З огляду на величезні океанські та морські акваторії, що входять до зони відповідальності НАТО, морська складова його військового потенціалу завжди була і є однією з провідних. Тому військові флоти країн-учасниць мають постійно підтримувати високу професійну підготовку й здатність протистояти наявним загрозам. Відповідно Альянс надає відповідну підтримку країнам-партнерам з метою пришвидшити сумісність кораблів і підрозділів, запровадження стандартів НАТО тощо.
Для вирішення завдань на морі створено Об’єднані ВМС (ОВМС) НАТО, що складаються з Постійних з’єднань (ПЗ). Останні мають власну оперативно-тактичну специфіку й призначені для виконання воєнних завдань на морі. ПЗ ОВМС НАТО з 2005 року входять до складу морської компоненти сил першочергового реагування Альянсу (NATO Response Force, NRF).
Читайте також: Росія затягує азовський вузол
Загалом їх чотири. Це 1-ша і 2-га постійні групи ПЗ ОВМС НАТО в Атлантиці та Середземному морі (SNMG1/2 — Standing NATO Response Force Maritime Groups) та 3-тя і 4-та постійні групи мінно-тральних сил на Півночі та Півдні Європи (SNMCMG1/2 — Standing NRF Mine Counter Measure Groups). Дві перші на ротаційній основі складаються з есмінців і фрегатів, решта — з протимінних кораблів. До складу всіх груп входять також допоміжні судна й танкери.
Останнім часом ОВМС НАТО поступово нарощують свою присутність у Чорному морі як реакцію та відповідь на агресивну експансію Росії. У Чорному морі майже постійно перебуває один сучасний ракетний есмінець або фрегат ВМС США, Великої Британії чи Франції, які за графіком змінюють один одного.
Роль і місце ВМСУ в регіоні
Україна є європейською морською державою. Морська ділянка її державного кордону становить 1355 км (із них 1056,5 км припадає на Чорне море, 249,5 км — на Азовське і 49 км — на Керченську протоку). Ширина територіальних вод України — 12 миль, прилеглої зони морського кордону — 24 милі (закон від 6 грудня 2018 року), виключної (морської) економічної зони — 200 миль. Україна об’єктивно зацікавлена в забезпеченні надійного захисту своїх інтересів на морі. Наша Конституція покладає захист морських інтересів держави та її безпеки на морі на ВМСУ.
Утім, на жаль, маючи найбільшу морську ділянку кордону в регіоні, ми, особливо після 2014-го, суттєво поступаємося решті причорноморських країн як за чисельністю, так і за бойовим потенціалом військового флоту. Ця обставина вкрай негативно позначається на спроможності обстоювати як економічні, так і національні безпекові інтереси.
Така ситуація виникла з низки причин, які потребують окремого розгляду. Головна з них — багаторічна недооцінка ролі та місця національних ВМС у забезпеченні інтересів держави як такої. Незважаючи на потужну наукову базу та промисловий потенціал, що залишився в Україні після розпаду СРСР, питання створення ефективних національних ВМС ніколи не вважалося пріоритетним. До цього додалися перманентна економічна криза, корупція та неготовність, а може, і незрілість державного мислення українських еліт. Ну й, звісно ж, відвертий і багатоплановий спротив Росії появі в Чорному морі небажаного конкурента для її флоту.
Зокрема, в Україні ледве спромоглися добудувати шість із дванадцяти кораблів, що залишалися на заводах країни після розпаду СРСР, але так і не створили жодного нового судна. Першими стали бронекатери типу «Гюрза-М» (2015), а не корвет, закладений ще у 2011-му. Переважну частину корабельного складу ВМСУ становило до 60 (із 138) отриманих у 1997 році після розподілу ЧФ колишнього СРСР кораблів, суден і катерів.
