Автор зауважує, що якщо якась соціальна група починає жорстко висловлювати невдоволення діями регіоналів, вони вдають, ніби йдуть їй на поступки, і учасники протестів згортають активну діяльність. А щоб особливо буйні припинили чинити опір, кілька активістів протестного руху опиняються під слідством.
Зрештою, саме ця тактика послабила опір малих підприємців, які все одно залишилися незадоволеними податковою реформою. Схожу керівництво держави намагається застосувати і у випадку з ветеранами-афганцями. Щоправда, останні наполегливіші, ніж представники малого бізнесу.
У такий спосіб влада й далі гаситиме протести кожної соціальної групи, яка насмілиться відкрито висловлювати незадоволення її реформами, припускає директор Київського міжнародного інституту соціології Валерій Хмелько. І водночас, стверджують соціологи, така тактика удаваних відступів та точкових репресій може зіграти проти самих регіоналів. Кримінальні справи проти громадських активістів, замість того щоб залякати діяльну частину суспільства, можуть спровокувати протилежну реакцію, якщо зачеплять надто широкі кола і викличуть в ініціативних громадян відчуття небезпеки, а отже, й потребу єднатися для захисту самих себе.
Відсутність сьогодні потужного протестного руху, на думку експертів, пов’язана ще й із тим, що громадянське суспільство в Україні досі перебуває на стадії становлення. Тому українці й не відчувають солідарності з особами чи соціальними групами, на які тисне влада, а радше переймаються власними проблемами. І захист порушених прав соціальної групи залишається справою лише її самої. Керівництво ж держави може змінити стиль поведінки лише під масштабним тиском з боку суспільства, зазначає автор.
Детальніше читайте у матеріалі «Градус зростає» у №40 «Українського тижня».