Суспільство

  ▪   Валерія Бурлакова ,   Станіслав Козлюк

«Вони того хотіли»

Тиждень запитав бійців добровольчих батальйонів про те, як на фронті розуміють відмінність між «нами» і «ними»
Матеріал друкованого видання
№ 9 (381)
від 5 березня, 2015

Бізон. Ті сепаратисти, яких я зустрічав, – то без перебільшень напівп’яне неголене бидло, що місцеві, що москалі. Бачив на блокпосту біля Авдіївки, коли нас пропускали в аеропорт, була ротація під час перемир’я. Росіяни відрізняються від місцевих вимовою. Ну й видно, що вони хлопці більш треновані, із поведінки, із того навіть, як автомат тримають. Був там і Моторола – півтораметрове пафосне створіння, яке намагається показати, що воно найголовніше. Намагався корчити із себе серйозного бойовика, а насправді видавався кумедним.

…Кадировців поруч не бачив. Лише здалеку. Як відрізнив, що вони чеченці? Може, по тому, що стріляючи кричали: «Аллах акбар!».

Якщо говорити про різницю між донецькими на нашому боці й на їхньому, то в нас це люди, що були влаштовані в житті. Наприклад, у 5-й роті «Дніпра-1» воює доларовий мільйонер, хлопець до війни справді ним був! А в «ДНР» це бандити, неголені мужики у брудному камуфляжі, від деяких смердить. Класичні такі: «за дєдов, за пабєду».

Читайте також: Боєць батальйону ОУН: Воюємо як в Першу світову

Вортекс. Під час АТО вдалося досить глибоко зазирнути у внутрішній світ проросійських активістів. Багато вивчав переписку затриманих у соціальних мережах, займався телефонним «контртероризмом»: прикриваючись ім’ям бойовика того чи того підрозділу, вивідував інформацію в друзів та колег затриманих екстремістів. Незабутні історії – як бойовики запрошують до себе товаришів. Ті відмовляються, бо ж гинути заради $100 за місяць їм «западло». Тож переважно сидять у Криму.

Узагалі в мене склалося враження, що з Донбасу виїхали всі, хто мав мізки. Із нормальних людей лишилися ті, хто не мав коштів, щоб кудись податися. Та й то, думаю, вони тепер жалкують, що не спробували хоч якось. А ще, звичайно, зосталися певні розумні авантюристи. Вони ризикнули нажитися, ведучи дикий бізнес в умовах нестабільності. Шури-мури з бойовиками, контрабанда, підряди як для агентури ФСБ на українських територіях тощо. Решта населення чахне з голоду або ж в «ополченні». Там нічого не змінилося. Раніше Донецьк був містом «Лексусів» і вбитих «Жигулів». Нині – кількох кілограмів крупів на місяць для вчителів та суші-барів для бойовиків.

Уже навіть не смішно вкотре натрапляти на історію про те, як російські бойовики розстріляли там чи там групу «ополченців», котрі грабували місцевих жителів. Це не тому, що росіяни благородні. Їм треба якось тримати обороноздатність. А із цим великі проблеми. З одного боку, «ополчення» – це кримінально-окупаційні банди, які за першої нагоди беруться до мародерства. Із другого – щойно серед місцевих з’являється бодай наскількись видатний командир, як Москва його ліквідовує або зливає. Їй не потрібні самостійні гравці в таборі сепаратистів. Відомий скандал із комбатом Бетменом, якого вбив російський спецназ, показовий, та аж ніяк не закінчує список цих історій.

Скільки вже полягло сепарів за «русскій мір»! Але розумієш: вони того хотіли. І намагалися втягнути в те лайно всю нашу країну. Їм майже вдалося експортувати нам свою модель януковичів та ахметових на всю державу. Тож нехай розсьорбують нині. Наші хлопці стоять за свою землю. В аеропорт у нас можна було квитки продавати. Знаю, туди зголошувалось інколи більше охочих, аніж могли відправити окремі підрозділи. А в сепарів він був як штрафбат. Оце і все, що треба знати, аби розуміти відмінність нашої мотивації, нашого бойового духу від їхнього.

