Чому саме Ви стали комунікатором між урядом та парламентом?
— Після того, як Рада проголосувала за новий склад Кабінету Міністрів України на чолі з Денисом Шмигалем, від нього надійшла пропозиція стати постійним представником уряду в парламенті. Саме за поданням прем’єр-міністра відбувається призначення на цю посаду і звільнення, це є виключне рішення глави уряду. Ми з Денисом Анатолійовичем були знайомі з моменту його роботи на посаді глави Івано-Франківської обласної держадміністрації. Я родом із Прикарпаття і час від часу їздив в регіон по різних робочих питаннях, брав участь в деяких офіційних заходах, які організовувала ОДА. В нас тоді склалася із паном Шмигалем конструктивна взаємодія стосовно місцевої проблематики.
Моєю основною функцією як представника Кабміну у ВР є взаємодія та комунікація між урядовцями й парламентарями, адвокатування тих законопроектів, які надходять від Кабінету Міністрів як суб’єкта законодавчої ініціативи, участь в офіційних заходах, які організовує уряд або які безпосередньо стосуються виконавчої гілки влади.
Скажу відразу, що від самого початку були проблеми у взаємодії між окремими міністрами та комітетами. На сьогодні більшу частину з них вирішено. Я пов’язую це з тим, що березень-квітень виявились досить складним періодом для новобраного складу Кабміну. В нас розпочався жорсткий карантин, багато хто з міністрів лише входив в курс справ і відповідно це позначалося на якості їх взаємодії із комітетами. Станом на сьогодні, можна сказати, що рівень парламентсько-урядової комунікації є достатнім, системним, але далеким від ідеалу. Хоча я не пам’ятаю в історії українського парламентаризму прикладів, коли безпосередньо між усіма міністрами та головами комітетів завжди були ідеальні стосунки. Завжди виникають ті чи інші робочі або особисті нюанси.
У який спосіб Ви їх мирили? Водили на каву?
— Насправді я б не вживав термін «мирити», а радше «координувати». Спілкувався з головами комітетів, питав які в них бачення, пропозиції та зауваження до тих ініціатив і робочого процесу, що є в міністерствах. Те саме питав і у міністрів. Якщо були якісь суб’єктивні, особистісні чинники, ми їх вирішували у формі прямої комунікації. Коли ж йшлося про змістовні нюанси, коли уряд бачив реформу чи зміни в певній галузі по-своєму, а комітет — по-іншому, тоді вже йшлося про пошук або розумного компромісу у форматі дискусії та робочих груп, або про розв’язання шляхом голосування у сесійній залі. Але загалом, причини, як правило, були в тому, що перші місяці в урядовців пішли на те, аби увійти в курс справ та налагодити роботу міністерств. Був ряд реорганізацій міністерств (розділення), що також позначалося на взаємодії з комітетами. Все-таки реорганізація – це період певної нестабільності. Сьогодні по абсолютній більшості міністерств є нормальна комунікація та взаємодія із профільними комітетами. Це не значить, що йдеться про автоматичну підтримку всіх урядових ініціатив, бо це вже питання до дискусії стосовно конкретного законопроекту.
До слова, якщо ми говоримо по структурній реформі Кабміну, то варто сказати, що в нас ще передбачається розділення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на два окремих відомства. Стосовно всіх інших міністерств, то зараз ми бачимо ту структуру, яка найближчим часом буде актуальною та буде працювати.
Читайте також: Девальвація влади
Останнім часом найбільше критикують Кабмін саме ваші колеги по фракції «Слуга народу». З чим це пов’язано?
— Якщо критика конструктивна, то це нормально, що вона звучить, в тому числі й від представників фракції, яка виконує функцію коаліції. Фракція досить велика і зрозуміло, що в нардепів часто є власне бачення того чи іншого законопроекту. Я вам скажу, що в нас навіть на рівні засідань фракції буває, що з приводу одного і того ж законопроекту є різні думки, іноді абсолютно протилежні. Хтось може повністю підтримувати, а хтось — виступати категорично проти. Намагаємось шукати компроміс. Якщо не вдається, то діє правило – якщо більшість депутатів підтримує (а більшість в нас умовно визначена на рівні 70%), то вважається, що фракція цей законопроект підтримує.
