Раціональна людина зі світу матеріальних стосунків, які склалися в Україні, не припускає, що преса здатна керуватися власною логікою, а не виконувати чиєсь замовлення – конкурентних політиків або ворожого бізнесу. Найгірше те, що в це не вірить і типовий споживач друкованого слова: він заздалегідь упевнений, що всі газети, журнали та інтернет-ресурси існують виключно заради того, щоб доїти замовників і дурити голову читачам. Інших функцій в очах сучасного українця не передбачено.
А які ж вони, ці функції, насправді? Не розважати обивателя – для цього існують шоу «Голос країни» та «Розсміши коміка». І навіть, хоч як це дивно, не інформувати про землетрус в Італії, точніше, не це передусім, попри формальне визначення «Засоби Масової Інформації». Преса є органом, за допомогою якого народ усвідомлює себе, знаходить і визначає свої проблеми. Ні, є ще й інші способи артикуляції, наприклад зібрання, мітинги, мистецькі практики, міський фольклор, зрештою – Майдан. Але мистецтво оперує зашифрованими посланнями, що їх не всі захочуть розгадувати, а на Майдані надто гамірно, тому голос здебільшого звучить як фальцет. Мас-медіа висловлюють те, чого в інший спосіб не висловиш.
Чи снилося вам колись жахіття: на вас насувається щось страшне, а ви не можете поворухнутись? І головне – несила промовити ані слова – горло паралізоване… Так почувається суспільство, позбавлене можливості висловитися. Не вигукнути, не вилаятися, а знайти потрібні слова. Не назвавши проблеми, її не усвідомити, не усвідомивши – не усунути. Преса – ось голос країни. Кажуть, на Сході це відбувається в інший спосіб: базар, мечеть… І як результати? вражають? Західна цивілізація еволюційним шляхом виробила відповідний орган суспільного організму. Він працює. Замінити його поки що не може ніщо: ані анекдоти, ані посиденьки на кухні чи в кнайпі, ані рок-балада, реп-скоромовка, бардівська пісня.
А як же блогосфера? Адже в різного формату інтернет-щоденниках, соціальних мережах тощо люди так само й іноді навіть гостріше висловлюються з актуальних питань, обговорюють больові точки, координують громадську думку й навіть домовляються про спільні дії. І все-таки масова практика кількох років існування цього феномену доводить, що в аматорському режимі такий механізм працює на рівні замінника, перепрошую, милиць. Сто самодіяльних цілителів не замінять одного дипломованого лікаря. У медійній сфері навіть кваліфікований фахівець із певного питання програє журналістові саме тому, що останній виконує (точніше, має виконувати) роль незалежного, незаангажованого медіума, себто посередника. Він – фільтр, він – гарант верифікації, він – фактор довіри (якби ж то!) Ця машина працює саме так і не інакше: без посередника комунікація не відбувається, отже, народ німіє.
Чекайте, складається порочне коло: без вільної преси немає повноцінного громадянського суспільства, а без громадянського суспільства немає запиту на вільну пресу! Чому в країнах сталої демократії наклади навіть серйозних газет сягають семизначних цифр, а в Україні тираж у півсотні тисяч примірників (до речі, не підтверджений нічим, окрім заяв редакції) – стеля? Невже тому лише, що посттоталітарні нації об’їлися офіційних газет штибу Völkischer Beobachter та «Правди»? Неправда, під час перебудови зголоднілі громадяни споживали друковане слово мільйонами екземплярів. А потім? А потім переконалися, що газети й журнали, телеканали й сайти – не більш як наростки бізнес-імперій, а самі журналісти – лишень сержанти в цій ієрархії, причому не надто сумлінні. За хабар вони продадуть хоч танк… перепрошую, шпальту.
І де вихід? Це предмет розмови не в коротенькій колонці, проте дуже загальна відповідь може бути одна: починати із себе, інакше дилема курки та яйця остаточно зіб’є з пантелику. Якщо вже так сталося, ЗМІ мають довести суспільству свою спроможність бути… хай не об’єктивними (це значною мірою умовність і фікція), але не-про-даж-ни-ми. Вважайте, що таке побажання на межі ідеалізму та ідіотизму, але саме це той кінчик мотузочки, за який доведеться смикати, щоб розв’язати величезний вузол головної проблеми. Проблеми на ім’я «Україна».