На кінець 1990-х ВМСУ за своїм потенціалом посідали третє місце в регіоні після Росії та Туреччини: чотири фрегати, один підводний човен, сім корветів, п’ять ракетних катерів, п’ять тральщиків, сім десантних кораблів (зокрема, два ВДК, один СДК і чотири МДК), два десантних катери, три розвідувальних кораблі тощо. Крім того, Україна передала один ракетний і два прикордонних катери Грузії. Щоправда, більшість фрегатів, підводний човен, частина корветів і десантних кораблів перебували в ремонті або в резерві. Також двічі намагалися добудувати ракетний крейсер («Україна»), але не спромоглися.
Важливий регіон. Присутність НАТО в Чорному морі зростає
Утім, ВМСУ успішно вийшли на міжнародний рівень співпраці, зокрема зі США й НАТО, українські кораблі демонстрували прапор далеко за межами Чорного моря. Від самого початку відповідно до проголошеного курсу на зближення або партнерство з Альянсом багато уваги приділялося досягненню сумісності кораблів і підрозділів ВМСУ з відповідними структурами НАТО.
Взаємодія ВМСУ та ОВМС НАТО
Альянс від самого початку розглядав Україну як важливого партнера не лише на суходолі, а й на морі. Зважаючи на його першочергову зацікавленість у посиленні морської складової потенціалу безпеки, активне залучення ВМСУ відповідало інтересам обох сторін, тим більше що й зміна обстановки об’єктивно свідчила на користь поглиблення такої співпраці.
Читайте також: Будемо з флотом-будемо сильні!
Тож зусилля й кошти, які Альянс та Україна вклали в реформування й підвищення спроможностей ВМСУ, були покликані забезпечити їхню сумісність із ВМС НАТО та подальше інтегрування з метою полегшити взаємодію в реальних умовах. Відповідно сценарії військово-морських навчань за участю ВМСУ й ОВМС НАТО в Чорному та Середземному морях передбачали відпрацювання особовим складом саме практичних елементів, як-от спільне маневрування, зв’язок за стандартами Альянсу, охорона конвоїв на переході морем, ППО, ПМО та ПЧО, блокада визначеного району та перекриття каналів нелегальної поставки зброї, висадка десанту тощо.
Утім, сумісність із кораблями НАТО й можливість спільно діяти під час виконання тих чи інших завдань зумовлюються відповідністю його вимогам конкретного підрозділу або корабля. Концепція оперативних можливостей передбачає два рівні відповідності. Перший — взаємосумісність, другий — готовність до виконання поставлених завдань, зокрема бойового використання. Згадана Концепція є інструментом, за допомогою якого спеціальні експерти оцінюють підрозділи на рівень сумісності з підрозділами НАТО.
У 2007 році вперше два кораблі ВМСУ (ВДК «Костянтин Ольшанський» і корвет «Луцьк»), а також рота морської піхоти були перевірені й отримали перший рівень. За свідченням першого заступника командувача ВМСУ контрадмірала Андрія Тарасова, це взагалі були перші підрозділи ЗСУ, які оцінювалися на сумісність із НАТО.
Надалі цю процедуру пройшли також корвет «Тернопіль» та інші підрозділи, окрема ще одна рота морської піхоти, оглядова команда й два екіпажі корабельних вертольотів. Свого часу другого рівня досяг фрегат «Гетьман Сагайдачний», екіпаж вертольота Ка-27 та оглядова команда. Адже лише за таких умов вони допускалися до участі в операціях «Океанський щит» та «Атланта».
Важливим аспектом співпраці України й НАТО в боротьбі з піратством і міжнародним тероризмом є участь ВМСУ в таких тривалих операціях, як антитерористична «Активні зусилля» (Active Endeavour) у Середземному морі та антипіратська «Океанський щит» (Ocean Shield) в Аденській затоці Індійського океану. Українські кораблі діяли спільно з корабельними групами Альянсу.
