Відчути сором

Як співдоповідачка Мо­­ніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо України Ганне Северінсен фактично жила українським політичним життям з 1995-го по 2008-й, тобто 13 років, які становлять більшу частину історії незалежної України. Не припиняє вона відстежувати ситуацію в нашій країні й сьогодні.

 

Корупційна виразка

 

У. Т.: Цього року Україна головуватиме в Комітеті міністрів Ради Європи (РЄ). Водночас вона не виконала рекомендації РЄ підтримати санкції ЄС проти Білорусі. Ба більше, в останній рік в Україні було чимало випадків порушення прав людини. Як це може вплинути на її головування?

 

– Країни головують у Раді Європи в абетковому порядку, тож часом поміж них трапляються такі, що не є ідеальними для інших учасників. У нормальних умовах можна скористатися головуванням, щоб визначати порядок денний організації. Але якщо країна має поганий імідж через невиконання зобов’язань члена РЄ, її моральна сила буде не така потужна. Я маю на увазі, що ви можете головувати, але не визначати порядку денного.

 

Проблема в тому, що українські інституції – суди, прокуратура, спецслужби – нереформовані. Сумно, що під виглядом реформи Верховний Суд цілком потрапив під президентський контроль. Прокуратура теж залежить від глави держави, а це означає, що реального поділу влади немає. «Влада псує людину, а абсолютна влада псує абсолютно». Коли ви бачите корупцію, іноді насмілюєтеся про неї говорити, але за цим не йде вирок, оскільки влада концентрована.

 

В Україні очевидна вибіркова юстиція стосовно опозиційних політиків. Під ярликом боротьби з корупцією опозиціонерів садять за ґрати, щоб інші опозиціонери були лояльними. Українські урядовці за кордоном називають їх вин­­ними, забуваючи про презумпцію невинності. Думаю, це також спроба «вбити характер», як ми кажемо в Данії. Але системною проблемою тут є те, що майже всі партії мають тісні зв’язки з діловим світом. Я працюю як волонтер у Данському Гельсінському Комітеті, мої колеги там – два відомих у Данії колишні генеральні прокурори Мікаел Люнґбю та Ерік Мерлунґ. Наш комітет має деякі кошти на правовий моніторинг, тож вони стежать за справами Корнійчука та Луценка, а потім візьмуться й за інші, наприклад, Іващенка. Згодом Люнґ­­бю та Мерлунґ звітуватимуть про них перед ОБСЄ, Радою Європи, ЄС.

 

У. Т.: Чи готовий сьогодні Євросоюз протидіяти порушенню прав людини у ширшій Європі?

 

– Я знаю, що посли країн – членів ЄС у Києві часто обговорюють цю тему. Вони переймаються ситуацією, що склалася, й хочуть підтримати громадянське суспільство, ос­­кільки його треба посилити, і це найважливіше. Я ж думаю, що молоді люди повинні мати більше можливостей (наприклад, через програми студентських обмінів) відвідати Західну Європу й побачити, що там відбувається. Отже, було б корисним запровадження безвізового режиму, і зовсім не заради уряду.

 

Корисна критика

 

У. Т.: Кілька років тому понад 50% данців підтримували ідею вступу України до ЄС. Думка ваших співвітчизників за цей час змінилася?

 

– Імідж Україні зіпсували частково помилки після Помаранчевої революції, а частково розповіді данських бізнесменів про українську корупцію після повернення їх додому. Вона не більша, ніж у Болгарії та Румунії, але їхнє членство засвідчило: прийняття до ЄС країн, які не протидіють корупції, створює багато проблем. Тож боротьба з корупцією є одним із найважливіших чинників, які могли б покращити імідж України.

 

У. Т.: Що, за вашими спостереженнями, створює умови для державної корупції в пострадянських країнах?

 

– Я вже казала про концентрацію влади та залежність суддів. Але це також питання освіти та сорому. У США є корупція, але, якщо її виявляють, це великий сором і ганьба. Українське суспільство знайоме з корупцією на всіх рівнях, за що має бути соромно. Люди, які зазнали несправедливості та навіть виявилися жерт­­вами злочину, мають використовувати нові медіа, щоб поширювати інформацію про те, що сталося. Звісно, є спадок СРСР, у вас є історія того, коли влада ставила штучні вимоги, а люди мали пристосовуватися до них. Українці добре вміють виживати, вони дуже винахідливі, але, на жаль, змушені використовувати свої сильні сторони, щоб знайти вихід, як із цим деспотичним устроєм жити.

 

У. Т.: Опозиція в Україні нині розрізнена, деморалізована, багато хто називає її слабкою. На вашу думку, з чого має початися відродження реальної опозиції?

 

– Я закликаю деякі з опозиційних партій України почати все спочатку, тобто з місцевих організацій, спиратися на місцеві джерела, не на бізнесові інтереси, а на цінності. Я хотіла б узяти участь у дискусії про створення кращої політичної системи, в якій ви відчували б, що можете обрати депутата, якому справді довірятимете. Це погана ситуація, коли виборці голосують за одну партію, але чимало її представників перебувають у ній для задоволення власних інтересів, а згодом переходять до іншої політсили. Вам справді потрібна виборча система з відкритими списками з тим, щоби кожен регіон мав свою кво­­ту в парламенті й люди голосували за кандидатів у регіональних списках.

 

У. Т.: Партія регіонів просуває мовний закон, який посилює позиції російської мови та послаблює – української, яка є єдиною державною. У Європі поділяють тривоги української спільноти стосовно потенційних загроз, які несе цей закон країні?  

 

– На мою думку і думку багатьох європейців, дуже важливо дати українській мові можливість розвиватися, оскільки в радянські часи вона була нехтуваною меншинною. Отже, ризик нового закону полягає в тому, що він завдасть шкоди українській ідентичності, стан якої за останні 20 років поліпшився. Коли я подорожую Східною і Південною Україною, то зустрічаю українців. Вони говорять російською, але це не означає, що ці люди не пишаються тим, що є українцями. Тому вони можуть дозволити собі розмовляти іноді українською, іноді російською. Оскільки українська була пригніченою, вона потребує допомоги, але це не є дискримінацією російської.

 

У. Т.: Коли Європарламент ухвалив критичну щодо України резолюцію, наша влада пояснила її ворожістю деяких груп у парламенті до ідеї євроінтеграції України. Хто б міг примирити український уряд з реальністю? 

 

– Ті, хто в Європі зараз найбільше стурбований ситуацією в Україні, належать до сил, які насправді хочуть, щоб ваша країна стала частиною Європи. Йдеться про критику не України, а концентрації влади в ній, оскільки саме це явище може зіпсувати відносини між ЄС та вашою країною. Отже, критикують ті, хто насправді хоче бачити Українську державу час­­-

тиною Європи.