Економіка

  ▪   Максим Бугрій

Антиофшорна профанація. Закриття «офшорної дірки» на Кіпрі не вирішить проблем з бюджетом

Режим Януковича змушений судомно шукати шляхи наповнення державного бюджету, проблема дефіциту якого прогнозовано різко загострилася по завершенні виборів
Матеріал друкованого видання
№ 46 (263)
від 15 листопада, 2012

Адже що ближче був день голосування, то стрімкіше спустошувалася скарбниця: влада намагалася переконати електорат у «покращенні й стабільності» соціальними виплатами, але без урахування реальної ситуації з державними фінансами. Показово, що на початок листопада 2012 року залишок коштів на Єдиному казначейському рахунку становив лише 1,76 млрд грн, зменшившись за місяць на 23,8% (найгірший результат на цю дату за ос­тан­ні 10 років).

Тож не дивно, що відразу після виборів значно побільшало податкових перевірок малого та середнього бізнесу. Ще дужче потерпають великі корпорації, які не входять до імперій українських олігархів. Зокрема, показовим є фактичне блокування фіскальними органами роботи заводів найбільшого в Україні виробника мінеральної води компанії IDS Group (ТМ «Моршинська», «Мир­го­родська» тощо).

Паралельно уряд узявся за детінізацію економіки, зокрема зовнішньоекономічної діяльності. Саме в цьому контексті можна розглядати й нещодавній візит Віктора Януковича на Кіпр, де він мав продемонструвати «боротьбу з офшорами», що дають змогу українським компаніям зменшувати податкові відрахування до держбюджету. 8 листопада між Києвом і Нікосією було підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухилянням. З оприлюдненого напередодні неофіційного проекту розпорядження Кабміну щодо цієї угоди та наявних коментарів експертів зрозуміло, що новий документ підвищує податкові ставки для деяких українсько-кіпрських оборудок.

Однак насправді угода суттєво не вплине на прибутки олігархів, додаткових витрат натомість зазнає середній бізнес.

Читайте також: Рай для олігархів. В Україні панують ідеальні можливості для процвітання монополій

За новою угодою про уникнення подвійного оподаткування між двома державами, дивіденди, сплачувані вітчизняними компаніями на користь своїх кіпрських засновників (сьогодні вони не підлягають оподаткуванню в Україні), обкладатимуть податком у 5%, якщо частка власності учасника (акціонера) з острівної республіки становитиме щонайменше 20% у капіталі дочірньої української компанії або якщо кіпрський учасник (акціонер) інвестував щонайменше €100 тис. у придбання частки вітчизняної фірми. У решті випадків податок на дивіденди, що їх сплачують на користь кіпрських засновників, становитиме 15%. Виплати роялті обкладатимуть податком у 5–10% залежно від виду прав інтелектуальної власності; відсотковий прибуток за позиками, наданими українським компаніям кіпрськими, – збором у 2%. За словами експерта з питань міжнародної інкорпорації, директора компанії Solano Лани Голян, такі положення надають певні переваги насамперед великому бізнесу.

Зрозуміло, за допомогою «кіпрської угоди» влада фіскальними методами дещо збільшить надходження до українського бюджету. Так, за оприлюдненими оцінками Мінфіну, в результаті підвищення податкових ставок для оборудок острівних компаній і, що не менш важливо, посилення повноважень фіскальних органів до скарбниці додатково надходитиме близько 1 млрд грн. Утім, усе це більше схоже на активну демонстрацію боротьби з офшорами, аніж на якісь реальні дії. Ставка корпоративного податку на прибуток на Кіпрі становить 10% (в Україні – 21%), навіть коли враховувати запроваджений п’ятивідсотковий «пільговий» податок на виведення дивідендів, прибуток усе одно буде вигідніше отримувати у серед­зем­номорскій країні, аніж у своїй державі, тому схема, коли олігархічні корпорації формуватимуть центри отримання прибутку на Кіпрі, збережеться.

Дотепер всі українські олігархи мали у своїх бізнес-групах сотні кіпрських компаній. Приклад: SCM Holding Limited (Кіпр) станом на 2011 рік консолідувала власність усіх активів групи СКМ Ріната Ахметова, за винятком АТ «СКМ» (Україна) – компанії, що здійснює стратегічне управління її бізнесом. На кіпрські структури оформлено деякі ключові активи в корпораціях Дмитра Фірташа та Вадима Новинського. Острівні структури активно використовують у фінансуванні підприємства, які належать українським олігархам. Наприклад, у жовтні 2011 року ДТЕК Ріната Ахметова отримала п’ятирічний кредит у $312 млн від Російського комерційного банку (Кіпр), що є частиною групи ВТБ. Чимало позик насправді є внутрішньогруповими. Після набуття угодою чинності виплати за такими кредитами, що дуже поширені, оподатковуватимуть. Та швид­ше за все, ці позики перепродаватимуть пов’я­за­ним кредиторам із більш сприятливих юрисдикцій, наприклад із Великої Британії, де ставка оподаткування позичкових відсотків дорівнює нулю.

