Вони, немов хвилі в морі, оточують її, нагадують про життя та побут недавно забутих предків. У сусідній залі ікони, книжки й думки богословські, картини, малюнки, казки, збірки поезії — діапазон широчезний. Більшість книжок написані від руки, акуратно складені, у коробках, прикрашених витинанками, візерунки яких перевершують творчий політ сучасних крутих дизайнерів. Усе це hand made. Такі предмети нині модні. Ми старанно шукаємо їх у магазинах fair trade та хизуємося за потреби чи без.
Це виставка творчого всесвіту людини, яка подолала гравітацію! Ні, вона не йог, не займалася левітацією. Вона гуцулка Параска Плитка-Горицвіт. Мешкала в Криворівні. Так, вона походить саме з того села, де зняв свою відому стрічку «Тіні забутих предків» Сергій Параджанов. Пам’ятаю, колись давно, коли ще була студенткою коледжу, після перегляду фільму мріяла хоча б раз у житті побачити ці гори. Мрія здійснилася, ще й маю додатковий подарунок: Параска глибоко любила мою країну — Індію! Був шанс ознайомитися з частиною її творчості раніше. Тому не могла пропустити виставку з такою вдалою назвою.
Читайте також: Чергова помилка чи виправлення помилок?
Підійшла близько до портрета Магатми Ґанді, який намалювала Параска. Дивлюся — після слова Ґанді через дефіс написано «джі». Я була вражена! Це по-індійськи знак пошани до будь-якої особи. У випадку з Магатмою Ґанді лише ми, мешканці Індії, так його називаємо — Ґанді-джі. Без слова Магатма. Коли кажемо Ґанді-джі, усі в Індії знають, що йдеться про Магатму Ґанді. Звідки Параска знала про це? Доки я думала про таку глибоку обізнаність Параски, на виставці за планом відбувалася екскурсія для відвідувачів. Підійшла ближче, щоб почути й дізнатися більше.
Біля експонатів, присвячених Індії, дівчина-екскурсовод каже: «Параска дуже любила Індію. Чому? Мабуть, тому, що тоді була пропаганда, Індія — казкова країна, великий друг Радянського Союзу, було багато інформації про неї» (!!). Ця антитеза й поверхове сприйняття сучасної молоді не стали для мене культурним шоком, вони ще й посилили мою інтуїцію: Параска вміла бачити більше за вуаллю радянської пропаганди. Інтуїція не підвела мене. Коли роздивлялася портрет батька індійського відродження Раммогана Рая, поруч із роками його життя (1774–1883) помітила напис «Великий захисник вдовиць, борець проти саті (самоспалення)». Ще цікавіше було побачити, що Раммоган тримає в руці книжку, на обкладинці якої Параска написала «Брахмо самадж». Коротко і ясно: в одному портреті розповідь і про людину, і про епоху. Раммоган є засновником великого реформаторського руху в індуїзмі — брахмоїзму, що синкретично взяв усю сутність індуїзму й ставився до інших релігій та вірувань найбільш ліберально. Багато студентів-індологів в Україні, а також багато хто в Індії сьогодні зовсім не знають або слабо знають, хто такий Раммоган і яка його роль у становленні постколоніальної духовно відродженої Індії. Живучи в далекому селі, забута всім світом, Параска щохвилини мала жагу до знання про мою батьківщину.
Вона була добре обізнана з літературою Індії, з віршами фундатора тамільської поезії (тамільська мова визнана найдавнішою мовою світу) Субраманьям Бгараті, намалювала його портрет. Під портретом пенджабської поетеси Амріти Прітам написала «Щедрою даниною Пенджабу». Це, мовляв, Параска мандрувала з півночі по вертикалі через усю Індію до самого півдня! Намалювала два портрети Рабіндраната Таґора. У її хаті є написи й переклади цитат, які вона зробила сама. Проте на виставці не знайшлося місця для першого неєвропейського Нобелівського лауреата з літератури.
Читайте також: Ґанді на пропускному пункті
Гендерно врівноважний і рівноправний світ Параски існував, попри патріархальність суспільства. Її уява знайшла відображення на фантастичних малюнках індійських жінок у сарі в Карпатах, у серії «Доля Гуцулки». Політ фантазії поніс її з подругою в мандри до Індії, вона створила «Індійські заграви» про пригоди гуцулів там. Дивовижні малюнки «Пригоди в джунглях» із віршованими рядками гуцульською говіркою є унікальним етнографічним матеріалом.
Писала та малювала Параска не лише про Індію. Її глибока любов до української культури вражає. Є безліч її портретів діячів, казок, фото, оповідань, романів. Вона схожа на дерево з міцним корінням — не забуває ані про предків, ані про нащадків.
Творчий світ Параски — це ковток свіжого повітря, чиста джерельна вода з карпатських гір. Роками можна вивчати те, як вона подолала гравітаційні сили долі. Своїм життям ця талановита жінка розбила багато міфів. Вона пройшла через ув’язнення, табір, самотність і безвихідь завдяки духовній силі. Важко повірити, що така просвітлена Параска мала лише чотири класи освіти в середній школі. Справжні знання та вміння не залежать від умовних дипломів. Вона не виїжджала за межі свого села. Лише фізично. Проте її духовні мандри були планетарними. Її філософські роздуми, зафіксовані солодкою гуцульською говіркою, доводять нам, що, нічого не маючи, можна створити всесвіт — такий цікавий університет, відкритий для всіх!