Те саме із взаємодією з урядом. Часто буває, що в процесі цих обговорень звучать критичні зауваження стосовно тої чи іншої ініціативи з боку Кабміну. Це нормально, не бачу в цьому нічого поганого. Була би набагато гіршою ситуація, якщо би всі законопроекти, які поступають від Президента чи Кабміну, голосувались в автоматичному режимі – без дискусій, обговорень і предметного аналізу. Тому, якщо звучить критика, то це означає, що над документом працюють. Шукають якісь потенційні переваги, ризики й недоліки законопроекту — для того, щоб він в зал вже вийшов максимально якісним.
Але якщо критика має популістський характер, або стосується якихось персональних образ, то я досить негативно до цього ставлюсь. Зрозуміло, що у контексті наближення місцевих виборів настає гарячий період для різноманітних популістських заяв і політичного піару, дуже часто ця критика має передвиборчий характер.
Чи слід найближчим часом очікувати якихось ротацій у Кабміні? На таку можливість неодноразово натякали народні депутати.
— Станом на сьогодні маємо ситуацію, коли Кабінет Міністрів працює без проголосованої парламентом програми діяльності. Це дійсно прецедент, але він не означає, що в нас уряд якимось чином неповноцінний чи нелегітимний. Це тільки означає, що у складу Кабміну немає річного імунітету на звільнення і що ця програма юридично не затверджена голосуванням ВРУ. Але вона схвалена на рівні колегіальної підтримки урядовців і слугує для них стратегічним документом. Хочу нагадати, що ця програма діяльності доопрацьовувалась на базі двох документів: передвиборчої програми партії «Слуга народу» та програми Президента України Володимира Зеленського. Плюс, були максимально враховані пропозиції парламентських комітетів. Тобто фактично доопрацьований документ є спільним продуктом уряду й парламенту. Те, що його не проголосували, це був, знову ж таки, певний політичний крок. З метою ще більшого парламентського контролю, щоб не давати Кабміну імунітету в умовах карантину і в період, коли він зобов’язаний бути завжди в тонусі й реагувати на економічні та пандемічні виклики. Я це так пояснюю.
Неголосування не означає що в уряду немає підтримки у парламенті. Але й виключати будь-які кадрові ротації за умови відсутності імунітету ми не можемо. Це може відбутися будь-коли. Втім, має бути якась правова підстава чи аргументація. Бо, наприклад, говорять про економічний блок. Однак, вважаю, що якщо ми увійшли в бюджетний процес, то говорити про звільнення міністра фінансів є не зовсім продуктивним кроком. Я не бачу, яким чином заміна міністра фінансів зараз може посприяти підготовці більш якісного бюджету на наступний рік. З іншого боку, розумію, що у народних депутатів є обґрунтовані зауваження до діяльності міністрів, зокрема економічного блоку…
Наприклад, нецільового використання грошей із Фонду боротьби з коронавірусом?
— Знаєте, коли говорять про цей фонд, часто його невиправдано демонізують. Тому що насправді його кошти досить прозоро розподіляються і я Вам далі поясню чому. Але спершу завершу відповідь на попереднє запитання. На рівні обговорення у фракції «Слуги народу», яка самостійно голосує у Верховній Раді за кадрові питання, предметних дискусій щодо ротацій у Кабміні впродовж останніх місяців не було, альтернативних кандидатур на посади міністрів ніхто не пропонував, і наразі ми маємо тільки факти заяв з боку окремих народних депутатів. Тому несподіванок виключати не треба, але я не можу сказати, що станом на сьогодні у нас є підготовлене рішення по відставці того чи іншого міністра.
Стосовно фонду COVID-19, то я вам нагадаю дві речі. Перша: фонд створювався для оперативного і цільового фінансування боротьби з епідемією і всього, що з цим пов’язане. В тому числі — доплат людям, які безпосередньо залучені до боротьби з епідемією, соціальної сфери, а також того, що стосується усіх суміжних галузей, які можуть виступати стимулюючим інструментом у складний економічний період під час карантину. Будь-які витрати з цього фонду ініціюються й ухвалюються звичайно Кабінетом Міністрів, але вони обов’язково погоджуються бюджетним комітетом ВРУ. Тобто тут забезпечений парламентський контроль. Без рішення бюджетного комітету жодна копійка з цього фонду не витрачалася.
