Данія – маленьке скандинавське королівство з найнижчим показником корупції та чи не найвищим рівнем оподаткування у світі. Також це одне з найбільш егалітарних європейських суспільств, у якому пріоритетом є забезпечення кожному гідного рівня життя. Данія не розміщує на своїй території ядерних електростанцій та шкідливих виробництв. Розмовою з Послом Королівства Данія в Україні Мікаелем Борг-Хансеном Тиждень продовжує серію інтерв’ю з амбасадорами Скандинавських країн.
Про актуальне
У. Т.: Пане посол, якою є позиція Данії щодо воєнної операції «Одіссея. Світанок» у Лівії?
– Моя країна задіяна в цій операції, яка спирається на резолюцію Ради Безпеки ООН. Традиційно Данія бере участь у таких заходах і підтримує їх. Хотілося б, щоб інші держави також активізувалися у згаданій справі. Досі незрозуміло, як і чим закінчиться ситуація, що виникла цілком несподівано в цьому регіоні. Тому з позиції військового планування та політичної стратегії така операція не є ідеальним сценарієм. Утім, як на мене, сьогодні вже можна говорити про те, що серйозної загрози цивільному населенню вдалося уникнути. Нам лишається спостерігати, як події розгортатимуться далі. Головні вимоги, поставлені резолюцією Ради Безпеки ООН, було виконано. Тому я вважаю цю операцію успішною.
У. Т.: Одним із найгостріших питань сьогодення є ядерна безпека на планеті. Яке ставлення до розвитку ядерної енергетики у вашій країні?
– У моїй країні, як і в низці інших європейських, діє режим мінімального сприяння розвитку ядерної енергетики. Данія – невелика держава, тому намагаємося використовувати інші джерела енергії. Нам приємно вважати себе лідером у розвитку відновлювальної та нешкідливої енергетики. Данська економіка від 1980 року зросла на 78%, проте рівень споживання енергії відтоді лишився стабільним. Виявилося, що таке можливо. Також у згаданий період ми зменшили викиди парникових газів у повітря.
Уряд Данії цього року ухвалив стратегію, за якою до 2050-го країна має стати цілковито незалежною від невідновлюваних джерел енергії, як-от нафта і газ, і використовувати інші: енергію вітру, біомаси й біогаз. Це дуже амбітний план. Ми не збираємося розміщувати або застосовувати ядерні електростанції. Надалі нам хотілося б, щоб технології відновлюваної і безпечної енергетики стали предметом нашої комерційної співпраці з Україною.
У. Т.: Як вплинула світова фінансова криза на данську економіку? Які корекції було зроблено?
– Практично так само, як і будь-якої іншої, світова економічна криза торкнулася й данської економіки. Нам довелося зменшувати громадські витрати на муніципальному та загальнодержавному рівнях. Данія – це високорозвинене суспільство всезагального добробуту, який важко підтримувати. Результатом згаданих скорочень стали дебати про збільшення кількості платних соціальних послуг у галузі охорони здоров’я, освіти чи соціального захисту. Зрозуміло, що це питання є дуже контраверсійним, але такі вимоги часу. Навіть комерційний відділ посольства має брати плату з компаній, яким надає певні види послуг. Проте досі данці лишаються суспільством, у якому мало хто є дуже багатим і водночас лічені люди є малозабезпеченими. Ми справді егалітарна країна, мета якої – не залишити нікого зі своїх громадян за межами достойного людського існування. Розбудову сильної системи соціального захисту було розпочато в 1940-х роках. Проте все ж таки нині досить важко дозволити собі таку систему соціального забезпечення. У нас діє дуже висока ставка оподаткування, але дослідження громадської думки засвідчують, що люди сплачують податки, аби забезпечити собі соціальний комфорт. Це також могло би бути уроком для України.
Про податки
У. Т.: Чому за умови надзвичайно високого (чи не найвищого у світі) рівня оподаткування в Данії не відбувається відпливу капіталу за кордон?
– Рівень оподаткування в моїй країні дуже високий. Проте вона не є унікальним випадком. У цьому питанні немає особливих відмінностей між Данією і Швецію чи Норвегією та Фінляндією. Стосовно сплати податків у цих державах є певний консенсус. Зрозуміло, ніхто і ніде не любить їх сплачувати. У Данії в 1970-х розгортався рух проти податків. Тож без конфліктів не обходилося. Країна є членом ЄС, де має місце комплексна система оподаткування. Там податківці володіють дуже широким спектром доступу до інформації про умови отримання прибутків. У Данії, наприклад, діє система персональних ідентифікаційних номерів. Кожен роботодавець, банк, страхова компанія зобов’язані повідомляти податківцям про надходження прибутків. Якщо хтось спробує перемістити певну частину своїх капіталів за кордон, перед цим не сплативши податків, він буде спійманий. Також у нас є домовленість із ЄС про запобігання таким випадкам. Ви можете подумати, що данці живуть у недосяжному для інших країн середовищі контролю за їхніми прибутками й податками, проте це та ціна, яку доводиться платити за життя у високорозвиненому, соціально захищеному суспільстві. Люди свідомі цього. Коли ви тяжко хворі й не дуже багаті, не потрібно хвилюватися, що не отримаєте потрібного лікування. У нашому суспільстві ви його матимете.
