Суспільство

  ▪   Ганна Чабарай

Друга хвиля пандемії проти другого етапу медреформи

Хто відповідальний за підготовку лікарень до епідемії та якої медицини хочуть українці

Міністерство охорони здоров’я заявило, що в Україні вже почалася друга хвиля COVID-19, яку очікували восени. Її видно неозброєним оком – кількість хворих перетнула безпрецедентну позначку 1800 випадків за день. У світі ситуація схожа: деякі країни переживають не лише другий, а й третій сплеск хвороби. Це пов’язано з неминучим пом’якшенням обмежень, адже тривалий жорсткий карантин негативно впливає на економіку країн. Українська влада традиційно перекладає відповідальність за поширення хвороби на неслухняних громадян, які ігнорують правила безпеки. Громадяни ж вважають відповідальною владу. Схоже, що це замкнене коло так просто не розірвати. Разом із тим, питання медичної реформи, яка розгорнулася у повному масштабі, коли пандемія вже тривала, відійшло на другий план. Хоча соціологія показує високий запит громадян на зрушення в системі охорони здоров’я.

 

Лікарі як сучасні герої

 

Згідно з опитуванням Фонду «Демократичні ініціативи» та соціологічної служби Центру Разумкова, лише 5% громадян заявили, що вони або їхні родичі перехворіли на COVID-19, а 92% вважають, що не хворіли. Проте цьому дослідженню вже понад місяць, його провели 3-9 липня (2022 респонденти у всіх регіонах, за винятком окупованих територій, похибка не перевищує 2,3%, фінансувало дослідження посольство Нідерландів). Новіші дані Центру Разумкова та Центру Социс з опитування, яке відбулося 21-28 липня та охопило 4 тис. респондентів, показують, що перехворіло майже 14% населення. Для точності зазначимо, що запитання звучало так: «Чи є серед ваших близьких, родичів, сусідів чи знайомих хтось, хто захворів на коронавірус?».

 

Якщо відштовхуватися від офіційної кількості населення (41,7 млн осіб) і припустити, що дані соціології точні, то в Україні мало би перехворіти вже понад 5 млн людей. Водночас МОЗ відомо лише про 87 тис. хворих. Діагноз COVID-19 неможливо встановити без проведення ПЛР-тесту. Усі лабораторії, які проводять такі тести, повинні звітувати про виявлені випадки у Центр громадського здоров’я. Навіть якщо припустити певне перехрещення – різні респонденти знають ту саму людину із хворобою, тому вона кілька разів потрапляє у статистику – розрив усе одно дуже великий. 

 

Читайте також: Чому в Україні так складно вилікувати рак легень

 

«Це говорить про те, що між офіційною інформацією про захворюваність на коронавірус і побоюваннями громадян є прогалина, вона зростає стрімкіше, ніж офіційна статистика. Давно відомо, що коли між реальністю і побоюваннями зростає розрив, він заповнюється чутками, плітками і цілеспрямованою дезінформацією. На цій прогалині може грати держава-агресор, політики, говорячи багато нісенітниць.  Влада має зважати, що, вочевидь, проводиться мало інформаційної і практичної роботи, щоб переконати громадян, що ситуація під контролем, і щоб тримати цю ситуацію під контролем», – говорить аналітик Демініціатив Петро Бурковський.

 

Головні стримувачі пандемії – лікарі, так вважає 35% опитаних. Зусилля центральної та місцевої влади оцінили 21% та 19% відповідно, майже стільки ж здобули волонтери та громадські організації (17%), самі громадяни – 14%. ЗМІ отримали 7%, місцевий великий бізнес лише 2%. Водночас 15% вважає, що ніхто не докладав зусиль для стримування. 

 

«Волонтери і громадські організації, не маючи тих повноважень і ресурсів, які має влада, зробили внесок, який громадяни оцінили доволі високо. Цей результат свідчить про те, що волонтери й громадські організації, які працювали «в полі», зіграли не менше важливу роль, ніж держава і місцева влада. Зусилля великого бізнесу і місцевих осередків політичних партій українці оцінили надзвичайно низько. Можна підсумувати, що всі розмови про соціальну відповідальність великого бізнесу – лише розмови, українці в це не вірять і не бачать цього», – каже Бурковський. Головну відповідальність за якість медицини та підготовку закладів до епідемії українці покладають на МОЗ (51%) та президента (17%). Лише менше 9% вважають відповідальним Кабінет міністрів, 3% – Верховну Раду, і 6% вкупі – місцеві ради й місцеві адміністрації.