Читайте також: Друга хвиля пандемії проти другого етапу медреформи
Другий нюанс – в рамках взятих на себе зобов’язань по співпраці з МВФ, одним із пунктів і структурних маячків є те, що має бути забезпечений прозорий аудит використання фонду COVID-19. Тому що частина коштів, яку нам надали міжнародні кредитори, пішла безпосередньо на боротьбу з епідемією. І повірте, Кабмін приділяє величезну увагу тому щоб цей прозорий процес був забезпечений. Більше того, нещодавно на засіданні уряду було ухвалене рішення доручити Державній аудиторській службі України провести перевірку використання цих коштів. Тому те, що лунає у ЗМІ з боку опозиції про якісь там зловживання, не відповідає дійсності. Двічі міністр фінансів під час години запитань до уряду звітував про те, що і куди було витрачене, і ця інформація зараз розміщена на сайті Мінфіну у відкритому доступі і постійно оновлюється.
На наступний рік у проекті Держбюджету не передбачається створення окремого фонду по боротьбі з COVID-19. Буде вже пряме фінансування за напрямками міністерств. Але передбачається значна сума коштів на боротьбу з епідемією. Понад 19 мільярдів гривень, з яких 2,5 мільярди — на майбутню вакцинацію. Тому що за прогнозами до того часу все-таки вакцина мала б вже бути не просто винайдена, а протестована і запущена в обіг. Відповідно ми зобов’язані вже зараз думати про те, яким коштом і в якій кількості можемо цю вакцину закуповувати.
Якщо відійти від офіціозу, би ви оцінили спробу боротьби з COVID-19? Влада відпрацювала нормально чи все-таки десь прокололася?
— Я Вам скажу свою суб’єктивну точку зору. Вважаю, що в березні-квітні, коли вводилися жорсткі карантинні обмеження, це був виправданий крок. Тому що ми бачили негативні приклади європейських країн, де хвороба досить швидко прогресувала, захворюваність пішла по негативному сценарію і кількісно росла з геометричною прогресією. І навіть в розвинутих країнах світу, таких як Італія, Іспанія, значно розвиненіша система охорони здоров’я зіткнулася з ситуацією, коли була не здатна забезпечити лікування усім хворим на коронавірус. Тобто навіть у таких потужних державах медична система «лягла». І це ж саме стосується, до речі, США. Конкурувати з ними у сфері охорони здоров’я ми ще довго не зможемо й відповідно на той момент, для того, щоб виграти час і підготувати якісно нашу систему охорони здоров’я, яка знаходиться в досить критичному стані (говоримо про це відверто), це був правильний крок. Звісно, люди за кілька місяців виснажилися і було абсолютно зрозуміло, що такий жорсткий карантин довго українці не витримають. Потім, коли почалися фази послаблення карантину, які носили як економічний, так і психологічний характер, на жаль, багатьма були сприйняті як його повне скасування. Люди розслабилися. І чесно кажучи, ми з оптимістичного сценарію плавно перейшли у негативний. Бачимо наразі серйозне зростання кількості захворювань, нові антирекорди.
Але світ також сьогодні стикнувся з другою хвилею COVID-19. Про це говорять і європейські держави. У мене багато знайомих живуть в європейських країнах, там така ж ситуація, схожі проблеми як у нас. Україна не стала, на жаль, винятком. І зараз існує ряд викликів, про які уряду слід негайно думати, що ми робитимемо далі. Тому що насправді, різке збільшення захворюваності й відповідно кількості людей, які потребують госпіталізації, суттєво відбивається на спроможностях системи охорони здоров’я. У нас потроху вичерпуються ресурси. Не фінансові. Тут навіть проблема не стільки в грошах, скільки в кількості ліжко-місць по країні та чисельності медичного персоналу. Якщо в нас було мобілізовано до цього скачка десь близько 35 тисяч потенційних ліжко-місць, то зараз МОЗу доручено збільшити їх кількість. Порахували, що це можливо зробити до 50 тисяч. Це при умові, що збільшення критично не буде відбиватися на лікуванні інших складних захворювань. Та головна проблема — в нас обмежений ресурс по лікарях. Медичного персоналу, здатного лікувати від коронавірусу та здатного забезпечувати госпіталізацію людей в закладах охорони здоров’я, бракує. І уряд зараз активно думає, як діяти далі. Великі сподівання, що все-таки буде винайдена і сертифікована вакцина, яка надійде до широкого обігу. Тому що вакцинування – насправді той вихід, який може врятувати ситуацію.
