Подорожувати автостопом чи комбінувати велотуризм та автостоп у Швеції – це реально, але тільки в разі якщо: а) ви здатні чекати автівку по кілька годин; б) у вас є великий запас часу. Слід бути готовим до пересування відтинками шляху – по 20-50 км.
Із велосипедом мандрівника у Швеції може підібрати не лише вантажівка, але й позашляховик чи навіть звичайна малогабаритна автівка, в разі якщо в салоні є велосипедне кріплення. Все залежить від конкретного бажання водія.
Хельсінборг
Після переправи на поромі із орендованим в Копенгагені «байком» заїхав у один із спальних кварталів на околиці Хельсінборга у пошуках нічлігу. Закінчилось тим, що мене нагодували і дозволили поставити намет недалеко
від будинку
На площі біля місцевого Палацу культури «тусувались» кам’яні кролики з великими очима – у найрізноманітніших позиціях: лежачи, сидячи, стоячи. Згодом на найвищій вежі міста побачив… український прапор. Таке диво – зовсім не данина українсько-шведському союзу часів Мазепи чи державному візитові президента України. Місцеві пояснили, що «основний» прапор – жовтий хрест на синьому тлі, – згідно із приписами, необхідно, як і всюди по Скандинавії, щодня піднімати й спускати. Оскільки вежа висока, влада вирішила викрутитись: замінити «основний» стяг його «варіацією», якій офіційно «дозволено» майоріти цілодобово. Ця «копія» трохи довша і тонша за український прапор.
Нагулявшись досхочу Хельсінборгом, вирішив спробувати спіймати попутку до Стокгольма(звідти – кілометрів 600). За півгодини мене із велосипедом підібрав далекобійник німець Арнольд.
Стокгольм
Якщо не рахувати традиційну європейську охайність, велодоріжки, численні флагштоки із державними прапорами та кращу облямівку бетонних «коробок», то столиця Швеції своїми околицями і прилеглими до центру райончиками нагадала мені Київ. «Старе місто» ж за своєю архітектурою і розташуванням скидалось на львівські квартальчики, хіба що будівлі трохи вищі і вулички ще тісніші. Традиційний скрипаль розважав туристів на стокгольмській площі.
На вулицях міста всюди можна було побачити Андрія Шевченка, що рекламував бритву «Джилет», та афішу «Гоголь Борделло», що саме мали виступити днями. А на вітрині магазину старих грамплатівок майоріла платівка Елвіса Преслі… радянської фірми «Мелодія».
Як відомо, Швеція – велосипедна країна. Тож я не здивувався, коли біля одного з парків побачив попереджувальний знак із намальованими закоханою парою, статечним дідусем із онуком та написом: «Велосипедисте, думай про нас!». Взагалі, скандинави набагато креативніші від нас в оформленні табличок, попереджувальних знаків, розкладів потягів – начебто банальних, здавалось би, речей.
В центрі столиці активно зводяться нові дороги, мости і розв’язки. При цьому шведи вважають за потрібне детально пояснювати, що за об’єкт, його майбутнє призначення, ким будується і скільки на це іде коштів.
В країні існує правило: “You can stay everywhere”, себто зупинятися можна усюди, не лише в платних кемпінгах чи хостелах, як, наприклад, у Данії. Винятки становлять приватні території, а також міська зона. Проте практика показала, що в міській зоні, особливо в парках, цілком можливо заночувати (ніхто тебе не чіпає), а подекуди ще й розвести вогнище. На думку пересічного стокгольмця, немає кращого місця для ночівлі та розпалювання вогню, як невеличкий холм поблизу мальовничого озера та королівської резиденції неподалік центру. Наступного дня ж мені запропонували перебути ніч на території величезного студмістечка Стокгольмського університету.
Содертальє, Йорна, Нючопінг
На зворотному шляху вантажівки наче змовились і проїжджали повз, а заднє колесо велосипеда «не витримало лихої долі». Розумію, що подорож затягується. На щастя, місцеві домомагали, чим могли: після вимушеного дводенного простою в околицях містечка Йорни, що за 60 км від Стокгольма, африканець Кеба навіть відвіз мене в готель поблизу Нючопінга (за 40 кілометрів на південь від Йорни, вздовж автостради Е 4). 29-річний чоловік явно пройнявся моїми словами про втілення в життя маленької мрії – подорожі Скандинавією. Нині зразковий сім’янин, свого часу Кеба так і не реалізував свою власну – відвідати Китай і вивчити тамтешню мову.
