Замість монополії на «ринок», Кабмін поклав на державну компанію логічно притаманну функцію – формувати резерв природного газу та забезпечувати газом гарантованих постачальників в Україні, в тому числі – облгази і міськгази.
Для широкого загалу це рішення буде загорнуто в обгортку євроінтеграції в енергетичному секторі – себто, «на виконання зобов’язань, які Україна взяла на себе наприкінці 2010 року, уклавши угоду про вступ до європейського Енергетичного співтовариства. Загалом ці зобов’язання містять вимоги створити на енергетичному просторі вільні ринки продажу енергоресурсів – електрики та газу. Щодо першого – наразі в парламенті лежить ухвалений у першому читанні законопроект народного депутата від Партії регіонів Ігоря Глущенка (хоча Національним планом дій президент України цього річ зобов’язав розробити і внести такий закон Кабмін, а не представників партії влади). Цим законопроектом передбачено створення майже прозорого та майже ринку електрики. Але, як говорилося на одній з презентацій документу, за 7-10 років.
Щодо створення в Україні ринку газу, справи не кращі, незважаючи на те, що новий закон про ринок газу ухвалений ще влітку 2010 року та почав працювати з 1 січня поточного року. Проте цінова політика досі повністю регулюється державою – Національною комісією регулювання електроенергетики України. Фактична відсутність ринкових взаємин також мотивована залежністю від поставок російського газу, перехресного субсидування населення промисловістю та стримування зростання тарифів для населення. Це не можна характеризувати як соціально-орієнтовану економічну політику держави, оскільки цінове навантаження замість населення несе не державний бюджет, а приватний бізнес.
Читайте також: Нафтогазова слабкість України — запорука її демократії
Здавалося б, скасування монополії Нафтогазу можна було б визнати як позитивний крок (чи б то пак – скоріше жест) з погляду лібералізації ринку. Ми – споживачі – можемо «як в Європі» обирати, в кого купляти газ. Проте ліцензію продавцю видає згадувана вище НКРЕ…
Крім того, існує низка питань, які наразі не мають відповіді. По-перше, є контракт між НАК «Нафтогаз України» та Газпромом, де обумовлені обов’язкові для викупу обсяги імпортованого газу. Цікаво, яким чином він буде виконуватися, якщо НАК втратив монополію на імпорт газу, і на український ринок можуть прийти й інші структури. Зокрема, власне «доньки» Газпрому. Втім, вони ліцензій на продаж газу в Україні наразі не мають, на відміну від українських олігархів Фірташа та Ахметова, чиї структури «Укргазенерго» та «ДПЕК Нафтогаз» теж можуть суттєво потіснити монополіста.
По-друге, проблемною виглядає цінова політика на «лібералізованому» ринку. Адже український ринок має дещо спотворений вигляд у порівнянні з європейським, оскільки має, як згадувалося вище, перехресне субсидування та регулюється державою в ручному режимі.
Але найбільш загрозливим є побоювання, що нова постанова поверне ринок газу у 1997 рік, коли НАКу ще не було. Хто забув – саме тоді із використанням відомого правила 90-тих «прибуток собі, а борги державі» робилися найпотужніші статки. І саме тоді у розрахунках за газ «Газпром» вимагав від приватних покупців державних гарантій на їхні кредитні зобов’язання.
Позаяк історія має властивість повторюватися, можемо передбачити ризики держави, у разі, якщо незалежні трейдери не зможуть розрахуватися з тим самим Газпромом. Ще більш висока ймовірність, на думку незалежного експерта Валентина Землянського, що «Газпром» може перейти на продаж газу українським незалежним постачальникам та паралельно посилити пресинг на Україну ,через формальний привід необхідності виконання сумно відомого газового контракту від 2009 року.
Цікаво, що вказана постанова побачила світ не у 2010-му, коли ухвалювався закон про лібералізацію ринку газу, чи навесні, коли він набув чинності. Ухвала документу чомусь співпала у часі із завершенням викупу контрольних пакетів обл- та міськгазів структурами, афілійованими із бізнесом Фірташа. Із облгазами Фірташу фактично дісталися (причому безкоштовно) газорозподільні мережі. Тож замість однієї монополії – державної – на ринок прийшла інша, приватна. Король помер, хай живе король.