Москва, 25 жовтня 2002 року, теракт у театральному центрі на Дубровці – мюзикл «Норд-Ост». Відома журналістка, оглядач «Новой газети» Анна Політковська повернулася з переговорів із терористами та повідомила, що заручники страждають від спраги. У штабі рятувальної операції лише розвели руками – для заручників нічого не було приготовано. Тоді журналістка сама пішла у магазин, купила воду та гігієнічні засоби і особисто, під автоматами терористів, принесла їх нещасним. За кілька годин понад сто заручників загинули під час штурму мюзиклу. Цей випадок – яскрава ілюстрація стосунків Анни Політковської з російською владою. Журналістка безжально критикувала російських силовиків за невиправдану жорстокість та нехтування життям і здоров’ям простих людей.
Розслідування вбивства журналістки, що сталося п’ять років тому, 7 жовтня 2006 року, мало дивовижні результати. За висновками слідства до вбивства Політковської були причетні водночас члени чеченського злочинного угруповання та офіцери російських МВС та ФСБ. Крім того, було знайдено зв'язок між вбивством журналістки та кількома резонансними злочинами, що були скоєні в Україні, – замахом на бізнесмена Геннадія Корбана у березні того самого 2006 року, та загибелі російського бізнесмена Максіма Курочкіна, вбитого снайпером у дворі Київського суду в березні 2007-го. Виявлений зв'язок викликає чимало питань до роботи Служби безпеки України.
Постріли в Україні.
Замах на Геннадія Корбана, голову правління ТОВ «Славутич-Реєстратор» та одного з топ-менеджерів групи «Приват» стався 19 березня 2006 року – за півроку до вбивства Анни Політковської. Броньований «Мерседес» бізнесмена був з 20 метрів розстріляний з автомата Калашникова. Вбивці і гадки не мали, що розстрілюють пусту машину – попереджений про замах бізнесмен уже кілька днів їздив в авто охорони. Кілером виявився чеченець Арсен Джамбураєв, засуджений у грудні 2006-го на 14 років позбавлення волі. Він і назвав слідству замовника замаху – кримінального авторитета Лом-Алі Гайтукаєва, одного з лідерів так званої лозаннської організованої злочинної групи з Москви.
Випадок, коли російські правоохоронці за поданням української сторони садять за ґрати чеченського кримінального авторитета, сам собою виглядає дивовижно. Але в цьому разі явно хтось добряче «поворожив» російським силовикам. У січні 2007-го в Москві були затримані вже згаданий Лом-Алі Гайтукаєв та голова Ачхой-Мартанівського району Чечні Шаміль Бураєв, якого слідство вважало посередником між виконавцями та замовником замаху.
А тим часом в Україні продовжилися вбивства. Жертвами кілерів тепер стали особи, наближені до російського бізнесмена Максіма Курочкіна, який вже кілька років вів з Геннадієм Корбаном виснажливу війну за Центральний ринок «Озерка», що у Дніпропетровську. У листопаді 2006 року Курочкін був заарештований в Україні. У грудні 2006 року у Дніпропетровську убили заступника директора ринку «Озерка» Владіміра Воробйова – громадянина Росії і давнього ділового партнера Курочкіна. 16 березня 2007-го на Обухівській трасі біля Києва, з автомата був розстріляний джип, внаслідок чого загинули начальник охорони Максима Курочкіна Олександр Харчишин та двоє його знайомих. Нарешті 27 березня 2007 року у дворі Святошинського суду міста Києва був убитий сам Максім Курочкін.
Замовника цього злочину ще й досі не знайшли. Проте чеченський авторитет Гайтукаєв під час суду в організації вбивства Курочкіна та його людей звинуватив саме Геннадія Корбана. Слідство також розглядало цю версію. Проте сам топ-менеджер групи «Приват» свою участь заперечив категорично: «Ми не можемо бути запідозрені у зацікавленості в цій загибелі, оскільки наш конфлікт із Курочкіним давно вичерпаний».
Лом-Алі Гайтукаєв у лютому 2008-го був засуджений до 15 років ув’язнення за організацію замаху на українського бізнесмена. На прощання він зробив ще одну сенсаційну заяву, наголосивши, що на території України він виконував низку завдань для російських спецслужб. Інакше кажучи, він сам визнав участь у розвідницькій або терористичній діяльності на теренах нашої держави.