Наш флагман. Участь у 2014-му в антипіратській операції «Антланта» дало змогу фрегату «Гетьман Сагайдачний» уникнути блокування в Севастополі. Фото УНІАН
Рішення про можливість підтримки Україною операції «Активні зусилля», зокрема через залучення військових сил і засобів, Північноатлантична рада ухвалила 16 червня 2004 року. А 21 квітня 2005-го було укладено угоду про участь нашої країни у військово-морських заходах у Середземному морі в межах операції «Активні зусилля». При штабі ВМСУ в Севастополі створили контактний пункт. Відповідно до штабу операції в Неаполі відрядили українських офіцерів зв’язку, а кораблі та підрозділи ВМСУ безпосередньо долучили до складу сил НАТО, що брали в ній участь.
Першим кораблем ВМС України, який взяв участь в операції «Активні зусилля», став корвет «Тернопіль» з оглядовою командою спеціального призначення на борту (бойова служба в Середземному морі тривала з 25 травня по 3 липня 2007 року). Надалі, по 2013-й включно, до неї щороку долучалися один-два бойових кораблі ВМСУ, зокрема корвети «Тернопіль» і «Луцьк», а також фрегат «Гетьман Сагайдачний».
Читайте також: Чи спроможна Україна будувати сучасні бойові кораблі?
Залучення останнього стало першим випадком участі країни-партнера в боротьбі Альянсу проти піратів. Тим більше що на навчаннях «Сі Бриз-2013» фрегат, корабельний вертоліт Ка-27 і доглядова група від загону боротьби з ПДСЗ ВМСУ дістали від експертів НАТО найвищу оцінку на сумісність із кораблями Альянсу.
Багато офіцерів і старшин, що брали участь у поході «Гетьмана Сагайдачного», пройшли підготовку за кордоном і не лише добре володіли англійською мовою, а й зналися на процедурах НАТО. Пілоти мали навички польотів із палуби корабля в різних умовах, зокрема й нічних. Крім того, вже на переході в район операції з 28 вересня по 1 жовтня в тренувальному центрі Альянсу з морських операцій в бухті Суда (острів Крит) українські моряки пройшли додаткову підготовку.
12 жовтня український фрегат увійшов до складу міжнародної тактичної групи та розпочав участь в операції НАТО «Океанський щит», керівництво якою здійснювалося з Нортвуда (Велика Британія). До складу групи спочатку входили також кораблі ВМС США, Норвегії й Данії, а після ротації їх замінили кораблі ВМС Іспанії та Туреччини. В операції були задіяні також патрульні літаки й підрозділ охорони суден, що доставляли гуманітарну допомогу до Сомалі.
Протягом 47 діб фрегат брав участь в операції: здійснив шість виходів на патрулювання, оглянув чотирнадцять риболовних суден, корабельний вертоліт здійснив сто польотів на розвідку, сприяв зупинці восьми швидкісних катерів тощо.
3 січня 2014 року «Гетьман Сагайдачний» перейшов в оперативне підпорядкування командування антипіратської операції Європейського Союзу «Атланта», що проводиться в північно-західній частині Індійського океану (район Африканського Рогу). Фрегат входив до складу тактичної групи, у якій також були кораблі ВМС Франції, Німеччини, Греції та Іспанії.
Загалом із 3 січня по 26 лютого 2014 року вже в межах операції «Атланта» фрегат 30 діб перебував на патрулюванні в потенційно небезпечних районах, доглядова команда здійснила перевірку чотирьох підозрілих суден, а вертоліт виконав 50 польотів для розвідки та зупинки двох швидкісних катерів — порушників із повітря. Під час організації матеріально-технічного забезпечення участі фрегата в обох операціях в Індійському океані було враховано багатий досвід тривалих походів та залучення до операції «Активні зусилля».
Час повернення «Гетьмана Сагайдачного» додому збігся з початком російської агресії проти України, з’явилася загроза перехоплення фрегата на шляху до Севастополя як на підходах до протоки Дарданелли, так і на виході з Босфору. На щастя, цього вдалося уникнути завдяки переходу на режим повного радіомовчання.