 

Запит на медреформу

 

Найбільшою проблемою для українців за останній рік стало зростання цін на ліки, які вони приймають найчастіше – про таке зазначив 41% опитаних, показник майже не змінився з минулого року. «У віковому розрізі найбільш гостро сприймають проблему ціни на ліки громадяни віком від 50 років. Це не просто сприйняття. Ми запитали, скільки грошей вони витрачають, і виявили, що громадяни похилого віку більше витрачають на ліки», – каже Бурковський. Наступна проблема – брак кваліфікованої лікарської допомоги (26%). Крім того, 20% опитаних заявили, що могли здати аналізи чи пройти діагностику лише за гроші, 19% зазначили, що записатися до лікаря чи отримати довідку стало складніше, 19% поскаржилися на погіршення ситуації з невідкладною допомогою.

 

Позитивною зміною для 40% опитаних стала можливість обрати сімейного лікаря, якому вони довіряють. У 2019 році частка таких людей становила понад 45%. Різниця може пояснюватися тим, що більшість людей обрала свого лікаря ще у 2018 році, коли така можливість з’явилася, тому в останній рік це менш актуально. Найважливішими заходами в охороні здоров’я українці вважають зменшення вартості ліків (50%), встановлення відповідальності лікарів за результати лікування (30%), забезпечення медзакладів якісним обладнанням (29%), забезпечення невідкладної допомоги в усіх населених пунктах (38%), збільшення кількості професійних терапевтів та сімейних лікарів (28,5%).

 

Читайте також: Пандемія і дистанційна освіта

 

Водночас знизилася увага до таких питань: припинення практики «добровільних внесків» у лікарнях, забезпечення вакцинації, контроль за якістю медичної освіти, встановлення прозорих і доступних цін на медичні послуги, підвищення зарплат лікарів, боротьба з корупцією серед керівників медзакладів, протидія підробленню ліків. Варто зазначити, що за останній рік 35% опитаних, за їхніми словами, доплачували за прийом у лікаря чи медичну процедуру. 23% не доплачували, а 39% не зверталися по такі послуги. Можна припустити, що ці майже 40% могли відповідати на запитання, опираючись не на власний досвід взаємодії з медичною системою, а на мейнстрімні думки з інформаційного простору. 

 

На це натякають і такі результати: захисниками інтересів громадян у процесі медреформи опитані назвали міністра охорони здоров’я Максима Степанова (19%), президента Володимира Зеленського (16%), лікаря і блогера Євгенія Комаровського (15%) та головного санітарного лікаря Віктора Ляшка (14%). Це найбільш медійні персони, які за останні півроку часто виступали у прайм-таймі найбільших телеканалів. Окрім Комаровського – його аудиторія ще й у Youtube, де він має понад 2,5 млн глядачів. Серед варіантів були також колишня в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун та голова комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Михайло Радуцький, їм дісталося по 6% і 3% відповідно. Якщо Радуцький справді не надто медійний, то Супрун регулярно публікує інформативні пости як про медреформу, так і про пандемію. Але це виключно аудиторія Facebook, яка в Україні не може змагатися з глядачами телеканалів – в Уляни Супрун там лише 270 тис. підписників.

 

Але найбільший відсоток скептиків: 35% вважають, що інтереси українців не захищає ніхто. Це може бути наслідком загальної недовіри до держави під час кризи. Уже хрестоматійним став приклад дивної комунікації перших осіб держави щодо «психологічного ефекту» заборон на відвідування парків та миття доріг антисептиками під час суворої фази карантину, в той час як президент п’є каву в закритій для відвідувачів кав’ярні. До речі, його так і не покарали за це через недоторканність.