На прицілі – журналістка
Російські журналісти не вважають заяву Лам-Алі Гайтукаєва маячнею – з ФСБ він і справді раніше співпрацював. Під час обох чеченських воєн він виконував низку завдань ФСБ на території Чечні. За потреби географію завдань він міг і розширити, позаяк у кримінальному бізнесі він себе не обмежував. Член «лозанської ОЗГ» Мовсар Ісаєв за спробу вбивства бізнесмена був заарештований у Латвії.
Російське слідство встановило: Анну Політковську вбили люди Гайтукаєва – брати Махмудови. Проте організували злочин зовсім інші люди – колишні й нинішні офіцери МВС та ФСБ. Дані про місце проживання журналістки добув підполковник ФСБ Павєл Ряґузов. Зовнішній нагляд за журналісткою здійснювали працівники відділу оперативно-пошукового управління ГУВД Москви («наружки»), начальником якого був тоді підполковник Павлюченков. Зв’язок між ними і «лозанськими» забезпечував екс-майор МВС Серґєй Хаджикурбанов. Саме колишні офіцери-силовики відстежили пересування журналістки і розробили план вбивства. А коли це було зроблено, за справу взялися «лозанські». До речі, посередником між ними і замовником вбивства, за версією слідства, був… уже згаданий Шаміль Бураєв.
Варто зазначити, що вбивство Анни Політковської не було першою спільної акцією цього «кримінально-міліцейського синдикату», їх поєднувала давня злочинна співпраця. Саме кримінальний бізнес їх і згубив – через чвару за гроші підполковник Павлюченков врешті-решт здав усю банду прокуратурі. Проте кримінальний мотив вбивства (помсту) колеги Анни Політковської по «Новой газете» категорично відкидають.
На їхню думку, вбивство журналістки мало спровокувати кандидата у президенти Чечні Рамзана Кадирова – у Чечні саме наближалися вибори, а Анна Політковська була авторкою низки гострокритичних статей про нього. Версію причетності до вбивства самого нинішнього президента Чечні колеги Політковської відкидають категорично – колишній бойовик Рамзан Кадиров ніколи не долучив би до помсти чеченців, пов’язаних з ФСБ. Проте і серед проросійських чеченців, і серед російських силовиків було чимало людей, яким не подобалося, що президентом Чечні після двох кровопролитних війн мав стати колишній бойовик. Отже, причина вбивства – політика, відповідно замовника треба шукати на щаблях влади.
До речі, всі учасники убивства Анни Політковської діяли з нечуваною безтурботністю. Підполковник Ряґузов, отримуючи відомості про журналістку в базі даних ФСБ, скористався особистим кодом. Виконавці вбивства їздили за журналісткою на власній машині, що зафіксували відеокамери спостереження. Ніхто не крився, наче всі сподівалися на захист дуже впливового покровителя.
Кримінально-чекістський спецпідрозділ
Історія вбивства Анни Політковської і особливо її український слід ставить чимало запитань до служб, покликаних захищати безпеку нашої держави від зовнішніх загроз. Якщо зібрати докупи всю інформацію, зібрану російськими та українськими слідчими й журналістами, випливає, що в Москві донедавна було таке собі «ОЗГ особливого призначення» – угруповання з числа кримінальних злочинців та офіцерів силових відомств Російської Федерації. Основним бізнесом угропування був кримінал, проте час від часу воно виконувало «завдання» політичного змісту на замовлення керівництва російських спецслужб.
Кримінальний авторитет Лом-Алі Гайтукаєв заявив, що він виконував в Україні завдання російських спецслужб. Бізнесмен Максім Курочкін з політикою був пов'язаний навіть тісніше. У Росії Максім Курочкін був партнером Алєксандра Бабакова – депутата російської Держдуми та одного з лідерів націоналістичної партії «Родіна». Пересічному українському громадянинові Курочкін відомий як спонсор Блоку Наталі Вітренко та «Русского клуба», створеного в Києві напередодні Помаранчевої революції. Аж ніяк не найбагатший у Росії бізнесмен Курочкін витрачав на всі ці проекти явно не власні кровні. Очевидно, що він був посередником між проросійськими організаціями в Україні та бюджетом РФ. Опікуючись інтересами «матушки Росії», водночас він дбав і про своє кровне – ринок «Озерку». Цілком імовірно, що десь на політичних шляхах він зустрівся з Шамілем Бураєвим та Лом-Алі Гайтукаєвим.
Які спільні операції їх об’єднували? Які завдання для російських спецслужб виконував чеченський кримінальний авторитет? Які ще російські «ОЗГ особливого призначення» діяли і діють на території України? Хочеться вірити, що служба генерала армії Валерія Хорошковського знає відповіді на всі ці запитання.