А на березі Босфору моряків вітали співвітчизники з українськими та кримськотатарськими прапорами. Посольство України заздалегідь повідомило про це, і на фрегаті підняли найбільший Державний прапор України, який мали на борту, та увімкнули сирену. Так завершувалося п’ятимісячне плавання українського корабля.
Читайте також: Хто і навіщо знищив Чорноморський флот?
Вранці 5 березня «Гетьман Сагайдачний» кинув якір на рейді Одеси.
У нових обставинах
Росія після захоплення Криму контролює понад 50% акваторії Чорного й Азовського морів, а також незаконно утримує 16 найсучасніших кораблів і суден ВМСУ, захоплених навесні 2014 року в Севастополі та Новоозерному. Це майже всі ударні, протичовнові, протимінні й частина десантних та пошуково-рятувальних кораблів, а також судна забезпечення.
Унаслідок російської агресії та через фізичне старіння кораблів ВМСУ практично втратили свій військово-морський потенціал. Тому сьогодні Україна посідає вже останнє місце в регіоні, поступившись у рейтингу Румунії та Болгарії (Грузія після війни 2008 року ВМС не має).
На сьогодні до складу ВМСУ входять один ракетний крейсер (боєздатність обмежена), шість фрегатів (зокрема, три нових), шість корветів (останній прибув 7 грудня цього року з Каспію), сім підводних човнів (зокрема, шість нових), сім великих десантних кораблів, шість ракетних катерів і вісім тральщиків. Якісною особливістю ЧФ є дедалі більша кількість кораблів — носіїв крилатих ракет «Калібр» великої дальності дії.
«Нептун» закінчує випробування. Нову протикорабельну ракету (дальність дії до 300 км) українські ВМС можуть прийняти на озброєння вже наступного року. Фото УНІАН
Окупанти також активно використовують у своїх інтересах незаконно привласнений промисловий потенціал півострова. Наприклад, на найбільшому суднобудівному заводі «Залив» розгорнуто серійне будівництво трьох ракетних корветів пр. 22 800 (шифр «Каракурт»), вже у 2019 році перший із них має бути переданий до складу ЧФ. Ще три кораблі складаються на феодосійському заводі «Море». Також там добудовують три патрульні судна (фактично корвети дальньої зони) пр. 22 160 типу «Василь Быков», що створюються в Зеленодольську (Татарстан). Загалом у середньостроковій перспективі ЧФ РФ може отримати дев’ять ракетних корветів, кожен із яких матиме на озброєнні по вісім ракет типу «Калибр-НК».
Крім того, на феодосійському заводі «Море» для ВМФ РФ будують два судна комплексного постачання пр. 23 131, два кабельних судна пр. 15 310 і серію прикордонних катерів на повітряній подушці для ФСБ. Останні призначені для оснащення прикордонного підрозділу БОХР ФСБ, що діє на адмінкордоні з Україною (на озері Сиваш).
Кожне з привласнених кримських підприємств незаконно інтегроване РФ до складу більших російських корпорацій або перебуває в оренді, усі вони мають російських «кураторів», що забезпечують їх військовими замовленнями для потреб МО РФ. При цьому деякі російські «куратори» (наприклад, ВАТ «Пелла», Зеленодольський завод тощо) мають власні активи в Європі й досі не перебувають під міжнародними санкціями.
На сьогодні ЧФ повністю панує на Чорному та Азовському морях, користуючись слабкістю ВМСУ, блокує українські порти на Азові й загрожує блокадою вже на Чорному морі. Крім того, окупанти використовують захоплену ними навесні 2014 року всю морську інфраструктуру українського Чорноморнафтогазу й незаконно видобувають, а фактично крадуть газ із родовищ української ділянки континентального шельфу в межах виключної (морської) економічної зони України. Захоплені вишки постійно охороняють кораблі ФСБ і ЧФ Росії.
