Врятувати полковника Гриценка

Серед опозиційних політичних сил, що залишилися поза процесом об’єднання й водночас мають сумнівні шанси самостійно потрапити до парламенту за результатами цьогорічних парламентських виборів, особливе місце посідає партія «Громадянська позиція» колишнього міністра оборони Анатолія Гриценка. Він належить до тих політиків, породжених Помаранчевою революцією, які не змогли повною мірою реалізувати свої амбіції за президентства Віктора Ющенка та прем’є­рства Юлії Тимошенко. В команді Віктора Андрійовича Анатолій Гриценко тривалий час мав неабиякий авторитет, обіймаючи посаду міністра оборони в урядах Тимошенко, Єханурова та Януковича. Ходили чутки, що певний час його поряд із Юрієм Луценком та Арсенієм Яценюком розглядали як одного з можливих претендентів на перше місце в партійному списку НУ–НС, і навіть наступників Ющенка.

 

У власне плавання

 

Але у грудні 2007 року він був зміщений із посади, яку обійняв Юрій Єхануров, а відтак започаткував власний політичний проект – громадську організацію (пізніше перетворену на партію) «Громадянська позиція». Маючи в активі незаплямовану репутацію порядного, професійного, некорумпованого політика, послідовного прихильника демократії та євроатлантичної орієнтації, Анатолій Гриценко міг розраховувати на інформаційну підтримку авторитетної в політичному середовищі газети «Дзеркало тижня» (якою керує його дружина Юлія Мостова) та інтелектуальний потенціал Центру імені Олександра Разумкова, де раніше працював.

 

Читайте також: Політичні шістки: псевдоопозиційні проекти можуть відтягти на себе щонайменше 10% голосів протестного електорату

 

Гриценко говорить багато правильних речей, однак не здатен запалювати людей, у нього немає магнетизму політика. Не зміг він вирішити й низки системних питань, основні з яких – фінансування ГП та створення дієвої організаційної мережі. Часто лідер політсили подає це з певною гордістю. Мовляв, «у партії «Громадянська позиція» немає централізованого фінансування. Не накрав, вибачте». Але прикладів, коли відсутність грошових надходжень ставала причиною фактичної ліквідації партій, у вітчизняній історії чимало.

 

Звісно, вона може бути компенсована ентузіазмом членів місцевих організацій, проте цьо­­го також не спостерігається: немає ані масових протестних акцій, ані оскаржень рішень органів влади, ані чогось подібного. Відтак, за даними опитування КМІС, що було проведене 12–24 квітня цього року, рівень підтримки партії майже вдвічі поступається особистому рейтингу Анатолія Гриценка. Ймовірно, даються взнаки і проблеми з доступом до виборця. Видання «Дзеркало тижня» часто формує порядок денний для політиків і експертів, але малофункціональне як «газета-пропаган­дист». Жодного теле- чи радіоресурсу в Гриценка немає. У нього також є проблеми з партійними кандидатами в депутати, особливо у мажоритарних округах, бракує представників у дільничних виборчих комісіях, які, за даними поінформованих джерел, будуть не більш ніж на 10% ДВК. А це означає, що захистити свої результати буде складно. 

 

Програма

 

Програма «Громадянської позиції» пропонує радикальні зміни в системі управління, спрямовані на те, щоб різко скоротити державний апарат. Зокрема, президент на американський кшталт має особисто очолювати уряд, передбачено посилення місцевого самоврядування й передання ресурсів на місця, зокрема у спосіб ліквідації районних та зведення до мінімуму функцій обласних держадміністрацій. Кількість міністерств та відомств пропонують зменшити на 30%, чиновників за всією вертикал­­лю – на третину, керівних кадрів – на 50%.

 

Передбачає програма й де­регуляцію та демонополізацію економіки за одночасного відокремлення влади від бізнесу. Гриценко запевняє: він докладе всіх зусиль, щоб сформувати «потужний і заможний середній клас», який і має стати запорукою прогресивного демократичного розвитку країни. Для підприємців приготовано чимало приємних обіцянок: спрощення процедури реєстрації та звітності, скорочення переліку й зниження ставок податків, ліквідація пов’я­заних із ними привілеїв, звільнення від оподаткування витрат на новітні технології, удосконалення його для малого та середнього бізнесу, зменшення чисельності контрольних органів та підстав для перевірок. Є і більш радикальні обіцянки, як-от ліквідувати податкову міліцію та скасувати ПДВ (замість якого запропоновано податок з обороту).

