Микола Азаров фактично не приховує моральної готовності передати йому всі урядові справи, тільки-но той виявиться здатним їх перебрати, а сам Арбузов, своєю чергою, працює на створення образу ефективного й енергійного управлінця, антикризового менеджера.
Зокрема, він змінює режим співпраці з керівниками регіонів, запроваджуючи щоденні зустрічі з керівниками ОДА «з метою більш оперативного вирішення невідкладних проблем», зобов’язується під час погоджувальної ради в парламенті особисто контролювати вдосконалення законопроектів, які подаються на розгляд Верховної Ради, та демонструє готовність до наступальних дій, кидаючи у відповідь на вимогу представників опозиції щодо його звітування у ВР, що буде готовий зробити це, як тільки буде готовий сам звіт. Паралельно з Нацбанку вже до уряду переносяться чергові радикальні ініціативи, як-от щодо підключення спеціальних модулів до касових апаратів усіх торговельних точок, які мають передавати інформацію про рух грошей до спеціального банку даних.
Таким чином «стажер Азарова», схоже, намагається якомога краще відповідати образу «сильної руки», на яку тривалий час соцопитування фіксували попит в Україні. Можна помітити і певну схожість з особливо симпатичним проросійськи налаштованому електорату образом Владіміра Путіна, коли той готувався замінити Боріса Єльцина на посаді президента РФ. Інша річ, що, як показав досвід із валютними експериментами НБУ за керівництва Арбузова, «сильна рука» і жорсткі адміністративні методи перестають подобатися українцям одразу ж після того, як влада починає обмежувати їхні права та утискати інтереси.
Попри нові розчарування, чимало людей і далі наївно вважають, що авторитарний керівник піклуватиметься про вирішення їхніх проблем, спрямовуючи саме на це всю свою «силу». Тим часом стиль поведінки Сергія Арбузова красномовно підтверджує, що в його особі країна ризикує отримати класичне самодурство, коли «сила» таки застосовуватиметься на повну потужність, але для переламування через коліно всіх, хто становитиме перешкоду реалізації будь-яких його волюнтаристських ініціатив.
При цьому дедалі очевиднішою стає й інша риса головного майбутнього претендента на прем’єрське крісло: схильність до розкішного життя на державній службі й бюджетним коштом. Саме за часів керівництва Арбузова в НБУ розпочалося будівництво дорого оздобленої бази відпочинку (формально вона, звісно ж, для «всіх працівників») у Карпатах, «Вісник державних закупівель» ряснів повідомленнями про те, як Нацбанк витрачав чималі суми на власне утримання, а відразу після призначення його на посаду віце-прем’єр-міністра у ЗМІ потрапила інформація (хоч офіційно її наразі спростовують) про підготовку для нього просторого блоку з п’яти кімнат, здатних забезпечити умови не лише для праці, а й для комфортного проведення часу впродовж «важкого трудового дня».
Наразі очевидно, що, змінюючи посади, Сергій Арбузов не збирається змінювати спосіб поведінки та мислення, іншими ставатимуть лише масштаби. Найбільша ж небезпека для держави полягає в тому, що стажування може й не завершитися Кабміном, і тоді вже вся країна ризикуватиме перетворитися на обслуговуючий персонал бази відпочинку. Адже, схоже, нинішній президент здатен погодитися на наступника лише з вузького «сімейного кола».