В інтерв’ю Тижню Віталій Кличко пояснив своє бачення процесів в опозиції, однак не зміг дати конкретних відповідей на усі запитання.
У. Т.: Чому ваша політична сила не братиме участі у створенні єдиного партійного списку з іншими опозиційними партіями?
– Опозиція має перемогти. І здобути перемогу ми зможемо лише тоді, коли оптимізуємо сили. Лунали заяви, що, «хто не з нами – ті з Януковичем». На мою думку, це нещирі заяви, більш популістські речі. Я би сформулював інакше: «хто проти Януковича – той із нами», адже нині слід шукати будь-які точки, що нас об’єднують, а не шукати ворогів всередині самої опозиції.
Наша мета – більшість в уряді. А іноді об’єднання не створює нам синергії, в політиці 5+5 не завжди дорівнює 10.
Ми маємо об’єднуватися вже в парламенті. Але для цього нам потрібно перемогти на мажоритарних округах, захистити спільно наш результат голосування за партійними списками. При цьому не маємо вирішувати, хто йтиме за тими чи іншими мажоритарними округами, а маємо натомість зробити праймеріз. Адже була пропозиція політиків, мовляв, «давайте зустрінемось і вирішимо, кого висувати». Але людей вони забули запитати, кого ті хочуть бачити? Лише той, хто здобуде найбільшу підтримку серед людей у відповідному окрузі, має висуватися від опозиції. Понад те, ми разом маємо підтримати авторитетних кандидатів, яких висуває громадянське суспільство. Чи якщо ці люди, шановані та принципові, ідуть не від якоїсь конкретної партії, то вони також за Януковича? Це не наша логіка. Ми за зміну облич у Верховній Раді, за те, щоби запрацювали соціальні ліфти, що створять можливість з’явитися новим політикам.
Дитячі помилки, яких ми припустилися на виборах мера в Обухові, були як попередження. Тому сподіваюся, що на виборах до Верховної Ради по мажоритарці ми їх не повторюватимемо. Не партійні боси, не Кличко, не Яценюк, не Турчинов, не Тягнибок чи ще хтось мають вирішувати, а люди. Лише на цих принципах ми зможемо отримати оптимальний результат.
Читайте також Довибори: репетиція застосування адмінресурсу
У. Т.: Як позначиться створення єдиного списку «Батьківщини» і «Фронту змін» на перспективах вашої політичної сили і переговорному процесі щодо єдиного списку мажоритарників?
– Злиття партій – це їхня внутрішня партійна справа. Не хочу коментувати, ми шануємо рішення цих партій. Я заявив чітку позицію: ми йдемо окремо. Якщо хтось хоче до нас приєднуватися, у нас є синергія і завдяки цьому ми отримуємо кращий результат, а ці люди, які до нас приєднуються, мають відмінну репутацію, професійні якості і моральні цінності, які збігаються з нашими ,то ми з ними об’єднуватимемося задля перемоги.
У. Т.: Чи ускладнить це переговорний процес щодо спільного мажоритарного списку опозиції?
– Наразі вони лише злилися. Ми перебуваємо в процесі переговорів і сподіваємося, зможемо презентувати суспільству їхні результати.
У. Т.: Чи висувається в процесі переговорів умова, що в обмін на підтримку вашої кандидатури на посаду мера Києва іншими опозиційними силами, ви маєте піти на якісь поступки у питаннях розподілу місць у єдиному мажоритарному списку на виборах парламентських?
– Політика – це пошук компромісу. Але дуже важливо щоб цей компроміс не був із самим собою, своїм баченням, своїм серцем та совістю. Я переконаний, що ми зможемо знайти в цьому питанні золоту середину, яка влаштовуватиме всі політичні сили.
У.Т.: Чи інші опозиційні партії вас підтримають?
– Давайте чітко говорити, якщо вони не будуть мене підтримувати… Зараз є два кандидати-лідери – Кличко та Попов. Інші кандидати відстають на більше ніж 15%. І будь-який з інших висунутих опозицією кандидатів чи самовисуванців працюватиме на владу, щоб відтягнути у мене голоси виборців. Тобто це буде суто технічний кандидат від влади. Давайте називати речі своїми іменами.