За останніми даними, на сьогодні окупанти видобули там уже понад 8 млрд м3 газу. Водночас на вишках розміщена розвідувальна апаратура, там чергують російські військові, які поводяться вкрай агресивно. Торік звідти було обстріляно катер ДПС України й патрульний літак ВМСУ.
Активність ЧФ у північно-західному районі Чорного моря дає підстави припустити, що після Азову Москва планує взяти під свій цілковитий контроль і цю акваторію. Навіть захоплені вишки розміщені зараз таким чином, щоб контролювати всі морські комунікації регіону й підходи до українських портів, що може бути використано для відкритого нападу, для блокади українського узбережжя, захоплення острова Зміїний або висадки морського десанту в районі Одеси.
Читайте також: Чорне море в геополітичних візіях українців
Але, попри всю нахабність та агресивність, виклики й загрози з боку Росії на морі в дусі «агресія as usual» переоцінювати не варто. Адже за великим рахунком вона змушена діяти в межах обраної нею самою парадигми, за якою насправді ховається слабкість.
Варіанти без варіантів
Останнє ускладнення ситуації в регіоні внаслідок дій Росії свідчить про необхідність пошуку способів протидії агресорові. На думку експертів, одним із варіантів може бути подальше посилення військової присутності НАТО в Чорному морі. Тут є сенс згадати важливу ініціативу, яку висловила Румунія у 2016 році напередодні Варшавського саміту НАТО. Тоді офіційний Бухарест запропонував створити Союзну флотилію НАТО — постійне формування у складі кораблів країн-членів (Румунії, Туреччини й Болгарії) та країн-партнерів (України й Грузії). Ініціативу навіть обговорювали на рівні міністрів оборони країн-членів.
Проте, на жаль, через проросійську позицію Болгарії, президент якої навесні 2016 року відверто висловився проти, це питання до порядку денного саміту НАТО не включили. Але сьогодні, після відкритого збройного нападу Росії на кораблі ВМСУ, було б доцільно повернутися й до розгляду згаданої румунської ініціативи для захисту судноплавства та безпеки в Чорному морі.
Зі свого боку, ВМС України і далі підтримують операції НАТО «Морський страж» (Sea Guardian) через обмін інформації щодо судноплавства в Чорному морі. У перспективі буде можливою й участь ВМСУ в операціях ЄС і НАТО в Середземному морі.
На жаль, на швидку реакцію й об’єднання чорноморських країн НАТО проти РФ розраховувати поки що не можна. Туреччина, як відомо, останнім часом дедалі більше заграє з Росією і має з нею особливі відносини, що дратують навіть Білий дім. І попри гучні заяви президента Ердогана на підтримку України, очікувати від нього конкретних рухів проти Кремля на кшталт закриття для РФ проток Босфор і Дарданелли було б несерйозно.
А стримана реакція Софії на напад у Керченській протоці змушує пригадати блокування нею 2016 року румунської ініціативи щодо створення Союзної флотилії НАТО. Залишається Румунія, зацікавленість якої у створенні Союзної флотилії на Чорному морі лише зростає.
Румунська ініціатива передбачала створення постійного військово-морського з’єднання (ініціатива НАТО 28+2) за участю України та Грузії як партнерів. Попередні дві ініціативи — угода причорноморських країн зі створення регіонального військово-морського з’єднання Blackseafor та угода щодо зміцнення заходів довіри у військово-морській сфері — виявилися неефективними. Адже РФ як учасниця зазначених угод захопила частину території двох інших причорноморських країн (Грузії та України) й загрожує безпеці в регіоні.
Читайте також: Український флот і кримське питання у 1917–1918 роках
Тому створення постійної Союзної флотилії могло б стати важливим фактором стримування подальшої агресії РФ. На думку експертів, нове з’єднання матиме значний ударний та амфібійний потенціал. Кораблі ВМС причорноморських країн: Туреччини, Румунії та Болгарії, а також країн-партнерів будуть представлені у складі флотилії на постійній основі.
