«За зачиненими дверима США й НАТО закликають Туреччину та Росію до деескалації»
Асли Айдинташбаш. Експерт Європейської ради з міжнародних відносин, раніше журналістка в турецьких виданнях Milliyet і Sabah, дописувала в The Wall Street Journal, New York Times, Forbes, Politico/
Найважливіший у цій історії контекст. А він такий: Туреччина й Росія втягуються в маріонеткову війну. Росіяни атакують не лише «Ісламську державу» (за оцінками турецьких посадовців, проти угруповання спрямовано лише 5% російських ударів), а й інші групи, що протистоять «ІД» та Асаду (які підтримує Анкара). Останніми тижнями в Туреччині через це посилювалося напруження, хоча міжнародні ЗМІ його не помічали. Серед підтримуваних нею груп сирійські туркомани, яких Росія нещадно бомбардує вже кілька тижнів. Туреччина взяла на озброєння концепцію «буферної зони»: повинна існувати майже 100-кілометрова смуга на сирійсько-турецькому кордоні (наразі під контролем «ІД»), яку мали б відбити дружні опозиційні сили, зокрема туркоманів, під прикриттям американської і турецької авіації. Вашингтон, схоже, готовий забезпечити таке прикриття спільно з Анкарою. Через російські бомбардування турецьке МЗС викликало на килим їхнього посла. Питання було порушене і на зустрічі G20, і під час візиту Ердогана до Москви раніше.
Не думаю, що Туреччина шукає конфронтації, але вона обороняє свій простір. І, схоже, не мала іншого способу дати Росії зрозуміти, що не варто в нього вторгатись, як і бомбити опозиційні групи,
яким сприяє Анкара.
Читайте також: Україна чи Сирія? Думки західних експертів
Щоправда, обидві країни притримуються крайніх позицій стосовно Сирії. Під час віденських переговорів міжнародна спільнота фактично закликала до створення перехідного уряду в країні. Але Туреччина зациклилася на поваленні Асада, а Росія — на збереженні його режиму. Тому інцидент зі збиттям літака був неминучим.
Якщо говорити про міжнародний вимір, то країни НАТО підтримали Анкару, як і належить у межах Альянсу. Але за зачиненими дверима, мені здається, і США, і НАТО закликають Туреччину та Росію до деескалації. Нікому зараз ці напруження не потрібні. Настрої, особливо в європейців, такі, що РФ стане їм у пригоді для вирішення сирійського питання, тому не треба з нею сваритися.
Я не чекаю на воєнну конфронтацію між Анкарою та Москвою, але зрозуміло, що без наслідків не обійдеться: Росія може спробувати помститися в Сирії. Не виключено, вона й надалі атакуватиме групи, які підтримує Туреччина. А ще допомагатиме курдським силам.
«Не думаю, що країни НАТО зацікавлені в ескалації протистояння з Росією»
Калев Стойческу. науковий співробітник Міжнародного центру оборони і безпеки (Естонія), раніше працював в естонських міністерствах оборони та закордонних справ, був послом у США, Канаді, ОБСЄ.
Не думаю, що країни НАТО (США, Франція чи Туреччина) зацікавлені в ескалації. Більше схоже, що нагнітає саме Росія: раніше, скажімо, до Сирії відправили крейсер «Москва», тепер перекидають озброєння на кшталт комплексів протиповітряної оборони С-300, робиться заява про те, що Кремль «використовуватиме всі засоби для гарантування безпеки польотів у Сирії». А щодо слів Путіна про «удар у спину», то насправді те, що сталося, було, побоююся, питанням часу. Анкара не раз попереджала Москву: якщо бомбардувальники РФ літатимуть поблизу турецьких кордонів і порушуватимуть повітряний простір країни (що й було зроблено кілька разів), без наслідків це не залишиться. Туреччина позначила червону лінію.
І дотримала слова. Хочеться сподіватися, що Росія не провокуватиме її знову, аби подивитися, чи буде реакція такою самою (бо це поставить Туреччину в дуже складну ситуацію: якщо трапиться такий черговий інцидент, теоретично вона муситиме відреагувати так само, як і вперше, а відтак складеться враження, ніби саме турки прагнуть ескалації, хоча їм цього не потрібно). Я не виключав би такого варіанта. Водночас якщо Росія могла не дуже зважати на турецький повітряний простір, то треба розуміти, що це ж і простір НАТО.
Читайте також: Гібридні виклики міжнародного гуманітарного права
Якщо говорити про вплив на країни Балтії, то ці процеси дуже далекі від нашого регіону. Схоже, що вони віддалили поле гри навіть від України, а ми ще далі. Тобто відчуття в нас таке, що можемо перевести подих і прожити наступний день без остраху. Але не думаймо, що небезпека минула. Тут ніколи не знаєш, що буде завтра: довіри до путінського режиму нуль. І навіть якщо сьогодні активності в Балтійському регіоні немає, нинішнє погіршення відносин між Росією і Заходом впливає на нас безпосередньо, адже ми єдиний регіон НАТО, що безпосередньо межує і контактує з РФ. Тож маємо бути постійно напоготові.