Я був здивований, коли приїхав до Києва й побачив на вулицях море машин. У Данії ми сплачуємо 200 і більше відсотків податку на автомобілі. Ті з них, які можна побачити на вулицях Копенгагена, є маленькими й старими. Данці не мають потреби утримувати такі транспортні засоби, як на київських вулицях. Алкоголь, тютюн, автомобілі оподатковуються в Данії за дуже високими ставками. Усі багато говорять про корупцію в Україні. Передусім я хотів би зазначити, що практично жодна країна світу не обходиться без корупції. У моїй державі громадяни сплачують податки і завдяки цьому гарантовано мають доступ до якісної безкоштовної медицини – їхні гроші спрямовуються на утримання медичних закладів і надання медичної допомоги. В Україні податки сплачуються, але лікарні не фінансуються належним чином. Тож громадяни вимушені брати участь у корупційних діях, щоб отримати медичну допомогу. Як на мене, найбільшою проблемою вашої країни є корупція в державному секторі.
У. Т.: Яким чином високопосадовці або держслужбовці вашої країни звітують про свої прибутки? Якщо така особа захоче звести дім, то чи повинна вона проінформувати, звідкіля походять гроші на будівництво?
– Йдеться про дві абсолютно відмінні системи: данську й українську. У Данії держслужбовці навіть дуже високого рівня не отримують аж надто великих грошей. Якщо хтось із них має намір купити будинок, то оплата не здійснюється готівкою. Готівкові розрахунки за нерухомість нині є рідкістю для данців. Оплата здійснюється через кредитні компанії, банки. Тому дуже чітко видно, звідки отримано гроші на придбання чи зведення того чи іншого об’єкта. Якщо раптом виявляють невідповідність між задекларованими прибутками й тим, чим реально володіє певна особа, розпочинається слідство. Такі випадки, які трапляються в Україні, в Данії просто неможливі.
Про (мульти)культуралізм
У. Т.: Чи інвестує Данія гроші в просування своєї культури за кордоном?
– Наше Міністерство закордонних справ не дуже залучене до промоції культури країни за кордоном. Якщо порівнювати культурну політику Данії з культурною політикою Франції, яка за масштабами нагадує данську політику безпеки, то стає видно, що ми не приділяємо цьому питанню багато уваги. Коли в нас з’являється гарний автор, уряд йому, звичайно, допомагає в промоції за кордоном. Проте це не є головним завданням влади та платників податків.
Нині ми доволі успішні в кіноіндустрії, що фінансується державою. Данський кіноінститут має можливості здійснювати промоцію наших фільмів за кордоном. Наприклад, близько місяця тому в Києві відбувся невеликий фестиваль данського кіно, проте на нього не витратили жодної копійки. У нас уже є режисер, який отримав «Оскара», – Сюзенн Бір за стрічку «Помста» 2011 року. Її фільм не був представлений на згаданому кінофестивалі, бо вона сама може дуже вдало просувати свої роботи без будь-якої штучної допомоги влади.
У. Т.: Нещодавно такі європейські країни, як Німеччина та Велика Британія, визнали, що їхня політика мультикультуралізму зазнала поразки. Яка нині ситуація з цим питанням у Данії з її донедавнім припливом іммігрантів?
– Якщо порівнювати з більшими європейськими країнами, наприклад Францією та Великою Британією, які мають довгу традицію абсорбації інших культур у своєму колоніальному минулому, маленька Данія культурно є дуже гомогенною. Данці належать до однієї церкви, мають дуже схожі погляди. Починаючи з 1960–1970-х років ми імпортували робочу силу. Як і більші європейські держави, ми маємо низку програм для іммігрантів. Люди реагують на те, що хтось не хоче вивчати нашу мову, не поділяє наших цінностей. Нині багато хто відчуває, що іммігрантам бракує прагнення інтегруватися до данського суспільства. Вони не виконують наших писаних та неписаних законів. Власне, я не думаю, що у випадку Данії можна говорити про такий самий мультикультуралізм, як у Великій Британії. Наша позиція така, що ми не можемо прийняти великі групи людей, які не є лояльними до країни.
Біографічна нота
Мікаель Борг-Хансен
Народився 1951 року в Брюсселі. У 1982-му закінчив Копенгагенський університет за напрямами «Історія» та «Російська мова». У 1985–1989 роках – перший секретар посольства Данії в Москві. У 1989–1992-му перебував на службі в МЗС та Міноборони Данії. У 1992–1996-му – радник з політичних питань Посольства Данії у Вашингтоні. У 1996-му – представник Данії у Спеціальній групі високого рівня з питань контролю над звичайними озброєннями (HLTF) при НАТО. Протягом 1996–2001 років був заступником директора Департаменту з питань політики в галузі безпеки МЗС Данії. У 2001–2005-му – старший радник з питань зовнішньої політики прем’єр-міністра Данії. У 2005–2009 роках – міністр-радник, заступник голови місії Посольства Данії у Лондоні. З 2009-го – посол в Україні, Грузії та Вірменії.