30 червня стало відомо, що шпигунські дії розповсюджуються на Європейський союз, зокрема американські спецслужби прослуховували офіси ЄС і отримали доступ до внутрішніх комп’ютерних мереж співробітників різних його відомств. Відтоді лінія захисту Обами, й без того вразлива, остаточно перестала витримувати критику, тепер розмови про «рівновагу» між боротьбою з тероризмом і повагою до особистого життя звучать несерйозно. Держав-союзників зганьбили, до їхніх громадян продемонстрували зневагу – вочевидь, не це «приватне життя» мав на увазі Барак Обама. Скандальні практики «боротьби з тероризмом» виникли ще за адміністрації Буша. Обама не поклав край брехні та аморальності, а тур до Південної Африки навряд чи покращить його репутацію.
Але йдемо далі. Справа Сноудена, як і до того справа WikiLeaks, демонструє також нездатність американської держави дбати про свої таємниці (навіть якщо вони мають російський слід, як багато хто вважає). Едвард Сноуден не перебував у центрі системи, його ліберальні погляди мали бути відомі його роботодавцям. Ці викриття свідчать про вразливість методів електронної безпеки АНБ: Сполучені Штати стежать за всім світом, але те стеження не витримує викликів щодо втручання й розголошення.
Ця справа показує також нав’язливі стани американської влади. Вона, на відміну від тоталітарних режимів, не має на меті контролювати індивідуальну свідомість, натомість претендує відстежувати, копирсаючись у Google та Facebook, як формуються ідеї, в тому числі на індивідуальному рівні, аналізуючи електронні листи та sms на предмет їхньої можливої еволюції. Окрім гіпотетичних знань стосовно підготовки терактів, влада хоче бачити в реальному часі, як думають окремі люди.
Справа Сноудена підказує також, як до класичного військово-промислового комплексу додається й, можливо, частково приходить йому на зміну система американської адміністрації, коли підприємства оборонної галузі об’єднуються з операторами Google, Facebook, Microsoft, Yahoo тощо. Підключена до безмежного всесвіту цифрових технологій, інтернету, безлічі соціальних мереж, держава займається класичним шпигунством, але також монтується у ресурси, які виникли як функція міжнародного громадянського суспільства, адже ці ресурси діють у глобальному масштабі, їхній простір не знає кордонів.
Повернімося нарешті до «приватного життя». Громадян відстежують за допомогою мобільних телефонів, платіжних карт, біометричних технологій та інших методів визначення місцерозташування, і це відкриває нові можливості для контролю. Оскільки «приватне життя» змінюється, ці зміни самі по собі сприяють тотальному шпигунству. Наше життя нині більш публічне, ніж будь-коли, воно постійно висвітлюється в соціальних мережах, доступ до яких досить простий. Воно вгадується в науковому прогресі, зокрема, в галузі генетики, де є змога встановити родинний зв’язок, але за допомогою баз даних врешті-решт з’являється можливість не лише вирахувати ймовірність передачі генетичної хвороби, а й прогнозувати, що та чи інша людина за півроку вирішить купити собі нову автівку.
Безперечно, окрім скандалу, справа Сноудена змушує нас замислитися, в якому світі ми живемо.