Є приклад такої країни, як Швеція, коли вони не пішли шляхом класичного карантину, як більшість європейських країн. Частково ця стратегія виправдана у тому, що стосується так званого колективного імунітету. Хоча, знов таки, у мене були дискусії з урядовцями, які запитували, хто візьме відповідальність за збільшення кількості смертності від COVID-19, якщо йти таким шляхом. І ми бачимо, що економічно Швеція також потерпає. Навіть за відсутності такого жорсткого карантину (я читав статистику), економіка впала на близько 8 відсотків ВВП. Є виклики як медичного характеру, так і фінансові.
В Україні можуть знову запровадити жорсткий карантин?
— Думаю, що імовірність дуже низька. Хоча насправді така опція завжди залишається, якщо ситуація набуде катастрофічних масштабів. Але забезпечити жорсткий карантин в рамках режиму надзвичайної ситуації буде вже неможливо. Тобто, такий варіант можливий за умови введення в країні правового режиму надзвичайного стану. І він, скажу на випередження, абсолютно не пов’язаний з місцевими виборами й з якимись планами по їх перенесенню. Це не актуальний аргумент, що ситуацію з коронавірусом хтось збирається використати по місцевих виборах. Тому що насправді, якби хтось такі плани і виношував, я думаю, Верховна Рада на це ніколи б не пішла. Нагадаю, у нас вибори можна перенести тільки в окремому випадку і коронавірус сам по собі не може стати причиною. Як і не може бути причиною, якщо по всій країні введуть так звану червону зону через COVID-19. Вибори можуть бути відтерміновані тільки у випадку введення або воєнного, або надзвичайного стану в країні. А для цього потрібне голосування Верховної Ради. Тому я думаю, що це не актуальний сценарій.
Жорсткий карантин – це крайній крок. Бо це досить серйозний економічний удар. Ми й так зараз досить складно відходимо від тої економічної кризи, яку спровокував карантин навесні. Ще один такий удар, чесно кажучи, наша країна може не витримати. Друге — це психологічний момент. В нас люди зараз до повторного жорсткого карантину не готові. Бачимо наскільки збільшилися виснаження і незадоволення. Особливо на місцевому рівні. Коли органи місцевого самоврядування, міські голови чи певні партії, які не хочуть втрачати електоральні бали через невдоволення людей на місцевому рівні, виступають проти обмежень, хоча це законодавством не передбачено. Тому я думаю, що забезпечення жорсткого карантину досить складно з багатьох точок зору: з організаційної, політичної та правової. Натомість розглядається варіант продовження моделі адаптивного карантину, коли максимально локалізуються ті населені пункти, де є найбільший спалах захворюваності й ця модель, на мій погляд, на сьогодні є виправданою.
Ви член партії Слуга Народу?
— Ні.
А чому? Чому так мало депутатів фракції виявили бажання вступити в партію?
— Балотувався як позапартійний. Є членом фракції «Слуга народу». Розумію, що несу співвідповідальність за курс, який зараз реалізовують. Але членом партії не ставав і не бачу зараз в цьому необхідності.
Як організована робота фракції «Слуга народу» у парламенті? Чи втілена ідея з міні-групами та координаторами? Якщо так, то як це працює?
— Як говорили, так і зробили. Фракція «Слуга народу» зараз поділена на міні-групи, які координуються заступниками голови фракції. Таке структурування необхідне з точки зору комунікації між народними депутатами. Зібрати в одному приміщенні фракцію у 250 осіб і предметно про щось подискутувати досить складно. Ми збираємося, але на основі вже попередніх обговорень у так званих міні-фракціях, міні-групах.
За якою логікою сформовані групи?
— Щоби не було якогось регіонального «міжсобойчику», ці групи були поділені за випадковим принципом шляхом жеребкування. Тобто, умовно кажучи, депутати були розкидані з різних регіонів — як списочники, так і мажоритарники — щоб в цих групах максимально відбувалась комунікація і були представлені регіони України. Наразі у фракції проходять певні організаційні зміни, може відбутися оновлена структуризація.