Якщо «кіпрська угода» набуде чинності, олігархи муситимуть іти на певні витрати задля оптимізації свого бізнесу, тобто пошуку інших, прийнятніших офшорних юрисдикцій. Однак ці витрати не виявляться значними, бо ж окрім кіпрських олігархи використовують багато інших «гаваней». Можна припустити, що їхня оптимізація буде куди ефективнішою за урядові «реформи». Як підкреслює Лана Голян, «великий бізнес має більше можливостей і легко переорієнтується в разі потреби. Складніше буде середньому».

Зрештою, Кіпр не є офшором у чистому вигляді від 2003 року, і сьогодні його роль для українських компаній значною мірою пов’язана із привабливими умовами провадження бізнесу, цивілізованого правового та судового захисту й ліберального податкового режиму. Тривалий час острів традиційно був класичною юрисдикцією, яка надавала бізнесу кращі порівняно з іншими юрисдикціями можливості ефек­тив­но­го міжнародного структурування.

Очікувані надходження до бюджету в 1 млрд грн на тлі 500 млрд його дохідної частини наступного року і 100 млрд грн, яких, за словами голови ДПАУ, недоотримує скарбниця через офшорні схеми, – свідчать, що у випадку «кіпрської угоди» маємо справу із профанацією, спрямованою на окозамилювання й «закриття питання», а не з реальним кроком до вирішення проблеми тінізації української економіки.

Як повернути бізнес  в Україну

Свого часу американський основоположник геоекономіки Едвард Луттвак підкреслював, що саме те, чи отримує бізнес прибуток у певній країні, є важливою ознакою її геоекономічної потуги. Відсутність реформ, помножена на економічну стагнацію та посилення тиску з боку податківців і силовиків спонукає значну частину представників великого та середнього бізнесу дедалі активніше шукати інвестиційних можливостей за межами України. В останні два роки темпи «еміграції» вітчизняного бізнесу значно пришвидшилися. Це підтверджують як статистика (наприклад, прямі інвестиції з України у другому кварталі 2012 року становили $720 млн, а в першому відповідно $390 млн), так і джерела корпоративної інформації. Тому основну роль у запобіганні виведенню капіталів із держави має відіграти створення сприятливих умов для бізнесу. Фіскальні заходи та контроль також важливі, але їх повинна здійснювати насамперед очищена від корупції і відокремлена від великого бізнесу влада, інакше ця політика завжди буде вибірковою і нелегітимною. Важливо також використати зовнішній євроінтеграційний чинник для адаптації законодавства та процедур до стандартів ЄС.

Читайте також: Український бізнес – афера століття. Псевдобізнес

Тому насправді плани дальшого закручування гайок, постійно продуковані урядом, битимуть лише по середньому бізнесу, що змушений звертатися до закордонних юрисдикцій фактично для захисту своєї власності. Водночас законодавчі ініціативи, реалізація яких частково унеможливила б оптимізаційні схеми для олігархів, такими й залишаються. Влада не готова позбавляти оптимізаційних схем близький до неї бізнес. Наприклад, парламент понад два місяці відкладає розгляд законопроекту (№ 11284–11285), що передбачає перекриття схем ухиляння від сплати податків під час операцій із цінними паперами. За різними оцінками, за перше півріччя 2012 року із країни через такі схеми виведено $3,5 млрд. Показовою є і доля оприлюдненого ще на початку року Сергієм Тігіпком плану Кабміну щодо запровадження контролю стосовно трансфертного ціноутворення, коли українську продукцію пов’язані з олігархами структури експортують за низькими цінами, а потім перепродають уже за ринковими, і прибуток відповідно формується за межами держави.

Влада, яку контролює великий олігархічний капітал і яка служить його інтересам, ніколи не наважиться на повномасштабну детінізацію економіки, адже це б’є по останніх. Щонайбільше вона може вдаватися до таких ініціатив для латання дірок у держбюджеті за рахунок додаткового тиску на «чужий» бізнес.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.