«Розшукується досвідчений політик, який може очолити найуспішніший військовий альянс в історії. Звертатися за адресою: бульв. Леопольд III, B-1110, Гарен, Брюссель, Бельгія. НАТО — працедавець на засадах рівних можливостей, але деякі країни — рівніші за інші».
Гарне вийшло оголошення (зокрема, тому, що останнє речення — чиста правда). Проте конкурс на посаду генерального секретаря НАТО триває. Наразі лідирує чинний прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте (56). Його головна суперниця — естонська колега Кая Каллас (46). До перегонів також приєднався колишній прем’єр Латвії Кріш’яніс Каріньш (58), який нині обіймає посаду міністра закордонних справ своєї країни.
Серед генеральних секретарів НАТО було троє з Британії, двоє з Нідерландів, двоє з Бельгії та по одному з Італії, Німеччини, Іспанії, Данії і Норвегії. Усі — чоловіки. Із 2014 року країни-члени мали час на підвищення оборонних бюджетів до 2 %, як постановили на саміті Альянсу в Кардіффі того року. У той період лише три країни дотягували до цього показника, а зараз — 7 із 31. Дотягує, зокрема Естонія, яка тепер наближається вже до 3 %; і Латвія. А от Нідерланди витрачають лише 1,58 % ВВП.
Читайте також: Поспи ще, Джоне Доу. Що підсумки саміту НАТО говорять нам про західний політикум
І це мав би бути важливий фактор. Генеральний секретар, який, очолюючи уряд своєї країни, ухвалював необхідні для виконання вимоги Альянсу непрості рішення про рівень податків і витрат, матиме авторитет вимагати того ж від інших. А от людина, яка віддала перевагу політичній популярності, такого авторитету не матиме. Генсек, який дотримується правил, значно краще взаємодіятиме з адміністрацією США. Найближчими роками головним питанням у сфері європейської безпеки буде те, чи продовжуватимуть США брати на себе витрати й ризики по той бік Атлантичного океану. Політик, який уособлює поширений раніше легковажний підхід, не справить враження на можновладців у Вашингтоні й виборців, яким вони підзвітні.
Ще важливішим аспектом є ставлення до Росії. Каллас не тільки відверто критикує путінський режим, а й походить із країни, яка впродовж 30 років застерігала Захід про російський імперіалізм (подивіться промову покійного президента Естонії Леннарта Мері в Гамбурзі 1994 року). Тим часом Рютте має прізвисько Тефлон: скандали до нього ніколи не пристають. Нині він поділяє загальноприйняту ворожу позицію, але в попередні роки уособлював меркантильний підхід, на якому основувалася нідерландська зовнішня політика.
Каллас на звання «Тефлона» не претендує. За кордоном вона має більшу популярність, ніж в Естонії, де на її рейтингу позначився скандал (полювання на відьом, як вона заявляє) у зв’язку з бізнес-справами її чоловіка з Росією. Утім, фактично вона справді виокремлюється серед кандидатів на посаду генерального секретаря. Годі уявити кращого кандидата зі східної частини Європи навіть серед політиків чоловічої статі.
Читайте також: Україна і НАТО: в одному човні
Однак за лаштунками враховують інші критерії. Колишній віцепрезидент Європейської комісії Франц Тіммерманс, який нещодавно повернувся в нідерландську політику як лідер коаліції лейбористів і зелених лівих, припідняв завісу, обмовившись у телевізійному інтерв’ю, що спільний кордон Естонії з Росією вважають «потенційною проблемою» під час обговорення кандидатури Каллас. Цікаво, чому спільний кордон Норвегії з Росією не завадив Єнсу Столтенберґу обіймати посаду генерального секретаря від 2014 року. Правда в тому, що можновладці «старого Заходу» досі сприймають країни «Східної Європи» не гідними довіри.
Каллас знає, із чим має справу. «Новий лідер НАТО повинен походити з однієї з нових країн — членів Альянсу, яка забезпечує принаймні 2 % бюджету на оборону. В ідеалі, це має бути жінка. Тож логічно, що перевагу віддають Маркові Рютте», — пожартувала вона. Зрозуміло, що насправді її нідерландський суперник не відповідає жодному з критеріїв.
Естонці мають чудове почуття гумору. Однак деякі країни — члени НАТО рівніші за інших, і смішного тут мало.