Безплатний тижневик «Не дай Бог!» побачив світ напередодні виборів президента Росії 1996 року. Наклад не дріб’язковий: 10 млн примірників. Тут виходили негативні матеріали про Ґеннадія Зюґанова – головного суперника Боріса Єльцина. Політтехнологи «найдемократичнішого російського лідера» залякували читачів імовірністю спалаху громадянської війни, масових розстрілів, арештів і тотального голоду.
Беручи участь у теледебатах напередодні нещодавніх парламентських перегонів, Зюґанов повідомив про нове відродження газети «Не дай Бог». Знову ж таки з колосальними накладами, але вже від іншої політичної команди. На відміну від Єльцина Путін вирішив не зупинятися та продовжити застосовувати специфічний ресурс й у мирні часи. Тижню потрапило до рук число видання від 6 березня 2012 року.
Їхніх голосів не чути
На першій шпальті впадає в око звернення Патріарха Кірілла. «Православні люди не виходять на демонстрації, – зауважує Святійший. – Їхніх голосів не чути. Вони моляться у тиші монастирів, у будинках».
«Біснуватий може бути людиною респектабельною, освіченою, вихованою, – пояснює керівник РПЦ поведінку тих, хто протестує на вулицях. – Але якщо його розум захоплений силою бісівською, то все, що він робить і каже, несе погибель».
«Ну»
Перегорнувши сторінку, дізнаємося, що не поважають вуличні протести й військові. «Колишні офіцери не можуть бути нелояльними до влади, – переконує читача майор ракетно-космічних військ Герман Кліменко. – Ми лояльні, тому що розуміємо складнощі організації процесів».
Майор докладно пояснює, чому жити стало краще, жити стало веселіше?
«Сьогодні я виїжджаю з Москви у будь-якому напрямку, знаючи, що зможу купити все необхідне по дорозі. Отже, порівняно з 1990-ми, у нас уже сформувався клас людей, які можуть організувати процеси, наймати працівників, побудувати бізнес, самостійно ухвалювати рішення». Як писали за Брєжнєва: «Спасібо партії за ето!»
Молодь у Росії геть не має розуму, – впевнений пан Кліменко. Не уявляє, наприклад, звідки беруться чавун, метал, хліб. «Моя мати розповідала, що лише в 23 роки, будучи майстром спорту з шахів міжнародного класу, дізналась, що горобці – це не діти голубів, – зізнається російський офіцер. – А тут люди, які так само наївні в наші дні, претендують на зміну долі батьківщини!»
Сина свого пан Кліменко (і не перевелися ж слухняні українці в російській армії!) переконав голосувати за «Единую Россию».
«Я сказав: «Юро, ось ти навчаєшся у Вищій школі економіки? – Ну. – Безкоштовно вступив? – Ну. – А коли ти п’ять років провчишся – тебе до армії не візьмуть? – Ну – І на три роки не відправлять відробляти? – Ну так. – А хто все це зробив? Владімір Владіміровіч Путін і «Единая Россия». Вперед голосувати!». Син пішов і щиро віддав свій голос».
Проти будь-якої влади
На третій шпальті – пристрасна стаття про те, чому вибори неможливо було сфальсифікувати: «Практично на кожній виборчій дільниці в Росії є по дві камери з можливістю запису відео й аудіо», урни для голосування прозорі…
Поряд – карикатурні типажі російських виборців. Бачимо «спецконтингент», тобто тих, хто голосує на місці роботи: оленярі та космонавти, «найулюбленіші виборці телевізійників». Ось «молодий неофіт» «прийшов на вибори вперше, соромиться». Політик «приходить не голосувати, а потрапити на очі ЗМІ». Та, певна річ, опозиціонер. Він «голосує проти будь-якої влади, причому байдуже за кого». Не вміє, одним словом, думати.
Привертає увагу порівняльна таблиця: «Як не перетворити березень 2012 на лютий 1917». Для тих, хто довго читати не любить, – заспокійливі підсумки: «Миколая II залякали, він відмовився від престолу», – сказано під портретом останнього коронованого царя. «Нинішня влада не з лякливих!», – написано під портретом царя новопроголошеного.
На останній шпальті – комікс під рубрикою «Діафільм». «Чужой земли мы не хотим ни пяди, но и своей вершка не отдадим» чомусь називається.
Історія на семи малюночках проста. «Це майор Смірнов. Він служить на авіабазі у Калузькій області. Це зараз все добре! А раніше було цілком навпаки: про пілотів наче забули. Родина юрмилася в гуртожитку. Грошей майору майже не платили. Так, наші «Су» й «МІГи» – найкращі у світі. Але у 1990-х вони стояли на землі. Обліку нормогодин не дотримувалися. Бойових стрільб не проводили. Але нині все налагоджується. Майору дали квартиру. Платять пристойні гроші. І найголовніше – він знову літає! З повним бойовим комплектом! Іноді майор думає, що могло бути інакше. «Не дай Бог!..» Але тепер інакше вже не вийде. Тепер все буде так, як годиться».
Важко сказати, на що сподіваються адепти таких прямолінійних комунікаційних технологій. Але якщо зірки запалюють, а газети друкують і розповсюджують, ще й задарма, – це напевно комусь треба? Чи, може, стара-нова влада почувається так, ніби вибори тривають?