 

Менш чіткими є підходи до питань національної ідентичності й геополітичного вибору. Констатуючи, що «державною мовою в Україні буде одна – українська», Гриценко водночас декларує намір змусити чиновників «спілкуватися з людьми тією мовою якою до них звертаються», щó фактично нівелює статус державної навіть у сфері офіційної комунікації. Обіцяючи «поважати всіх, хто боровся за незалежність, вивчати і шанувати свою історію», він уникає чіткості щодо проблеми національного примирення та визнання воїнів УПА.

 

Гарантування національної безпеки у програмі Анатолія Гриценка пов’язане виключно з нарощуванням боєздатності української армії (яка має стати вільнонайманою), про євроатлантичну інтеграцію там немає ані слова, що бачиться тепер показовим для політика, котрого тривалий час вважали одним із найбільших прихильників всту­­­­пу України до НАТО.

 

В ізоляції

 

Виходячи із ситуації, що склалася, й беручи до уваги останні дані соцдосліджень, максимальний результат, який зможе показати партія Анатолія Гриценка на виборах, – не більше ніж 3–3,5%. Це замало для впевненого проходження до парламенту, але предостатньо для розтягання голосів опозиції. На сьогодні, як відомо, є кілька форматів об’єд­нань: довкола «Батьківщини»; партії «УДАР Віталія Кличка». Консолідуватися з ВО «Свобода» з ідеологічних причин неможливо.

 

Читайте також: Королівський подарунок владі: Банкова сприяє політичному проекту Наталії Королевської

 

Наприкінці 2011 року після того, як «Фронт змін» і «Батьківщина» підтримали новий виборчий закон (із п’ятивід­сотковим прохідним бар’єром та ліквідацією блоків як  суб’єк­тів виборчого процесу), Гриценко заявив про вихід із КОДу. Претензії, звісно, обґрунтовані, бо ж синхронне з парламентською більшістю голосування щодо Закону «Про вибори народних депутатів України» скомпрометувало опо­­з­­ицію, проте реакція виявилася надміру емоційною. Ба більше, після виходу з КОДу Анатолій Гриценко продовжив звинувачувати її у співпраці з урядом.

 

Тривалий час у ЗМІ циркулювала інформація про переговори щодо спільного походу у владу «Громадянської позиції» та партії «УДАР». Ці дві політсили справді мають ідеологічно споріднені програми, подібні електоральні бази. Але розв’я­з­­ка переговорного процесу між ними в березні 2012 року виявилась більш ніж несподіваною. В ефірі «5 каналу» Гриценко заявив, що об’єд­нання з прихильниками Віталія Кличка відбудеться за однієї умови: якщо з їхніх лав будуть усунуті «туш­­ки», а також «люди, які мають кримінальне минуле», зокрема Артур Палатний, котрого Гриценко називає кримінальним авто­­ритетом 1990-х років.

 

З ким поведешся…

 

Демонструючи неабияку принциповість що­до інших опозиційних сил, Гриценко фактично загнав себе в ізоляцію. Натомість розпочав поглинати сумнівні політичні проекти. Свого часу він виклав п’ять принципів об’єд­нання опозиції, серед яких ключову роль було відведено «чистоті партійних рядів». Натомість у березні було оголошено про об’єднання «Громадянської позиції» з «Українською партією», очолюваною міським головою міста Калуша (на Івано-Франківщині) Ігорем Насаликом.

 

Останній має досить характерну політичну історію. Про­йшовши до парламенту від «Нашої України» у 2002 році, він перемандрував до фракції «Регіони України», а загалом у його партійному активі ще й УНП, «Батьківщина», НДП, «ЕКО+25». Класичний політичний «колобок», якого до того ж часто звинувачують у реалізації корупційних схем під час здійснення державних закупівель.

 

Проте після об’єднавчого з’їзду 31 березня 2012 року Насалик не просто поповнив лави «Громадянської позиції», а й став заступником її голови. Можливо, у такий спосіб Анатолій Гриценко намагається вирішити проблему фінансування партійної кампанії, тим більше що, за конфіденційною інформацією, мер Калуша пообіцяв залучити до грошового забезпечення виборчої кампанії впливового галицького бізнесмена Петра Димінського.

 

По суті, трансформації, які відбулися з політичним проектом Гриценка за ос­тан­­ні роки, можуть таїти загрозу перетворення його участі в перегонах на самоціль. Водночас взаємні образи з іншими опозиційними політиками гратимуть на руку владі, яка в разі окремого походу «Гро­­мадянської позиції» на вибори та її неспроможності подолати п’яти­­від­­­сот­ко­вий ба­р’єр діста­­не солідний призовий фонд. У нинішній ситуації врятувати свою ре­­пу­тацію Гриценко може, ли­ше відмовившись від безперспективної самостійної і долучитись до тісної співпраці з найретинговішими представниками опозиційного табору.