 

Зміни повільні, але вже тривають

 

Дослідження показало, що українців турбують проблеми, на вирішення яких створена Програма медичних гарантій, зазначила директорка департаменту комунікацій Національної служби здоров’я (НСЗУ) Тетяна Бойко. Програма медичних гарантій – це перелік медичних послуг, які українці можуть отримати гарантовано й безоплатно у комунальних або приватних медичних закладах, які уклали угоди з НСЗУ. Вона почала діяти 1 квітня 2020 року.
Крім того, в Україні діє програма «Доступні ліки», яка дозволяє отримати препарати від серцево-судинних хвороб, діабету ІІ типу та бронхіальної астми безоплатно чи з частковою доплатою. Саме ці хвороби найчастіше є причинами смертності та низької якості життя українців, а постійний прийом ліків відчутно тисне на сімейний бюджет. Перелік таких ліків поступово збільшується. «12 серпня був затверджений оновлений реєстр ліків, які підлягають реімбурсації, тобто відшкодуванню за рахунок держави. Перелік містить 264 позиції, 80 із яких повністю безоплатні. Додалося вісім препаратів, яких не було раніше», – розповіла Бойко.

 

За даними електронної системи охорони здоров’я, 61% користувачів програми – люди, старші за 65% років. «Статистика показує, що завдяки «Доступним лікам» ці люди зменшують особисті витрати на лікування. За нашими даними, люди віком від 65 років, які отримують мінімальну пенсію, щомісяця заощаджують у середньому 12% свого доходу, якщо користуються програмою.  У наступному році ми пропонуємо цю програму розширити і додати ліки для пацієнтів, які перенесли інфаркт або інсульт – ці хвороби перші у структурі смертності населення України. І додати лікарські засоби для людей із розладами психіки та поведінки», – говорить пані Тетяна.

 

Крім того, нещодавно були ухвалені два закони, які мають вплинути на доступність ліків, додає виконавча директорка центру громадянського представництва «Життя» Лілія Олефір. «Один із них стосується скасування вічнозелених патентів (див. Монополія на життя). Коли розробляється інноваційний медичний препарат, то компанія отримує 20-річну монополію на продаж цього препарату. Генерики не мають можливості зайти на ринок. Скасування цих патентів фактично змінює ситуацію в Україні, коли компанії на фармринку маніпулювали і продовжували дію цих патентів навіть після 20 років, по суті не змінюючи препарат, не придумуючи більше нічого інноваційного і не даючи можливості більш дешевим генерикам зайти на ринок. Закон у перспективі дозволить зменшити вартість лікарських препаратів. Другий стосується змін у роботі ДП «Медичні закупівлі України». Були внесені зміни до податкового законодавства про те, що лікарські засоби будуть закуповуватися без сплати ПДВ, а ДП «Медичні закупівлі» зможе напряму закуповувати ліки через Прозорро від постачальника», – розповіла експертка.

 

Читайте також: Звідки в Україну потрапляють фейки про коронавірус

 

Екстрена медична допомога також перебуває у процесі реформування, про це Тиждень писав у матеріалі Пришвидшити швидкі. Екстренка в Україні безоплатна для всіх незалежно від наявності декларації з лікарем. У кожній області створили центри екстреної медичної допомоги і збільшили їм фінансування із 4,7 млрд грн до 6 млрд грн. Проте фінансування – лише половина рішення. Друга половина – якість надання допомоги. Кожна місцева влада відповідальна за створення маршруту пацієнта для швидких, тобто вона визначає, у які заклади мають везти пацієнтів із конкретними діагнозами. Традиційно в Україні людину в стані, який загрожує життю чи здоров’ю, везуть просто в найближчу лікарню, у якій може не бути ні потрібного обладнання, ні фахівців. Найбільш небезпечно це для пацієнтів із інфарктом або інсультом – щоб побачити і ліквідувати перешкоду в судинах, потрібна спеціальна діагностика. Якщо в лікарні немає ангіографа чи комп’ютерного томографа – це втрата часу і приречення людини на інвалідність або смерть. За словами Бойко, у 2019 році лише одна з 10 лікарень, в які везли пацієнтів із підозрою на інфаркт чи інсульт, мала необхідне обладнання, щоб надати допомогу.