Монобільшість «Слуги народу» все ще реально існує? Чи можливо, в світлі нещодавнього голосування за кандидатів у комісію з обрання керівника САП, краще все-таки говорити про нову коаліцію СН і ОПЗЖ?
— Монобільшість існує де-юре і де-факто. Говорити про якийсь розпад не доводиться. Але фактом є те, що зараз складніше голосуються законопроекти, ніж восени. Я навіть не буду це спростовувати. Все видно на табло сесійної зали. Говорити ж про якісь нові формати коаліції наразі не вважаю доцільним. Тому що насправді якесь конкретне голосування не може розглядатися як факт створення нової коаліції. Дуже багато у ВР зараз є ситуативних голосувань, під ту чи іншу законодавчу ініціативу, до якої, окрім СН, долучаються представники інших фракцій. І протягом навіть одного пленарного дня може бути ситуація, коли один законопроект ми голосуємо разом з «Голосом» і «Європейською солідарністю», наступний – спільно з іншими депутатськими групами чи фракціями. І це нормально. Ситуативні голосування завжди були у ВР.
Читайте також: Туман рейтингів
Голосування за виборчу комісію голови САП викликало досить гучну реакцію наших західних партнерів. Зазвучали заяви про можливість втрати безвізу, МВФ раптом передумав виділяти черговий транш. Чому влада вирішила свідомо піти на загострення стосунків з союзниками в доволі не простий для неї період?
— Виходимо з того, що ми маємо на сьогодні. Все одно потрібно обирати керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Від Ради прокурорів делеговано чотири члени комісії з одинадцяти. ВР з третьої спроби делегувала ще сім. Тобто, стояв вибір: або будуть обирати четверо членів-міжнародників із одинадцяти членів комісії, без представників парламенту, або ж буде сформована повноцінна комісія, яка обере майбутнього керівника. Головне – щоб цей конкурс був прозорим. Безвіз залежить від того, чи буде в нас антикорупційна інфраструктура працювати ефективно і незалежно. Ось показник і той базовий принцип, який закладався у так званий пакет по безвізу, від якого будуть залежати перспективи нашої взаємодії з ЄС. Тобто, якщо ми поставимо під сумнів і не реалізуємо на практиці принцип незалежності антикорупційних органів, от тоді можуть бути проблеми. А зараз комісія тільки приступила до роботи.
Претензії є з приводу певних персоналій, які там опинилися.
— Я би не забігав наперед щодо персоналій, тому що комісія тільки сформована і не можна говорити про те, що є вже якесь конкретне рішення. До того ж, якщо буде лобіюватися якесь рішення всупереч принципам незалежності САП, це буде серйозним ризиком стосовно перспектив взаємодії з нашими міжнародними партнерами. А ми зацікавлені у співпраці з ними з точки зору фінансової підтримки, і з точки зору продовження євроатлантичного курсу нашої держави.
З приводу так званої заморозки по МВФ і макрофінансової допомоги з боку ЄС, вони дивляться зараз, як на мене, на два процеси. Перший – в нас по антикорупційних органах зараз є ряд проблем, на які вони будуть зважати, як ми їх вирішимо. Мається на увазі рішення Конституційного суду по призначенню керівника НАБУ. В нас є три місяці на законодавче врегулювання цього питання, поки рішення не набуло чинності. На це будуть звертати увагу МВФ і ЄС. Є вакантна посада керівника ДБР. Також має бути прозорий конкурс і процес призначення. Ну і є процес відбору та призначення керівника САП. Ось три пункти, на які по напрямку антикорупційної політики буде звертати увагу МВФ і ЄС. І якщо ми забезпечимо прозорість цих кадрових призначень, то ніякі питання ні по безвізу, ні по іншій підтримці ставитись не будуть. Стосовно другого процесу, не забуваймо також, що для МВФ важливий такий документ, як проект державного бюджету на наступний рік.
Що ви думаєте з приводу можливості внесення парламентом правок у постанову ВРУ про місцеві вибори, яких вимагає Росія, погрожуючи зірвати обмін полоненими та й взагалі заблокувати весь переговорний процес?
