Останнім часом у міжнародному, або офшорному, як його часто узагальнено називають, бізнесі, у світі загалом та в Україні зокрема, відбулися (і відбуваються) такі яскраві події, що поміж самих гравців стали виникати питання щодо його доцільності. Загалом він вирішував три основні завдання: вільне переміщення капіталів, використання податкових преференцій, конфіденційне й надійне володіння активами. Тепер виконання цих завдань поставлено під сумнів. Однак варіанти виходу із такої ситуації все ще лишаються.
Конструкція компаній міжнародного бізнесу не те щоб проста, але доволі давно відпрацьована і, за великим рахунком, мало чим відрізняється від аналогічних структур (акціонерних компаній, фондів, холдингів), зареєстрованих у юрисдикціях зі звичайною, неофшорною системою оподаткування. Ті ж установчі документи, заявлені власники, призначений управлінський орган, банківський рахунок, печатка. Головна особливість – спосіб оформлення власності. Їх кілька: випуск акцій на пред’явника, тобто володіння цілковито знеособлене; оформлення їх на професійних номінальних власників та оформлення на реального власника або його довірених осіб. У більшості випадків українські підприємці вдаються до послуг професійних номіналів, чи то буде кіпрський юрист, чи то швейцарський траст. Але цей варіант виявився якраз найнезахищенішим для громадян Східної Європи, переважно для росіян та українців.
Свою роль відіграли два чинники: нерозвиненість місцевих адміністративно-правових інститутів і невгамовне бажання співгромадян обманути ближнього свого, а заразом і власну державу. На практиці все це відбувається ось як: така собі багамська компанія з номінальними акціонерами володіє ліквідним активом в Україні, до якого хтось виявляє інтерес. Роздобувши лише копії (!) установчих документів багамської компанії і найнявши тямущих юристів, не обтяжених моральними принципами, цей хтось до тих копій додає її рішення про продаж українського активу й підроблену довіреність на юриста (іноді також копію). Потім цей «пакет» проходить легалізацію апостилем в іншій країні (США, Латвія, Кіпр тощо) й потрапляє в Україну, де після офіційного перекладу та нотаріального завірення ті «документи» стають юридично значущими й на їхній підставі можна проводити зібрання акціонерів, змінювати керівництво, зрештою, просто продати актив собі ж. Так, із часом, можливо, все й з’ясується, але відновлювати статус-кво доведеться за допомогою численних судів, а підприємство вже вийшло з-під контролю реального власника й кілька разів продане. У результаті такого нехитрого «кидка» змінили господарів багато українських компаній. Один із останніх прикладів – телеканал TВi. А річ лише в тому, що нотаріус, а потім і державний уповноважений орган не додивилися, що апостилем завірені другі копії документів, а не копії з оригіналу, як належить за законом.
Таким чином, очевидно, що номінальне володіння вирішує питання конфіденційності, але водночас має певні ризики. Альтернатива цього варіанта – оформлення акцій на самого бенефіціара чи його довірену особу. Таке можливо у двох випадках: отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення інвестиції за кордон (доволі популярний останнім часом) та оформлення акцій іноземної компанії за договором дарування. Останнє не тягне за собою обов’язкову вимогу мати ліцензію НБУ, оскільки громадянин України фактично не здійснює інвестиції за кордон, а одержує в дар сертифікати акцій номінальної вартості.
Читайте також: Офшор-лікс. Темні сторони глобальної економіки
В Америці й особливо Європі боротьба за рівну податкову конкуренцію та виведення капіталів із тіні, а простіше кажучи, з «глобальним офшором» набирає обертів. 29 травня в штаб-квартирі Організації економічного співробітництва та розвитку чергова група країн підписала Конвенцію про податкову співпрацю або оголосила про її ратифікацію. Серед них Австрія, Беліз, Латвія, Люксембург, Сінгапур, Ірландія, Мальта, Нідерланди. Ці держави – відомі гравці в міжнародному бізнесі. На ту ж Австрію загальноєвропейські адміністративні органи останнім часом чинять постійний тиск, вимагаючи відкрити доступ до інформації про клієнтів її банків. Офіційна позиція Мінфіну країни, за словами його голови Марії Фектер, – це втручання у приватне життя вкладників. Але кілька років тому під тиском США австрійські фінустанови надали інформацію про американських вкладників, а потім і взагалі було введено податок на відсотки за депозитами для нерезидентів. Тож можна сказати, що Австрія знімає останні вершки з фінансового міжнародного бізнесу, покроково йдучи на поступки, але в кінцевому підсумку від більшості преференцій для іноземних клієнтів доведеться відмовитися. Як свого часу піддалася тиску з боку ЄС і США банківська система Люксембургу, Ліхтенштейну й частково Швейцарії, коли було застосовано головний аргумент – вплив емісійних центрів долара і євро із загрозою особливо ретельного моніторингу кореспондентських рахунків банків зі згаданих країн, що призвело б до перманентного заморожування клієнтських грошей на предмет особливої перевірки «чистоти» транзакцій і, як наслідок, до неможливості банків працювати в нормальному режимі. Щоправда, несподівано нагадала про себе Латвія – у недалекому минулому головний офшорний фінансовий центр Східної Європи. Латиші (попри пряме застереження відповідних структур ЄС) зважилися приймати гроші з банків Кіпру, який «тонув». Про ситуацію із самою острівною державою написано вже багато. Можна лише додати, що певний відплив грошей звідти спостерігався і раніше, адже сигнали були вельми очевидними: передусім це зав’язаність Кіпру на економіці стагнуючої Греції. Кіпріоти доволі суттєво вклалися в цінні папери грецьких банків, ліквідність яких близька до нуля; ще раніше пришвидшеними темпами під тиском ЄС були ухвалені новації в податковому законодавстві. Тепер же з урахуванням усього цього, а також березневої ескапади довіра до острова як надійної податкової гавані підірвана назавжди.