Кораблі позачорноморських країн НАТО залучатимуться до дій у складі флотилії на ротаційній основі: кожні три тижні з огляду на наявні обмеження доступу до Чорного моря військових кораблів нечорноморських держав (до 21 доби). Це можуть бути есмінець УРО та амфібійний десантно-вертолітний корабель-док ВМС США, підводні човни, фрегати, тральщики та інші кораблі.
За умови створення та використання надійної берегової системи ППО та ПРО, якісного посилення ВМС Румунії та Болгарії, а також інших систем бойового забезпечення Союзна флотилія спроможна буде ефективно виконувати поставлені бойові завдання. Зі свого боку, Україна та Грузія як країни-партнери активно залучатимуться до участі в операціях флотилії, що окрім прямого призначення дасть змогу активніше розбудовувати інфраструктуру відповідно до стандартів НАТО й відпрацьовувати сумісність із його кораблями та підрозділами.
Відновлення потенціалу ВМСУ
Відповідно до чинних керівних документів, де головним противником України вперше чітко визнано саме РФ, вважається, що агресор може вдатися до блокади українських портів із моря, мінування фарватерів або ж повномасштабної агресії з рішучими цілями, тобто застосуванням авіації, ракет із подальшою висадкою морського десанту. Проте слід визнати, що загроза останнього, зважаючи на інтенсивне використання противником усіх наявних десантних кораблів для забезпечення експедиційних сил у Сирії, поки що суто теоретична.
Відновлення потенціалу ВМС включає їх реорганізацію та оптимізацію, поповнення до 2020 року корабельного складу новими, сучасними суднами, сумісними з кораблями країн НАТО, створення відповідної інфраструктури базування тощо.
Водночас має бути реорганізовано систему підготовки особового складу, підвищено рівень військово-морської освіти, зокрема завдяки зміцненню партнерських відносин із флотами країн НАТО, науковому обміну, переходу на західні стандарти підготовки особового складу. Бойові спроможності ВМСУ мають бути підвищені до рівня, який дасть змогу протистояти потенційним загрозам на Азовському та Чорному морях, забезпечити інтереси України на морі й участь у міжнародних операціях під егідою НАТО та ЄС.
На сьогодні ВМСУ виконують завдання особливого періоду з метою стримування агресора та відбиття нападу (вторгнення) з моря у взаємодії з іншими видами ЗСУ, сприяння наземним військам під час ведення бойових дій на приморських напрямках. Організаційно вони складаються з надводних сил, берегових ракетно-артилерійських частин, морської піхоти та морської авіації. У межах оптимізації структури відповідно до рекомендацій і стандартів НАТО недавно створено два нових органи воєнного управління: Морське командування та Командування морської піхоти.
Щоправда, послаблені кількісно і якісно ВМСУ мають сьогодні лише один фрегат, один застарілий корвет (на ремонті), один ракетний катер, чотири малих бронекатери, один середній десантний корабель та один рейдовий тральщик. У кораблів і катерів ДПС України, що базуються в Одесі, Очакові та Маріуполі, обмежені бойові можливості, вони навіть не спроможні ефективно контролювати власну виключну морську економічну зону в Чорному та Азовському морях.
Для виконання покладених на них специфічних завдань ВМСУ потребують бойових кораблів і морських катерів, оснащених сучасними засобами розвідки, спостереження та ураження, насамперед ударною ракетною зброєю. Однією з основних проблем є брак у складі ВМСУ сучасних багатоцільових кораблів.
Очікується модернізація фрегата «Гетьман Сагайдачний», прийняття до складу ВМСУ двох нових десантно-штурмових катерів і двох патрульних кораблів. Передбачається подальше будівництво бронекатерів типу «Гюрза-М» (до 20) та десантно-штурмових катерів типу «Кентавр» (8), а також середнього розвідувального корабля.