— Це неприйнятно – раз. Це вже неможливо з правової точки зору – два. Ми не можемо й не будемо йти на виконання ультиматумів країни-агресора РФ – три. Тому що сьогодні вони вимагають змінити якийсь пункт постанови, завтра в них будуть якісь інші вимоги. Ми бачимо чітко тенденцію, що Росія, як окупант, робить все можливе, щоб зняти з себе відповідальність й максимально перевести ці переговори у формат Київ – ОРДіЛО й таким чином легалізувати тих бойовиків, яких вони контролюють і координують. Український парламент у цьому скликанні й у цій конфігурації не ухвалюватиме якісь незрозумілі рішення й не реагуватиме на ультиматуми з боку РФ всупереч національним інтересам України.
Читайте також: Кому потрібне спільне патрулювання
Як це впливатиме на подальший хід переговорів? Не виключаю, що РФ свідомо буде блокувати будь-які процеси, в тому числі і гуманітарного характеру. Якщо ми говоримо, що постанова якимось чином не сподобалася РФ, бо вона там начебто порушує дев’ятий пункт угод, то в мене є питання: перші вісім вже виконали? Ви забезпечили безпековий компонент? Чи може Росія в рамках тих самих Мінських домовленостей вивела свої збройні формування? Ні! Цього всього немає. Тому абсолютно неприйнятними і абсурдними мені видаються вимоги з боку країни-агресора по якихось політичних речах, поки з її сторони не виконуються взяті на себе безпекові зобов’язання, у тому числі Путіним.
Росія не хоче давати українській владі ніяких козирів напередодні місцевих виборів. Це моє сприйняття як людини, яка займалася виборчим процесом. Зараз суспільний запит на мир і безпеку є найвищим по Україні. І будь-які позитивні зрушення в напрямку мирного процесу могли б позитивно відобразитись, в тому числі й електорально, на показниках влади. І Кремль свідомо блокує перемовини. Крім того, в Кремлі не хочуть брати на себе персональні зобов’язання і в нормандському форматі про щось домовлятися. Ну й не забуваймо, що в такій потужній державі, як США, наближаються президентські вибори. Думаю сукупність різних чинників зараз сприяє тому, що РФ свідомо блокує переговорний процес під будь-яким приводом.
Не можу не нагадати, що ідея про одночасні вибори на підконтрольних і окупованих територіях України, вже давно озвучувалась представниками нашої влади. І навіть президент Зеленський про це говорив.
— Якщо ми говоримо про одночасні вибори, то включно з Кримом. Ми готові це обговорювати, і умови, і перспективи, і провести всі вибори, в тому числі й на Кримському півострові, як частині української території. Якщо вся територія, то вся територія, а не тільки окремі райони Донецької та Луганської областей. А я нагадаю: Крим – це українська територія.
Як би Ви оцінили півтора роки при владі Володимира Зеленського, його урядів та його парламенту? Очевидно, що не можна було сподіватися на диво, але соціологія все ж вказує на доволі швидке падіння популярності.
— Не можна сказати, що нічого не зроблено. Тому що насправді, були і ряд знакових голосувань у ВР і реформ, які роками, навіть десятиліттями не ухвалювалися. Все-таки треба віддати належне, що влада і «Слуга народу» не побоялися взяти на себе й політичну відповідальність, наприклад, за ту саму земельну реформу.
Але загалом вважаю, що той потенціал і запит, який був на початку каденції ВРУ, ми реалізували приблизно на «нижче середнього». Могли зробити більше. Зараз акцент треба робити на соціально-економічній складовій. Тому що насправді, на мій погляд, ідеєю яка може зараз об’єднати країну, є добробут українців. І в цьому напрямку треба докладати більше зусиль. Особливо після 2019 року, який непрогнозовано став складним з точки зору економіки. Бо повірте, ні попередній, ні цей уряд не розраховували на те, що в нас будуть такі падіння ВВП і економічні втрати. Тобто плани будувались зовсім інші. Але ті процеси, які відбуваються у світі, не проходять осторонь України. Відповідно виклики зараз складні. В міру багатьох об’єктивних чинників, плани, які були ще восени 2019 року, не могли бути реалізовані у 2020-му. І тепер завдання стоїть, як стабілізувати ситуацію і як ці плани все-таки втілити на практиці.
Що ще, крім добробуту, може об’єднати українців?
