Як мало, виявляється, треба, щоб зрозуміти, як багато ми втратили! Необхідно прибрати всі звуки, а потім знову увімкнути їх – і ти зрозумієш, який дивний, який прекрасний, який піднесений та добрий буває мовчазний світ. І так захочеться туди, у глиб минулого століття, де жили панянки в сукнях із дуже заниженими таліями в круглих, як каска радянського солдата, капелюшках і з агресивно яскраво-червоними губами. А їх супроводжували чоловіки з ватними плечима й тонкими вусиками. 1920-ті роки були прекрасні тим, що кіно тоді мовчало. Виявляється, скільки сенсів, скільки інтонацій і нюансів знищив звук, що увірвався в кінематограф!
Читайте також: Карколомний кордебалет
Ймовірно, потрібно було відбутися фільму Мішеля Хазанавічуса «Артист», а потім ще зібрати нагород по всьому світу, починаючи з Каннського фестивалю, де Жан Дюжарден здобув «пальму» за найкращу чоловічу роль, й закінчуючи «Золотим глобусом», де стрічка отримала практично все, щоб академіки задумалися над тим, звідки вони вийшли. Ця немислима ніжність до світанку (ще не розквіту!) Голлівуда, що показав їм француз Хазанавічус, не могла не відгукнутися вдячністю і зворушенням у серцях нинішніх його трудівників. Стилізована під фільми початку XX століття розповідь про те, як зірка німого кіно Джордж Валентин намагався пережити (і пережив, але чого йому це коштувало!) загибель німого кіно й нову еру кінематографа, стала освідченням у коханні та ніжності до прабабусь і прадідусів тих, хто нині роздає найпрестижніші статуетки у світі.
Академіки проголосували, як би в нас сказали, серцем. Загальне зачарування «Артистом» заглушило ледве чутний голос розуму, який ще на початку тріумфальної ходи цього фільму передрікав йому головного «Оскара», хоча в номінації напевно мала сусідити з ним стрічка «Дерево життя» Терренса Маліка. У підсумку Малік не отримав нічого. Звичайно, про смаки не сперечаються навіть із кіноакадеміками, і винесений вердикт не оскаржиш у Верховному Суді, але не помітити Маліка – це більше, ніж не помітити слона. Слонів, врешті-решт, ми бачили в зоопарках і на картинках, а кіно, подібного до «Дерева життя», не лише не бачили, а й, найімовірніше, ніколи більше не побачимо. Малік створив неможливе – зняв фільм про зв’язок людини з усією історією Всесвіту, починаючи від Великого вибуху й закінчуючи сьогоднішнім днем в американській провінції. Інше питання – чи вийшло в нього задумане? Немає відповіді. Ті, кому подобається, докоряють тим, кому не подобається, у відсутності масштабу думки, конгеніального маліківському. Останні цькують шанувальників стрічки звинуваченнями в бажанні побачити те, чого немає. Але і ті, і ті одностайні в тому, що коли й промах, то промах генія. Ех, ну хоч Еммануелю Любецкі, блискучому операторові Маліка, дали б нарешті «Оскара». Бідолаха п’ять разів номінувався і поки що все ніяк.
Читайте також: Італія отримала найбільше «Оскарів» за найкращі фільми
Чесно кажучи, думається, що кіноакадеміки (за поодиноким, певна річ, винятком) про Маліка взагалі нічого не знають. А якщо й знають, то зрозуміти не в змозі. Не забуваймо, що більшість із них – актори, а актори що менше думають, то краще грають.
Зачарування «Артистом» потягнуло за собою шлейф, і ось уже Жан Дюжарден стає найкращим актором. Слів немає, який він хороший, хто б сперечався, але все ж таки його гра не виткана з нюансів та тонкощів. Як будь-якому артистові німого кіно, йому доводиться більше грати м’язами обличчя, ніж виразом очей. Певна річ, це вимога жанру. Але коли поруч є Ґері Олдмен, видатний англійський актор, нехай і не у видатному фільмі «Шпигун, вийди геть!», що зіграв старого агента-розвідника з таким – навіть трохи недоречним у цих умовах – драматизмом, починаєш думати: а добре, що вони голосували тільки за «Оскара».
Дотепна, тонка й безмежно талановита Меріл Стріп, піднявшись на сцену за третім у своєму житті «Оскаром», скорчила милу гримасу: «Знову вона!». Здається, навіть Меріл не вірила, що за роль Маргарет Тетчер у «Залізній леді», не найкращу, прямо скажемо, у її житті, академіки розщедряться на статуетку. Звідки їй було знати, що колеги по акторському цеху голосували серцем? Умілий і складний грим: зів’яле підборіддя, обличчя в сітці глибоких зморшок, помножений на безперечний професіоналізм Стріп, у сумі дали нагороду за найкращу жіночу роль. Знову воно, зачарування.
Утім, завжди хтось лишається за бортом. Натомість тисяча подяк академікам за те, що не забули про тихого нью-йоркського інтелектуала, улюбленця витонченої публіки Вуді Аллена. Його чергове буйство фантазії під назвою «Опівночі в Парижі» отримало «Оскара» за найкращий сценарій.
Якби не стовідсоткова передбачуваність, нинішній «Оскар» став би – як так краще висловитися – наймилішим за всі останні роки. Врешті-решт, хай і не помітили Маліка з Олдменом, але ж ні кіно, ні «Оскар», ні навіть Малік з Олдменом на цьому не закінчуються. І коли є де розгорнутися смаківщині, коли можна сперечатися не про те, що добре чи що погано, а лише про те, що геніально, а що просто видатне, все-таки, погодьтеся, це повернення до Едему. До якого нам плисти вічність, і навряд чи коли допливемо.
Читайте також: У блакитній касці, у блакитній казці…
ОСНОВНІ ЛАУРЕАТИ «ОСКАРА-2011»
Найкращий фільм – «Артист»/«The Artist»
Найкращий режисер – Мішель Хазанавічус («Артист»)
Найкращий актор у головній ролі – Жан Дюжарден («Артист»)
Найкращий актор у ролі другого плану – Крістофер Пламмер («Початківці»/«Beginners»)
Найкраща актриса в ролі другого плану – Октавія Спенсер («Прислуга»/«The Help»)
Найкращий оригінальний сценарій – «Опівночі в Парижі»/ «Midnight in Paris», Вуді Аллен
Найкраща операторська робота – Роберт Річардсон («Хранитель часу»/«Hugo»)
Найкращий неангломовний фільм – «Розлучення Надера і Сімін»/ «Jodaeiye Nader az Simin», Іран
Найкраща актриса в головній ролі – Меріл Стріп («Залізна леді»/«The Iron Lady»)
Найкращий анімаційний фільм – «Ранго»/«Rango»