Реалізацію програми «Корвет» перенесено на віддаленіші терміни: здачу замовникові головного корабля — на 2022-й, а останнього, четвертого — на 2028-й. Добудова головного корабля наразі не фінансується, що відкладає отримання ВМСУ багатоцільових кораблів, яких їм так бракує.
Одним із можливих варіантів порятунку вітчизняної програми «Корвет» експерти пропонують вийти на урядовому рівні з ініціативою створення міжнародної програми «Чорноморський корвет» за участю України, Румунії та Болгарії за умови її співфінансування всіма учасниками. За основу може бути взято український проект корвета «Володимир Великий», створеного за стандартами НАТО, з правом кожної країни вносити необхідні для власних ВМС зміни на тих кораблях, які будуватимуться для неї. Вагомим чинником на користь цього є закінчення роботи над новою українською протикорабельною крилатою ракетою «Нептун» (дальність дії — 300 км). У квітні 2019 року мають завершитися державні випробування з наступним прийняттям на озброєння.
Планами на перспективу передбачається закупівля для ВМСУ кількох надмалих підводних човнів, а також оснащення ВМС патрульними літаками українського виробництва Ан-148МП («Світанок»). Триває модернізація вертольотів Мі-14 ПЛ (ПС) із новим обладнанням, зокрема станціями електронного придушення «Адрос» КТ-01АВ та постановки комбінованих перешкод «Адрос» КУВ 26-50, новим сучасним пілотажним оснащенням тощо.
Читайте також: «Кентаври» для українського флоту
Також планується закупівля РЛС СР-210 «Дельта», П-18 «Малахіт» та іншого обладнання, зокрема стаціонарних радіогідроакустичних буїв для висвітлення підводної обстановки. Насамкінець Україна також вже успішно створила й випробувала власну протидиверсійну ГАС.
Актуальним залишається й кадрове питання. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 № 433 «Питання підготовки військових фахівців для потреб ВМС ЗС» факультет Військово-Морських Сил НУ «Одеська морська академія» вже реорганізовано в Інститут військово-морських сил НУ ОМА.
Відновлено дальні походи навчальних катерів ВМСУ до Болгарії, Румунії та Туреччини, обмін курсантами й розширення стажувань майбутніх офіцерів ВМС України на кораблях НАТО. Також планується збільшити кількість українських офіцерів, що проходять навчання за кордоном. Зокрема, за повідомленням командування ВМСУ, цього року 10 українських моряків навчатимуться у Військово-морській академії Польщі.
Уже з 2015-го ВМСУ мають розбудовану систему берегової оборони, морську піхоту й власні артилерійські та ракетні системи, призначені для боротьби з потенційними ворожими десантами. Важливо зазначити, що в особового складу вже є бойовий досвід.
Проте співвідношення сил на морі складається не на нашу користь. Агресор має можливість обирати час і напрямки ударів. Тому у випадку відкритої агресії РФ наявних обмежених можливостей ВМСУ, передусім за відсутності ударної компоненти, може вистачити лише для відбиття десанту в межах прибережної зони. З огляду на це Україна сподівається на допомогу НАТО. На Чорному морі Альянс представлений флотами Туреччини (шістнадцять фрегатів, вісім корветів, дванадцять підводних човнів), Болгарії (чотири фрегати, два корвети й чотири тральщики) та Румунії (два фрегати, чотири корвети, шість ракетних катерів та один застарілий і небоєздатний підводний човен).
Після початку російської агресії проти України ОВМС не припинили проведення спільно з ВМСУ військово-морських навчань в акваторії Чорного моря. Також було надано певну допомогу в підготовці особового складу, проте з правового погляду розраховувати на безпосередню підтримку НАТО у випадку прямої агресії Кремля проти України ми не можемо.
У липні 2015 року в Одесі відбулася зустріч оціночно-консультативної групи НАТО й ВМС ЗСУ. За результатами обговорення перспектив розвитку ВМСУ з огляду на зміну обстановки й агресію Росії, а також спільного відвідання деяких об’єктів ЗСУ йшлося про запровадження пілотного проекту з розробки моделі подальшого розвитку ВМСУ. Сторони обговорили цифрові показники розвитку й визначили зміст та етапи реалізації проекту.