У.Т.: Чи може відмова інших опозиційних сил підтримати вас на виборах мера Києва, поставити хрест на перспективі створення єдиного мажоритарного списку опозиції на виборах до Верховної Ради?
– В політиці дуже важлива послідовність. Якщо люди декларують одні речі, а роблять інші, то потрібно, і це ваше завдання, журналістів зокрема, звертати увагу суспільства на це. Це свідчить про те, що вони нещирі, що так само вони поводитимуться й із виборцями. Вони будуть обманювати. Це однозначно потрібно розуміти: якщо вони декларували одні речі, вони не можуть змінити свою думку.
У.Т.: Тобто вибори в Києві можуть стати своєрідним Рубіконом, якщо опозиція не підтримає Кличка, то це переконає вас, що вони нещирі у прагненні об'єднатися, і відповідно спільного списку на мажоритарних виборах може не бути?
– Це логічні речі. Потрібно підтримувати одного кандидата від опозиції, який має найвищу підтримку людей в окремо взятому регіоні. Якщо не брати до уваги замовну соціологію, то моя перевага над Поповим зараз становить близько 8%. І тих помилок, яких на попередніх виборах припустилася «Батьківщина», коли через участь Турчинова у виборах міського голови 2008 року ним знову став Черновецький, ми уникатимемо. А якщо вони зроблять так, то це буде їхнє рішення, але тоді всі мають знати, хто несе відповідальність за поразку опозиції на виборах.
У.Т.: Зараз київського мера позбавлено більшості повноважень, якими наділений голова КМДА. Ним є і, найімовірніше, залишатиметься Олександр Попов, навіть якщо програє вибори. Чи є в такому разі сенс у балотуванні на посаду очільника міста? Адже нічого зробити реально ви не зможете, однак будете дискредитовані як людина, на яку виборці покладали сподівання і яка їх не виправдала?
– Ще раз хочу наголосити, що за своє бачення, світогляд, за перспективи людина має боротися. Без боротьби перемог не буває. Той закон про столицю, коли кияни віддають свої голоси і делегують представляти свої інтереси певну людину, треба повернути. І я за це боротимуся.
У. Т.: Як?
– Є чимало можливостей… На жаль, сьогодні мер Києва справді, як англійська королева. Ніхто не знає, чи є в Києві мер, де він, що робить. Але впевнений, якщо вибори будуть і ми сформуємо більшість у Київраді (а нашу партію нині підтримують більшість киян), то через Київраду, через нашу фракцію у ВР, а я переконаний, що УДАР стане третьою за чисельністю фракцією в новому парламенті, через киян, через міжнародний тиск, ми використовуватимемо всі методи, законні методи, для того щоб повернути повноваження міському голові. І дістати можливість виконувати свої зобов’язання перед киянами.
У.Т.: Чи є у вас президентські амбіції?
– Зарано про це говорити. Якщо запитати на вулиці перехожих, то половина скаже «чому ні». Однак є велика різниця між бажанням і можливостями. Тому перш за все потрібно давати собі відповідь щодо готовності. І на даний момент це питання не на часі.
Читайте також Кличко і опозиція: бій з тінню
У.Т.: Які джерела фінансування партії УДАР? Хто є вашими основними спонсорами?
-Звичайно, розбудова партіі потребує фінансування. Але інше важливе питання- ефективність використання коштів.