Читайте також: Командир Червень: Дмитро Ярош веде переговори з СБУ і контррозвідкою про легалізацію «Правого Сектора»

Монстр. У нас є молодi й не дуже, є підприємці, механіки, програмісти, письменники, вчителі, лікарі, студенти, безробітні.

Є батьки трьох чи більше дітей, а є ті, хто ще сам дитина. Є хлопці й дівчата. Є ті, хто вже мав військовий (чи бойовий) досвід, і ті, хто ніколи зброю в руках не тримав. Люди абсолютно різні, але об’єднує їх одне. Як і рік тому на Майдан, так і тепер на війну вони пішли із добрих мотивів. За волю і правду, за мир і благополуччя, за краще майбутнє. Із протилежного боку, можливо, теж є різні, але спільне у них те, що це наркомани, «алконавти», крадії, вбивці, ґвалтівники. Частина цього наброду щойно вийшла із-за ґрат (користуючись обставинами), за іншою тюрма плаче. Раніше займалися розбоєм і на війну пішли задля того самого! Вони – за повернення до старого, до того ж найгіршого. Ми боремося за своє, вони посягнули на чуже. Вони – за гроші, ми – за святу й рідну українську землю. Вони – за маразматика-царя, ми – за майбутнє нашого народу й дітей. Вони – за повернення до старого світу, до того ж найгіршого, ми – за народження нового (кращого)…

Динамік. Може, комусь моя думка здасться надто заїждженою, але таким уже я бачу цей конфлікт. Для мене він передусім суто метафізичного й світоглядного характеру. Така собі війна світів. Наша війна – це незгода надалі жити в лайні, миритися з нав’язаним порядком чужої країни й тих істот, які живуть в іще гіршому болоті, намагаються затягнути туди решту й усіляко таврують тих, хто цього не хоче. Якщо хтось проситься в болото і зрештою в нього валиться, то, вважаю, маємо таким подякувати. Все це закономірно, адже подібні речі взаємопритягуються. Як у їхньому, так і в нашому випадку. Ми побачили обличчя реальних зрадників, які продадуть будь-кого за тридцять срібляників… ну чи за кілограм гречки, тисячу рублів, обіцянку золотих гір. Утім, а може, вони ніякі й не зрадники? Може, так і має бути, бо ж вони «рідні» з тими, до кого втекли? Хоча, як ми бачимо, їм там чомусь не дуже раді…

Олександр, прикордонник

Що відрізняє фанатика від нормальної людини? Як пояснити, чим відрізняються люди, що підтримують «ЛНР» і  «ДНР»? Вони вірять у світлем айбутнє. Пам'ятаєте, як ми йшли до комунізму? Ось і ці люди вірять, що прийде Путін, наведе якийсь там порядок, прийдуть росіяни, ремонти їм пороблять, гроші будут  ьплатитиневідомо за що і чому.

Ще одна відмінність - на «тій» території немає адекватних новин про Україну. Там немає ні газет, ні журналів, ні ТБ. Новини передають від людини до людини. На ринку розповідають якусь байку Крилова, а вона розлітається як вогонь. І виходить, що ми дітейї мо, старих розстрілюємо.  

Читайте також: Дебальцевський щоденник. Полонений замполіт

Віталій, артилерист

Різниця в тому, що за християнськими нормами вони ближчі до гріха. Ми захищаємо нашу землю, Батьківщину, а вони що? У них незаконн іформування, незрозумілі і поки ніким не визнан іутворення. Вони вважають, що вони воюють на свої йтериторії, припустимо. Але у них-то воюють в основному іноземці, зелені чоловічки з Бурятії.

Росіяни - агресори в даномувипадку. Вони навіть по совіст іагресори. І їхдуже складно виправдати. Якщо який-небудь середньостатистичний Вася Пупкін дивиться телевізор, підтримує Путіна, але нічого не робить - уже слава богу. А якщо він йде воювати заради примарної ідеї відновлення імперії - тут питання до психіки.

Ну і до того ж ще є категорія людей, які воювали. І вони шукають, де це можна робити. Не важливо як і не важливо де. Війна їм потрібна як повітря. І в Росії таких людей більше, ніж в Україні.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.