 

«Наступного року в нас запланований підвищувальний коефіцієнт для оплати лікарям екстреної медичної допомоги за умови, що вони дотримуються маршруту пацієнта і везуть людину з певними діагнозами саме в ту лікарню, яка має контракт із НСЗУ. До прикладу, щоб швидка везла пацієнта з інфарктом чи інсультом у ті заклади, які мають контракт на надання пріоритетних послуг. Бо контракт означає, що там є все необхідне обладнання і фахівці, щоб швидко надати цю допомогу. У нас є таке поняття, як вимоги до медичних закладів. Якщо лікарня має контракт із НСЗУ на певні види послуг, це означає, що ми перевірили, що там є все необхідне обладнання, щоб надати допомогу, необхідні бригади фахівців», – розповіла Бойко.

 

Так само НСЗУ підписала угоди із закладами на надання допомоги при COVID-19. «НСЗУ додала чотири пакети, які стосуються допомоги при COVID-19, ми швидко законтрактували заклади на ці пакети і станом на 14 серпня виплатили понад 2,5 млрд грн за надання цієї допомоги. Загалом, за даними електронної системи, за квітень-липень до медзакладів було госпіталізовано 30 тис. 315 пацієнтів із COVID-19, з них 5 тис. 447 пацієнтів отримали медичну допомогу в умовах інтенсивної терапії. Часта пацієнтів, які потребували інтенсивної терапії, складає 18-19%, у середньому в світі це близько 25%», – каже вона.

 

Патерналізм і брак комунікації

 

Опитування показало, що українці вважають відповідальними за реформи та подолання кризи більшою мірою виконавчу владу і меншою мірою себе. Верховна Рада та місцева влада, яку обирають самі громадяни, на шкалі відповідальності набрали мізерні 3-4%. На думку керівниці школи охорони здоров’я Києво-Могилянської академії Тетяни Юрочко, будь-яку відповідальність слід розглядати у трьох площинах. Політична – створення законодавчого підґрунтя вектора руху країни, організаційна – центральні та місцеві органи влади, та персональна – формування свідомості і відповідальності за власне здоров’я, освіту: «куди я піду по медичну допомогу, чи дотримуюся я правил, які встановлює мені держава, щоб отримати результат».

 

«Третя ланка про формування свідомості відобразилася в результатах. Це відповідь на запитання, чому українці не вважають необхідною систему стимулів для здорового способу життя (лише 5% вважають цю проблему актуальною. – Ред.). Патерналістські настрої – хтось подбає, забезпечить, принесе. При цьому якщо запитати, хто дотримується режиму лікування, маскового режиму… Давайте вийдемо на вулицю, підемо на базар, на вокзал, у потяг і подивимося, який відсоток носить маски. Це про результат лікування, поширення, збереження власного здоров’я», – каже пані Юрочко.

 

Читайте також: Поклоніння портретам

 

За словами Лілії Олефір, необхідно, щоб у кожному регіоні запрацював Центр громадського здоров’я, адже він відіграє важливу роль у профілактиці та комунікації з населенням. «У регіонах ми побачили що не вистачає інформаційних матеріалів, комунікації. Потрібне інформування не лише у соцмережах, але і по телевізору. Ми спостерігали що громадяни певним чином негативно реагують нагадування носити маски, тримати дистанцію. Міфи і фейки дуже впливають на свідомість. Треба посилити інформаційну складову, щоб люди розуміли, що вони несуть відповідальність», – говорить вона. 

 

Люди погано реагують на заборони і обмеження, каже Бурковський, але це залежить від рівня освіти. «Чим вищий рівень освіти і свободи у країні, тим вищий рівень відповідальності за власне здоров’я та здоров’я інших. Опір, який ми бачимо, говорить про те, що в нас люди, з одного боку, схильні до авторитаризму, а з іншого – не дуже добре освічені. Ми зараз проводимо дослідження, там є питання «Що таке коронавірус?». Підозрюємо, що буде кореляція між рівнем освіти та рівнем вибору хибних відповідей», – говорить експерт. За його словами, рішенням у короткостроковому плані могло б бути інформування, а в перспективі – підвищення рівня освіченості населення.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.