По-перше, де ми витрачаємо гроші? Безумовно фінансувати кампанію потрібно, безумовно люди, що працюють в апараті партії і штабах за свою працю мають отримувати оплату, бо це є професійна праця. Однак я хочу зазначити, що за співвідношенням витрачених коштів на один отриманий голос у нас були найкращі показники на останніх місцевих виборах. Що я маю на увазі? Ми не хочемо і не будемо завішувати країну бігбордами. І в такий спосіб викидати великі гроші на повітря. Ми ніколи не підемо на те, аби роздавати виборцям цукерки чи гречку, намагаючись таким чином купити їхню прихильність. Ми не збираємося так само витрачати шалені кошти на рекламну кампанію по ТБ, бо люди вже втомилися від цих віртуальних диванних політпроектів, які існують лише перед виборами в телерекламі, а потім зникають. Це не наша стратегія. Тому ми намагаємося робити більш ефективну і менш затратну річ: проїхати регіонами і особисто поспілкуватися з людьми. Адже краще за безпосереднє спілкування нічого знайти не можна: дати можливість поставити запитання і отримати на нього відповідь. І для цього не потрібні дуже великі кошти. Тут стати на заваді зустрічам з виборцями може лише адмінресурс, вже сьогодні, за півроку до виборів я зіштовхнувся з проблемою, коли нам відмоляли у залах. Так було в Обухові і в Дніпропетровських університетах.
По-друге, велику частину грошей, які ми витрачаємо, складають мої власні кошти. Я сам заробив свій капітал і сьогодні частину своїх грошей витрачаю саме на розвиток партії. Безумовно цього буде недостатньо, проте ми спираємося і на середній та малий бізнес. Це багато людей, які не хочуть сидіти і чекати коли прийде краще майбутнє, а готові боротися за зміни. У нас в Україні бізнес залежить від дуже багатьох чинників, його можуть знищити буквально за годину, якщо він неугодний владі. І люди не хочуть жити в таких умовах.
Але бізнес каже нам: хлопці, поки що ми не готові вийти в публічну площину, тому що ризикуємо своєю справою, робочими місцями, які є. Причому хочу сказати, що це не олігархи і переважно вони підтримують не фінансування партії вцілому, а окремих регіональних та місцевих організацій чи проектів. Тобто людей яких вони знають, і знають що ці люди будуть відстоювати інтереси українців і у місцевих радах, і у парламенті, що будуть відстоювати задекларовані принципи. З цього ми виходимо. Вони підтримують не якогось там віртуального Кличка, а партію, принципи якої вони поділяють, яка буде відстоювати інтереси України і кожного її регіону. Також всі члени партії платять внески, а ті, хто має можливість – роблять і добровільну фінансову підтримку .
У.Т.: Тобто прізвища основних спонсорів ви не хочете називати, щоби не піддавати їх репресіям з боку влади?
– Саме так. І я відверто про це кажу.
У. Т.: Але наскільки потенційні спонсори вашої кампанії можуть діяти на власний розсуд після виборів, особливо якщо вони справді фінансуватимуть своїх людей у регіонах, які пройдуть по мажоритаці, або самі стануть депутатами? Чи не повториться ситуація в Київраді, де вашу політсилу залишили кілька впливових бізнесменів? Зокрема, 2010 року вийшли або були виключені з партії ті, кого вважали основними спонсорами УДАРу на той час, як от Дмитро Андрієвський, Лев Парцхаладзе, Андрій Миргородський?
– Хочу наголосити: партія – це не Кличко, а командна гра. І ми об’єднуємося не довкола людини, а довкола принципів, які у нас задекларовані. Найважливіше, що є, – це незалежність ухвалення рішень. Я зроблю все, щоби в жодному разі не стати нічиєю маріонеткою, заручником ситуації. До нас приходить чимало людей. Але ми не беремо грошей, я нічого не продаю. Люди приходять і кажуть: ми хочемо допомагати. Якщо вони готові інвестувати в свою країну, в принципи, які ми пропонуємо, це нормально. Якщо вони хочуть інвестувати в якісь корисливі речі і потім вимагати задоволення власних бізнес-інтересів, я не хочу робити ту ж саму помилку, яку робили інші партії: коли знаходиться спонсор, що фінансує партію, яка заходить в парламент і першим ділом відпрацьовує гроші. І перспектив у таких політичних проектів немає. Я хочу зі своєю командою будувати не проект, а партію. Якщо ми йдемо в політику, то я ставлю довгострокову мету. Це мета кожного партійця і українця. Ми хочемо жити в нормальній державі і бути впевненими в завтрашньому дні, а не бути заручниками однієї людини, яка використовує країну, бюджет у власних цілях. І це ключовий принцип нашого партійного будівництва, основна ідея і основна різниця між нами та іншими партіями.
