Найбільш упізнаваним символом «Проклятих» є сірий вовк. Цей образ народився завдяки віршу Збіґнєва Герберта, видатного поета часів ПНР, який порівняв партизанів, переслідуваних Управлінням безпеки, зі зграєю вовків.
Від 2011 року в Польщі відзначають день пам’яті «Проклятих вояків» — 1 березня. Одначе до цього культу героїв прихильне не все суспільство країни. Палкі дискусії викликало поховання віднайдених тіл бійців Підпільної армії. Наприклад, 28 серпня цього року на Гарнізонному цвинтарі у Гданську відбувся урочистий державний похорон командира Фелікса Сельмановича (Заґоньчика) та санітарки Данути Седзикувни (Інки). На богослужіння до костелу прийшла також група КОД (Комітет оборони демократії) з його головою Матеушем Кійовським, що було потрактовано як провокація, адже ця організація критично ставиться до культу «Проклятих». Поліція попросила цих людей вийти. Відтак сталася сутичка, і світлини пораненої руки кодівця облетіли соцмережі.
Утім, не можна звинувачувати владу в беззастережній глорифікації «Проклятих». Президент Анджей Дуда відмовився від участі в марші їх пам’яті на Підляшші 26 лютого 2016 року, патроном якого став капітан Ромуальд Райс (Бурий), командир 3-ї Віленської бригади Народного військового об’єднання. Його загін діяв на Підляшші й уславився вдалими акціями проти комуністів, але так само за наказом Бурого партизани здійснили низку розправ над білорусами.
То хто ж такі «Прокляті вояки»? Це партизанський рух, який тривав від 1944 до 1963 року. Спочатку польські партизани налагодили тактичну співпрацю з Червоною армією, що наступала. Однак невдовзі вищих офіцерів АК почали запрошувати на «розмову» до НКВД, арештовувати й вивозити на схід. Натомість солдати й командири середньої ланки мали вибір: вступити до Народного польського війська або потрапити до табору чи до шахт на Донбасі. НКВД подеколи просто вчиняв масові екзекуції над партизанами. У лавах антикомуністичного підпілля боролося 120–200 тис. осіб, а політичні репресії 1944–1956
років охопили близько 1,5 млн поляків.
19 січня 1945 року АК розформували, відтак утворили «Делегацію збройних сил у країні», яка згодом трансформувалася в організацію «Свобода і незалежність». Ці структури мали «розвантажити» ліси й були настроєні радше на цивільний спротив, ніж на збройний. Однак щоразу жорстокіші репресії супроти бійців АК, Народних збройних сил, Селянських батальйонів тощо стали причиною їхнього повернення до лісів. Партизани АК, які опинилися за новим кордоном, воювали з НКВД, особливо в околицях Гродна, Новогрудка та Вільнюса.
На початку лісові загони були численні, і часто командири Народного польського війська за відсутності поруч співробітників Управління безпеки домовлялися з партизанами на кшталт «ви не стріляєте по нас, а ми — по вас». На східних теренах Польщі траплялася навіть співпраця загонів УПА й литовських «Лісових братів» та польських партизанів.
Читайте також: Зрозуміти Польщу
Однак систематичні облави дедалі більше змушували «Проклятих» до контратаки. Більшало агентів УБ серед них та провокацій, зокрема утворювалися загони, що займалися відвертим бандитизмом, аби скомпрометувати партизанів в очах людей. Утім, негативні сторони підпільної боротьби не дають нині змоги однозначно стверджувати, що було провокацією підробних загонів, а що — діянням самих «Проклятих». Адже потреба вижити часто спонукала їх до грабунків та вбивств.
По-різному оцінюють страти представників національних меншин. Наприклад, єврей або білорус загинув саме через свою національність чи через наявність партійного квитка? Натомість участь деяких загонів «Проклятих» у пацифікації українських сіл викликає гострі дискусії поляків не лише з українцями, а й між собою.
Після 1956-го політика комуністів змінилася: бійців АК реабілітували, посортувавши їх на «добрих» та «злочинних». «Проклятих», своєю чергою, почали ділити на командирів та звичайних партизанів, жертв маніпуляції. Символом зміни образу солдата АК з дегенерата й бандита на жертву історії став відомий фільм Анджея Вайди «Попіл і діамант» (1958).
На початку ХХІ століття завдяки діяльності Інституту національної пам’яті й створенню Музею Варшавського повстання зацікавлення «Проклятими» почало повертатися. Воно залишається контроверсійною темою. Немає загальної згоди і щодо назви тих подій. Одні вважають їх громадянською війною, другі — боротьбою з радянським окупантом та його колаборантами. Подейкують також, що ПіС використовує тему «Проклятих», аби прикривати проблеми держави, так само як ГП використовувала поняття «європейськості». Хай там як, а вовки вийшли з тіні історії.