Віктор Коваленко: «Вища політика відірвана від реального стану речей на фронті»

Суспільство
13 Березня 2015, 18:34

Про мотивацію. По-перше, треба забезпечити його найнеобхіднішим, аби він не переймався тим, де й на чому спати, де взяти шкарпетки, форму, засоби захисту. По-друге, гідне грошове забезпечення. По-третє, варто заохочувати особовий склад бойовими нагородами й черговими званнями. На жаль, у командирів не завжди доходять руки до відзначення своїх солдатів за добре виконання обов’язків. І ця проблема пов’язана з Києвом. Бо зі столиці не завжди видно, чим, кого й за що нагороджувати. Буває, рапорти на ордени та медалі губляться й не знаходяться місяцями, як наслідок – руйнується мотивація для бійця. Адже відзнаку, яку він міг сьогодні отримати на лінії фронту, йому вручають через два-три місяці, коли вона йому вже ні до чого.

Тисячі малюнків від хлопчиків та дівчаток, сувенірів, різноманітна випічка – це моральна підтримка. Солдати інколи плачуть, читаючи зворушливі дитячі листи. Втім, моральна підтримка може мати будь-які форми. Коли нас вивели з Дебальцевого, жінки-волонтери з 1-ї медичної роти Національної гвардії в Артемівську взялися просто обігрівати нас, годувати і… слухати. Просили розповідати про все пережите. Коли ти бачиш, що тебе хочуть слухати як бійця, який переніс труднощі, це один із елементів моральної підтримки. І він дуже важливий.

Читайте також: «Вони того хотіли»

Про війну і політику. Заяви можновладців дратують багатьох солдатів. Помітно відірваність вищої політики від реальності. Слухаючи по радіо новини про нову техніку, яка надходить в українську армію, ми просто сміялись і чекали, коли ж нарешті до нас приїде бодай один той новенький БТР. Отож бійці починають скептично ставитися до цих реляцій. Так, я розумію, що в політиків така робота – промови виголошувати. Але потрібно, щоб ті, хто займається інформацією в силових структурах (у МВС, Нацгвардії, ЗСУ), тісніше координували інформаційну політику. Щоб не було суперечності між дійсністю на фронті й заявами.

Про росіян і українців.  Росіяни, які є громадянами України, служать у лавах ЗСУ. У нашому батальйоні воював і загинув старшина, що прожив усе життя в Росії, пройшов Афганістан. Просто він вибрав Україну як свою Батьківщину й любив її. Звали його Валєрій Єлєфтєріаді. Водночас по нас стріляють люди, які мають українські паспорти й українське коріння, але чомусь не вважають Україну своїм домом. Тому межа між двома національностями в армії стерта. Хоча, як на мене, саме на війні зростає патріотизм. Тут ми бачимо ефект: якщо 20 років ніхто не замислювався, патріот він чи ні, то нині люди масово починають розуміти, що ми боронимо свою державу.
Більшість у нашому підрозділі російськомовні, тому що батальйон сформований на базі Кривого Рогу. А пояснюється все просто: військовим обов’язком. Ти або виконуєш його, або відмовляєшся й не служиш в армії, але тоді будуть певні наслідки.
А щодо мови, то я був свідком дискусій між офіцерами про використання в армії української чи російської. Люди як і в мирному житті, так і на фронті дискутують. Але ці суперечки не шкодять. Навпаки, військовослужбовці намагаються зрозуміти, які можуть бути ідентифікації. Чи українець – це той, хто говорить українською, носить елементи національного вбрання, чи той, хто вважає Україну своєю Батьківщиною?

Читайте також: Боєць батальйону ОУН: Воюємо як в Першу світову

Про перемир’я і дисципліну. Армія не ідеальна, бо вона є частиною суспільства. Проблеми з дисципліною трапляються. Однак говорити, ніби вони почалися в усіх військах, неправильно. ЗСУ боєздатні, моральний дух, попри поразки й утрати, доволі високий. Хлопці розуміють обо­в’я­зок. Хоча треба раз по раз проводити ротації особового складу, давати час на відпочинок, щоб бійці відновлювалися, зокрема й психологічно.

Біографічна нота
Віктор Коваленко – офіцер із військово-цивільних зв’язків 40-го ОМПБ ЗСУ, лейтенант. Народився 24 серпня 1971 року в Кривому Розі, Дніпропетровська область. У 1989-му вступив на журналістику до Київського національного університету імені Т. Шевченка, у 1994-му закінчив навчання. Понад 20 років працював за фахом у різних загальнонаціональних ЗМІ, потім – у сфері PR та в маркетингу. Мобілізований 25 серпня 2014 року