У. Т.: Зрозуміло, що ви партію не продаєте, але люди, використовуючи ваш авторитет, довіру до вас людей, для того щоб потрапити до парламенту, можуть декларувати, що сповідують ті самі цінності, а після обрання можуть діяти так, як їм заманеться.
– Ще раз наголошу: жодна людина не може собі нічого у нас купити. У мене списки не продаються. Якщо хтось дає гроші, це не гарантує, що він уже в парламенті. Нам потрібен результат на виборах в регіоні, по мажоритарних округах. І виборцям треба показати авторитетних кандидатів, а не просто багатих людей. Ми уважно аналізуємо роботу регіональних осередків, рівень їхньої підтримки людьми. Ми навіть влаштовуємо щось на кшталт змагання між обласними осередками: хто покаже найкращий результат – з цих і виключно з цих людей ми формуватимемо список партії, який затверджуватимемо відкрито і прозоро. І вас запрошуємо на з’їзд (28 квітня у Запоріжжжі – Ред.) подивитися як це буде відбуватися. Хочу наголосити – ми за те, щоб у нас політика була відкритою. Кожна людина, що буде присутня в списку, має бути авторитетною у своій сфері чи своєму регіоні. Ми не хочемо ту ж ганебну політику, коли проголосували за закриті списки і ці списки затверджуються за принципом особистої довіри, і там кухарі, водії… Ми ж хочемо говорити про кожну людину, ми публікуємо біографію цієї людини. Ці люди мають бути професіоналами. А найважливіше, і це вже моя відповідальність, вони мають бути моральними. По іншому ми нічого побудувати не зможемо.
У. Т.: Хто буде в першій п’ятірці УДАРу за списками?
– Не хочу забігати наперед. Ми на виборчому з'їзді затверджуватимемо список. Це не буде таємницєю. Це буде публічна інформація.
Є чимало молодих людей із доброю освітою, правильними принципами, європейським баченням розвитку України. Від цього ми відштовхуємося. Ці критерії значно важливіші, ніж якась там зірковість тієї чи іншої людини. Цілком достатньо зірковості Кличка.
У. Т.: А на вашщу думку, хто був би достойним? Якщо не перша п’ятірка, то принаймні хоча б люди, які поряд з вами могли б виступити обличчям УДАРу, які були б впізнавані в суспільстві, мали авторитет?
– Знаєте у нас якесь таке спотворене бачення. Як у нас воно формувалося? У нас мають бути люди – танцюристи, музиканти – яких усі знають і так далі. Питання в іншому: чи готові ці люди працювати з повною віддачею? І ми не хочемо збирати таку собі презентаційну картку: ця людина, ця людина… Ці представники можуть бути незнайомими широким масам, які не є зараз такими дуже публічними, щоб їх знала вся країна, але цих людей знають в регіонах.
Одне хочу сказати: у нас не буде в негативному сприйнятті тих так званих «професійних політиків», які багато разів обіцяли, пропонували, були в опозиції, були при владі, нічого не зробили і знову пруться в політику тільки для того, щоб залишатись там і працювати не на країну, а на свої інтереси. Я хочу, щоб у нас змінилося представництво. Є багато молодих людей із гарною освітою, правильними принципами, з європейським баченням розвитку України. Від цього ми відштовхуємося. Ці критерії набагато важливіші, аніж якась там зірковість тієї чи іншої людини. Зірковості достатньо Кличка.
У.Т.: Річ не в зірковості, а в тім, що відповідальність завжди персоніфікована. Хто крім вас особистим авторитетом відповідатиме за ті чи інші успіхи або прорахунки партії? Чи це буде лише Віталій Кличко?
– Ні. В списку будуть відомі люди, але в регіональному масштабі. Вони сьогодні ще не є публічними людьми, натомість фахівцями дуже високого рівня в юриспруденції, економіці… Це люди, які готові взяти на себе відповідальність. Так розвиваються всі партії в цивілізованих країнах: коли люди проходять перший партійний досвід в регіонах, зростають як політики і потім виходять на загальнонаціональний рівень. А в Україні чомусь повно віртуальних політиків, що ходять з шоу на шоу, але більше нічого не вміють робити. З таких ми точно формувати списки не будемо. Ми формуємо список із професіоналів і найважливіше – другий чинник – моральні якості. Тому що у нас зараз професіоналів в державі достатньо, але нажаль з моральними якостями у них не дуже добре. І для кого вони використовують свої професійні здібності усім відомо – не на користь держави.