— Рух у євроатлантичному напрямку. До речі, позитивне сприйняття цього руху зростає постійно. Але тут мова йде насамперед про ті стандарти, які існують у цивілізованих країнах. В першу чергу, соціально-економічні. Переконаний, якщо найближчий час присвятити тому, щоб зросли добробут і економічне забезпечення українців, і щоб це могло б позитивно відобразитися на багатьох інших сферах, зокрема й гуманітарній. Я зараз відповідаю за національно-патріотичне виховання у Комітеті молоді та спорту ВРУ й розумію, наскільки стратегічним є цей напрям. Якби ми забезпечили економічний підйом, то на багато речей українці б дивилися іншими очима. Не так радикально, як зараз.
Читайте також: Сповільнена реакція Банкової
Як це можна забезпечити, якщо країна фактично поділена між десятком-двома олігархів, яких все більш менш-влаштовує, а справжніх потужних партій, які б це могли зробити, немає?
— Це еволюційний процес, а не революційний, на мій погляд. В цьому напрямку треба рухатись – як в законодавчому полі, так і в політичному. Коли в нас підніметься рівень політичної культури й свідомості. Коли наші виборці та їх електоральні симпатії до партій формуватимуться не на основі того, у кого більше ресурсів чи політичної реклами на приватних телеканалах, а коли це буде більш свідомий вибір політиків та партій на основі їхньої інтелектуальної спроможності й змісту, що пропонується. Тоді процес деолігархізації буде рухатись швидше.
Держава збирається якось виховувати своїх молодих громадян, чи воліє в цей процес не втручатися? Є якась стратегія або, принаймні бачення, що треба робити, щоб її майбутнє виглядало більш оптимістично?
— На сьогодні сфера національно-патріотичного виховання недооцінена. Це має стати одним з елементів національної безпеки і національної політики держави. Недооцінена вона з двох причин. Перша — тому що справді немає якогось системного бачення, як це має виглядати. Станом на сьогодні є чинний указ президента, який формує стратегію національно-патріотичного виховання, але немає законодавчої бази. І одним з завдань на цю каденцію на посаді голови підкомітету, я бачу те, що нам треба спільно з профільним міністерством молоді та спорту, спільно зі стейкхолдерами та громадським середовищем розробити законопроект, яким пояснити, що таке національно-патріотичне виховання. Бо я стикнувся з тим, що кожен це розуміє по-своєму і по-різному. Немає єдиного бачення, якою має бути стратегія національно-патріотичного виховання і що це таке в принципі. З липня ми розпочали роботу над підготовкою такого базового законопроекту по національно-патріотичному вихованню. Робота непроста і тривала. Але, тим не менше, ми хочемо вийти на якийсь системний документ, який буду пропонувати на розгляд ВРУ.
Читайте також: Тримати порох сухим
Друге — сфера недофінансована. На рік на патріотичне виховання виділяється 17 мільйонів гривень, які розподіляються на проектну діяльність громадських організацій. Це добре, але цього недостатньо. Потрібний більш предметний підхід. В нас зараз розпочалась системна робота, щоб розширити поле національно-патріотичного виховання. Знаю, що у профільному комітеті з питань нацбезпеки і розвідки закінчується робота над документом по військово-патріотичному вихованню. Думаю, що в ідеалі, найближчий рік-півтора ми би могли вийти на якесь законодавче регулювання. А далі, це вже підзаконні акти, збільшення фінансування, відновлення роботи міжвідомчої комісії у Кабміні. Зараз така міжвідомча комісія має відновити свою роботу під головуванням одного з віце-прем’єрів, це є в Програмі діяльності уряду.
Насправді я думаю, що робота у цій сфері тільки розпочалася. Попередні два десятки років цьому взагалі не приділялось жодної уваги. Як і багатьом іншим речам. А коли б це робилося ще з 1990-х, думаю, ми б могли мати зараз якісно іншу ситуацію із тим поколінням, яке вже зараз прийшло працювати на керівні посади. Тому що виховувати українців треба ще з малого віку, закладаючи ті правильні цінності та патріотичні речі, які потім навіть на підсвідомому рівні будуть застосовуватися в повсякденній роботі. Цього не робилося, але це не означає, що змінити в майбутньому нічого не можна. Бачу у цьому свою законодавчу функцію як народного депутата України.