Легку паніку на світових ринках капіталу викликав також інформаційний скандал, так званий офшорлікс. Ідеться про публікацію (Міжнародним консорціумом журналістських розслідувань. – Ред.) кількох десятків тисяч файлів з іменами бенефіціарних власників офшорних компаній із Британських Віргінських островів (однієї з найпопулярніших поміж вітчизняного бізнесу податкових гаваней. – Ред.). Це, по суті, отримані незаконно електронні файли (зокрема, інтернет-листування кількох великих місцевих регістраторів), які не є офіційними документами. Інша справа, що в практиці європейських та американських контролюючих фінансових органів на кшталт FinCen, FATF на підставі таких, м’яко кажучи, «непрямих» ознак може бути ініційовано цілком реальне розслідування.
Згадані події красномовно свідчать ось про що: триває наполеглива боротьба з юрисдикціями, що надають податкові преференції, у якій «податкові гавані відступають за всіма фронтами; завдаються точкові удари по фінансових центрах міжнародного бізнесу, де, власне, зберігаються гроші користувачів «глобального офшору». Демонструється уразливість одного з офшорних стовпів – конфіденційності інформації про бенефіціарних власників.
І все це складники грандіозної боротьби з «несправедливою податковою конкуренцією». Її локомотивами є Німеччина, Франція та США, де кожен цент платника податків урахований, до того ж у період світової кризи велике бажання закреслити кілька нулів на рахунках, виведених з-під контрольованого фінансового обігу.
Тим часом іноземні фахівці, аналізуючи процеси посилення тотального контролю над фінансовими потоками й тиску на юрисдикції з пільговим оподаткуванням, дійшли висновку, що для ведення міжнародного бізнесу в «зручних» податкових умовах з можливістю безпечного переміщення капіталів зараз потрібно дотримуватися трьох правил. Перше – юрисдикція повинна бути економічно й технологічно розвиненою, мати стабільне законодавство й не піддаватися прямому впливу з боку США та ЄС. Друге – валюта країни не має бути підконтрольна зовнішнім емісійним центрам (тим самим США та ЄС), мусить бути вільно конвертованою і стабільною. Третє – юрисдикція має бути респектабельною, як колись Кіпр. Під усі ці критерії підходять ОАЕ, Гонконг і Сінгапур. Для українських підприємців більше прийнятні ОАЕ. Резони такі: із середини 2000-х в Еміратах можна реєструвати суто офшорні компанії без участі місцевого «спонсора», як було раніше; є Угода про уникнення подвійного оподаткування з Україною; ОАЕ немає в кабмінівському переліку офшорних зон; дирхам – місцева валюта – вільно конвертована й стабільна впродовж багатьох років, крім того, в Україні вона не зараховується до валюти першої категорії і на неї не поширюється обов’язковий стовідсотковий продаж валютної виручки; ця країна – один із найбільших в Азії торговельний та фінансовий майданчик; з нею є регулярне авіасполучення.
При цьому українські підприємці, які мають справу з міжнародним бізнесом, повинні розуміти, що зараз будь-яка інформація, яка не передана з рук у руки чи яка зберігається на паперових або електронних носіях, може бути, є певна ймовірність, відкрита. Тож не потрібно від початку конструювати бізнес-схему таким чином, щоб відчувати свої гроші «нечистими», які у тебе можуть відібрати. Наприклад, увесь документообіг (контракти, специфікації, ділове листування), що стосується діяльності компанії, повинен бути в повному порядку й максимально відповідати дійсності, щоб, навіть коли заблокують рахунок, будь-який юрист міг сміливо звернутися до суду. Банк не матиме підстав для його блокування, якщо клієнт не випадає із загальних правил банківського відділу комплайнс (нормативно-правової відповідності). Крім того, чинний Податковий кодекс істотно звузив спектр використання нерезидентних компаній для внутрішньоукраїнського податкового планування. Особливо в частині віднесення на витрати різних послуг від нерезидентів. Власне, у ст. 139.1.13, 139.1.14 і 140.1.2 ПК все й прописано. Є ще Закон «Про ціни і ціноутворення» від 21 червня 2012 року та лист ДПС від 24 липня 2012-го «Про направлення методичних рекомендацій щодо алгоритму визначення звичайної ціни продукції (товарів) при здійсненні зовнішньоекономічних операцій», а також законопроект «Про трансфертне ціноутворення» (прийнятий Верховною Радою за основу. – Ред.). Перший визначає критерії та суб’єкти, які потраплятимуть під його каральні норми (там, до речі, окремо згадано вже неактуальний Кіпр). За допомогою другого планується отримати $20 млрд у бюджет шляхом протидії процесу встановлення внутрішніх розрахункових цін (відмінних від ринкових) між одиницями одного центру контролю, а також реалізації за ними товарів та послуг у колі взаємопов’язаних осіб. Однак поки що ці норми не працюють.