Я розумію, що ви не отримали відповіді. Але наберіться, будь-ласка, терпіння. Після виборчого з'їзду ми з вами зможемо зустрітися і про кожного зможу вам відповісти.
У. Т.: Що лежить в основі вашої ідеологічної платформи? З одного боку, у програмі задекларовано, що УДАР є соціал-ліберальною партією, але при цьому ваша політична сила прагне вступити до ЄНП?
– Що ви маєте на увазі? ЄНП так само виступає за ліберльну економіку.
У. Т.: Як ви будете себе позиціонувати як партія: ви ліберали, консерватори, яка ваша ідеологія?
– У нас із цього приводу точилася не одна дискусія. Хто ми? Ми маємо дати нашим виборцям відповідь, які інтереси, ідеали, принципи ми відстоюємо, які критерії та цінності ми несемо, яка наша мета?
У. Т.: І які?
– Ми правоцентристська партія. І головне не лише задекларована програма, а бажання і вміння її відстоювати. Бо в українських реаліях часто не має значення, яке хтось дає собі визначення. Назв було дуже багато і різних програм, декларацій. І вони не дуже відрізняються у різних партій. Там багато чого спільного у різних опозиційних партій і Партії регіонів, приміром, і так далі. Інша річ – чи виконують партії, їхні лідери те що пропонують, те, що записано в програмі. Чи це красиві прописані політологами, політтехнологами програми для експертів, щоб почитати. Люди цього не читають. Вони чують гасла. Але різниця між задекларованими гаслами і діями дуже велика.
Хочу підкреслити, що основною метою нашої партії є європейська інтеграція. Ми європейці ментально, історично, географічно. Ми дуже далекі від Європи лише за стандартами життя і правилами в політиці, тому наша мета змінити це. Щоб основна цінність у нас була людина, її права, її свободи. На жаль, в Україні зараз основна цінність – це гроші. У нас хворе таке сприйняття життя. Тому що, будемо відверті, кожен розуміє, що за гроші можна купити у цій країні все: будь-яке рішення суду, будь-якого чиновника. А те що не можна купити за гроші – можна купити за великі гроші. І корупція – основна загроза для України, яка є однією з найбільш корумпованих країн світу. Це ті речі, з якими ми маємо боротися.
Як боротися? Прикладів дуже багато. Наприкінці Президент Грузії запросив нас познайомитися з досвідом їхніх реформ. Колись це була найкорумпованіша країна колишнього СРСР, яка сьогодні є країною майже без корупції. Я із Саакашвілі на цю тему багато спілкувався. Скажуть, що там тієї Грузії, вона в десять разів менша від України, то й корупцію легше подолати? А він мені відповів, що в Україні це зробити легше. Адже в Грузії усі родичі, знайомі і потрібно було на своєму прикладі показувати, різати по живому аби побороти корупцію. Тобто для того, щоб побороти корупцію потрібна тільки одна найважливіша річ – політична воля однієї людини, якої в Грузії було достатньо, щоб перемогти це явище.
Читайте також: Відкритий запит, пропозиції – нуль
У. Т.: А крім боротьби з корупцією, які ще першочергові перетворення ви плануєте провести в країні після потрапляння в парламент? Які пріоритети, з чого потрібно починати?
– УДАР – це Український демократичний альянс за реформи. Ми можемо говорити про багато галузей, де ми маємо провести реформи. Це стосується законодавства, реформ ЖКГ, освіти, медицини. Але якщо говорити про кожну галузь окремо, то це буде нагадувати, що ми лікуємо симптоми, а не хворобу. Є така концентрована народна мудрість – «риба гниє з голови». І, на жаль, у нас вся система, вертикаль, стрижень, який є в країні, хворі.
