у нашій країні цікавляться лише побіжно. Значно більше переймаються думками про те, щоб не занадто розізлити Путіна. Показовим у цьому є те, що наступного дня після удару по режиму Асада федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмайєр не вимагав далекосяжних заходів проти вбивств отруйним газом, чого, зважаючи на німецьку історію, від нього можна було очікувати. Глава ФРН натомість застеріг проти «небезпечного відчуження від Росії».