Лінчопінг, Вікінгстад
Вечірній Лінчопінг, куди мене із вкотре проколотим колесом („скупий двічі платить” – це про мене) доставила миловидна білявка Лінда, що саме їхала з малою дитиною, зустрів таємничими сутінками, зайцями, їжачками та вкрай мальовничими парками. Вдень я нарешті змінив задню шину, тож більше проблем із залізним конем у мене не було. Заночував у маленькому селищі Вікінгстад біля магічного каменю вікінгів.
Манторп, Мйолбю, Боксхольм, Соммен
Завернув на південь біля міста Мйолбю. Це низькогір’я, із мальовничими хатинками на березі озер. Малі селища у тамтешньому регіоні, як і в деяких регіонах України, поступово вимирають. Тільки замість забитих вікон зі страшним виглядом на подорожнього дивитиметься доглянута хатинка, як правило, куплена сусідами-данцями для відпочинку влітку або на вихідних. В одному такому селищі на березі озера – Соммен – я і зупинився. Місцеві діти, що саме зібрались навколо вогнища, радо дозволили мені розставити намет на «волейбольному полі». На щастя, ще залишились сувеніри-магнітики для двох симпатичних дівчаток років 12-ти, які зголосилися допомогти мені.
Соммен, Транос, Екшйо, Ветланда, Вакшйо
У Ветланді до мене підійшов швейцарець Конрад, чоловік років сорока, що саме збирався автівкою подорожувати на Північ. Розговорились. У молодості Конрад теж займався «дикунським туризмом», тож мені перепала чергова грошова допомога у 200 крон(254 грн за курсом НБУ).
Прямуючи далі на Південь, до Векшйо, мені спала на думку ідея їхати і паралельно збирати пляшки та жерстяні банки від Кока-коли, які просто-таки рясніли на узбіччях. За це апарат, який стоїть при кожному великому супермаркеті, мене нагородив чеком на 17 крон, тобто йогуртом і плиткою шоколаду. Негусто, тож більше я цього не робив.
Вакшйо, Мальме
Мідсоммар (Свято середини літа), аналог українського Івана Купала, шведи святкують просто божевільно: у Вакшйо в п’ятницю ніщо, крім макдональдсів та великих маркетів, не працювало, знайти десь інтернет було так само нереально. В око впав дивний монумент із гладкою та худою оголеними жінками, які впритул дивились одна на одну. Містом гуляла купа гарних дівчат у віночках, бачив елегантну пані із маленьким державним прапорцем за вухом.
Потрібно було чимшвидше добиратись до Копенгагена, адже строк оренди байка закінчився. На щастя, на потяг до Мальме знайшлись кошти. Квитки довелося купляти через автомат – каса на свята не працює. Як результат – провідниця мене викинула з потяга, бо, виявляється, той не пристосований для велосипедів, а автомат про це не попередив. Грошей на новий квиток немає – тож із старим іду на наступний потяг, вже, як підказали мені, «велосипедний».
Грошей на потяг до Копенгагена вже нема, околиці Мальме скидаються на київську Оболонь, тільки будиночки охайніше виглядають. Натрапив на кілька комічних агітаційних плакатів місцевих комуністів, які закликали «припинити прогинатися під буржуями». За півгодини мене підібрав місцевий чеченець Рустам із сином, довіз назад до станції, запропонував нелегальну роботу і дав… 500 крон на квиток та інші потреби. За ті гроші я й розплатився за байк у Копенгагені.
Шведської поліції можете не боятися. Кілька разів порушував правила руху, та обмежувалося ввічливими попередженнями.
У такій подорожі, особливо якщо мандруєте наодинці і не ночуєте в кемпінгах чи хостелах, головна надія і опора – місцеві, які залюбки допоможуть і дадуть корисні поради.