Нічого не зміниться, якщо ми зробимо якусь окрему реформу. Потрібно робити усе разом. І у нас в програмі усе це прописано. І ми залучаємо людей, які знають як це робити. У нас велика нестача людей, які є фахівцями. Ми шукаємо професіоналів. Але щоб у них були і моральні якості. Щоб вони були готові працювати на країну, аби зробити зовсім іншу систему, вищої якості. Це виклик для нас, але думаю ми зможемо це зробити. Тому що без боротьби перемоги не буває, і я знаю це краще, аніж хтось.
У. Т.: Які першочергові цілі ви би поставили перед собою в новообраному парламенті?
– Насамперед слід сформувати більшість опозиційних сил, які відстоюють європейський шлях розвитку України. Без цього шлях буде дуже складним. Повернути демократичні принципи в Україну. Декриміналізувати статті, за якими засуджено Тимошенко і Луценка. Ключовий етап, до якого ми наразі не дійшли, – це зробити карту, алгоритм кроків, як вивести країну на європейський рівень життя.
У. Т.: Якою ви бачите українську ідентичність? На основі чого має відбуватися процес інтеграції та консолідації нації? Як ви ставитеся до необхідності формування національної історії, а не «спільної історії» колись єдиної держави, перспективи української мови?
– Наші політики традиційно відштовхуються від того, чим Захід України відрізняється від Сходу, тому що питання, які свідомо порушують політики – мови, історії, релігії, НАТО, – є штучно надуманими. Нас, українців, насправді значно більше цікавить питання, чи можемо ми впевнено дивитися у завтра, чи можемо ми здоути якісну освіту, отримати медичне обслуговування, достойну роботу, заробітну плату. Це набагато важливіше для нас.
Я згоден із вами, це має бути питання ідентичності – ми всі живемо в Україні. Але давайте не забуватимемо, що у нас понад 70 національностей, різні регіони, різне віросповідання, різні мови, різна історія. І грати на цих питаннях – означає заганяти себе у безвихідь. Ми маємо толерантно ставитися до мови, історії, віри, але нас має об’єднувати наше спільне майбутнє і те, якою ми хочемо бачити нашу спільну країну – економічно потужною, політично стабільною, в якій кожен громадянин впевнено почуватиметься і дивитиметься в майбутнє. А не шукати кращої долі десь за кордоном.
Державна мова має бути одна – українська. Це ідентичність. Тут питань не може виникати. Ми можемо говорити будь-якими мовами, але треба припинити спекулювати на цій темі…
Знаєте дуже гарно, що ми різні. Нас повинні об’єднувати спільні проекти. Наприклад, Євро-2012. Ці речі об'єднують країну. Спорт об’єднує країну.
Я дуже хочу, щоб програма партії «УДАР» була втілена. Ми беремо на себе відповідальність за це. Дуже важливо донести наші принципи, хто ми, куди йдемо, для чого ми прийшли і що хочемо робити.
У. Т.: То яку ж відповідь ви для себе маєте на ці питання? Навколо чого нам об’єднуватися?
– Ми українці.
У. Т.: А хто такі українці? Це всі люди, які перебувають на території України? Чи вони мають мати щось спільне?
– Хто такі українці? Байдуже, якого кольору шкіра…
У. Т.: Йдеться не про етнічні чи расові питання, а про самоусвідомлення…
– …байдуже, яка національність, якою мовою людина спілкується, її релігійна належність. Річ зовсім у іншому. Людина живе в Україні. Любить вона Україну? Вона бачить своє майбутнє з цією країною чи ні? Це значно важливіше.
У. Т.: Але яке майбутнє?
– Ми будуємо країну з демократичними стандартами, де найпершою цінністю є людина, її права, свободи. Це найважливіша цінність. Далі європейська інтеграція. Ми всі розуміємо, що той шлях, який обрали інші країни Східноі Європи, веде до політичної стабільності, економічного розвитку, підвищення стандартів життя і відстоювання прав. Це основна програма нашої партії.
У. Т.: Які є можливості для забезпечення безпеки України? Ми маємо намагатися досягти її виключно самостійно чи усвідомити, що в сучасному світі це надто складно і все ж таки інтегруватися до організації колективної безпеки в Європі? Тобто в НАТО, оскільки іншого варіанта не існує.
– Це питання дуже заполітизоване. У нас є стереотипи. Я син військовослужбовця. Мій батько був офіцером Радянської армії. В радянські часи він був комуністом. І я пам’ятаю, коли був дитиною, напроти нашого будинку висів великий плакат. Солдат НАТО з такою звірячою пикою, увесь у зброї, руки з кігтями в крові. І відтоді у свідомості закарбувався стереотип, що це «щось таке жахливе».
Тому хочу сказати тим українцям, хто НАТО дуже не сприймає, у кого забитий оцей цвях у голові, що ми співпрацюємо й зараз з НАТО, наприклад в антитерористичних напрямках (тому що сучасний світ став набагато глобальнішим), в напрямку протидії надзвичайним ситуаціям. Ми вже співпрацюємо тривалий час. І ми маємо розширювати цю співпрацю. На користь України. Щоб захищати наші національні інтереси.
Але якщо стоїть питання, інтегруватись в НАТО чи ні, то це має вирішуватись на референдумі. Ні Кличко, ні хтось інший не може говорити, чи це добре, чи ні. Необхідно брати до уваги баланс інтересів людей.
У. Т.: Але ж ви самі згадали про ці плакати. Люди бачили їх десятиліттями, на загальнодержавному рівні працювала пропаганда тоталітарної держави. Зрозуміло, що вони скажуть. Те, про що свідчить соціологія. Адже, відповідаючи на це запитання, у них перед очима поставатиме цей плакат. То як вони можуть зробити правильний вибір?
– Тому ми повинні знати. Потрібно провести нормальну, без істеріі, інформаційну кампанію про те, що таке сучасне НАТО. Щоби люди мали змогу зробити вибір свідомо, а не через старі плакати чи популістські і пропагандистські заяви політиків. І це також завдання для нашого суспільства, для засобів масової інформації. Знати про те, які преференції ми можемо отримати від співпраці в окремих напрямках чи вступу до НАТО.
Ми, українці, маємо самі дати відповідь. І жоден політик не має примушувати нашу державу підписувати якісь речі, які, на його думку, є правильними. Це баланс інтересів в суспільстві. І якщо політична сила не зважатиме на думку людей, то ніколи не матиме перспектив.
У. Т.: Якщо ви переконаєтесь, що альтернативи вступу до НАТО з погляду забезпечення державної безпеки немає, але при цьому в суспільстві цю ідею більшість не підтримує, то чи будете ви готові переконувати, що слід позбутися стереотипів, ризикуючи фактично втратити підтримку?
– Ми маємо брати за основу насамперед українські національні інтереси. Прагматично: це нам вигідно чи ні? А не від сприйняття того плакату. Треба відштовхуватися від того, що це вигідно Україні, що ми отримаємо гарантії, що це створить конкретні преференції для нашої країни, будемо відчувати себе захищеними у співпраці з одним чи іншим блоком. Без стереотипів. Це чітка позиція, і відповідь на це має давати суспільство. А політик має спиратися його на підтримку.
Але якщо такої підтримки немає, то він має брати на себе також відповідальність за окремі кроки. Я також розумію, що кожен, хто хоче займатися політикою, має це усвідомлювати. Якщо політик не готовий відповідати за свої дії.., перспектив у нього немає.
У. Т.: Тобто ви готові переконувати суспільство в необхідності ухвалення непопулярних рішень, які загрожуватимуть вашому рейтингу?
– Знаєте найбільша помилка багатьох політиків, коли вони приймають рішення не порадившись з людьми. Якщо є непопулярне, але потрібне рішення, треба пояснювати людям, що роблячи саме так, ми найближчим часом отримаємо такі й такі переваги, які ми всі, українці, відчуємо згодом. Якщо конкретно, то я думаю, що як політик я готовий ухвалювати непопулярні рішення, але спираючись на підтримку людей, пояснюючи їм.
Читайте також: Шанси перемогти на виборах у опозиції доволі високі