Ще одним важливим напрямом співпраці стала допомога фахівців НАТО в роботі ВМСУ з розробки проекту Стратегії розвитку ВМСУ до 2035 року. 29 листопада командувач ВМСУ адмірал Ігор Воронченко вперше оприлюднив проект документа під час роботи 2-ї Міжнародної конференції з морської безпеки.
Одним із результатів обміну практичним досвідом ВМСУ та ОВМС НАТО можна вважати рішення про створення в структурі ВМСУ постійної структури — Морського оперативного штабу (Maritime Operational Centre, MOC), що цілком відповідає стандартам НАТО. Значно підвищився рівень професійної та мовної підготовки українських моряків, автоматизації процесів управління. Створено захищену мережу зв’язку, що об’єднує всіх користувачів і дає змогу оперативно обмінюватись інформацією в реальному вимірі часу. Водночас використання систем VRMTS та AIS допомагає моніторити ситуацію на морі.
Створення МОС у вигляді Морського командування ВМСУ слід розглядати як значний прогрес у наближенні до стандартів і практики Альянсу. Ця структура відповідатиме штатно, а не тимчасово, як це є в межах навчань, за остаточне планування операцій на морі та управління силами й засобами морського, повітряного та берегового компонентів ВМСУ, а також Сил Спеціальних операцій.
Будують «під ключ» Морський оперативний (ситуаційний) центр за стандартами НАТО в Очакові американці. І це лише один із п’яти таких об’єктів, які мають бути побудовані для ВМСУ в межах програми військової допомоги по лінії Foreign Military Construction Sales. Усі витрати покриватиме американська сторона.
Таким чином, США, як провідна країна НАТО, власним коштом розпочали відбудову інфраструктури ВМСУ, яку майже цілком було втрачено в Криму навесні 2014 року. Важливо, що вона не матиме радянського минулого й відповідатиме стандартам НАТО, що неабияк сприятиме відродженню та подальшому розвитку українського військово-морського потенціалу.
Читайте також: Хто в Чорному морі господар?
За сприяння НАТО поступово підвищується рівень мовної підготовки офіцерського й старшинського складу ВМСУ, вивчаються тактика й процедури, зокрема в штабній роботі, запроваджені в Альянсі (йдеться про 46 провідних доктрин НАТО — Allied Joint Publications, AJPs). Вивчення останніх має бути включене до загальних навчальних програм військових закладів МОУ.
Зокрема, для ВМСУ профільною є Доктрина AJP-3.1 «Морські операції Альянсу». Також ідеться про можливість створення у ВМСУ «Центру доктрин і тактики НАТО» з метою підвищення рівня підготовки корабельних офіцерів.
Іншим варіантом допомоги для ВМСУ з боку НАТО може бути створення спільного міжнародного військово-морського корабельно-катерного об’єднання на кшталт уже наявної Литовсько-польсько-української бригади (ЛитПолУкрБриг) за участю країн — членів Альянсу та України. Наприклад, це може бути протимінна флотилія за участю тральщиків кількох країн або комплектація одного корабля, фрегата або корвета, отриманого ВМСУ в лізинг або оренду, військовими моряками різних країн. Таке рішення певною мірою посприяло б підвищенню рівня професійної підготовки особового складу, взаємодії з кораблями НАТО та навіть тимчасово могло компенсувати брак у складі ВМСУ достатньої кількості сучасних кораблів.
Також західні союзники надають практичну допомогу в розбудові потенціалу ВМСУ: проводять регулярні спільні навчання «Сі Бриз», рівень яких поступово зростає, забезпечують обмін інформацією, беруть участь у підготовці особового складу, дають можливість українським курсантам та офіцерам стажуватися на кораблях ВМС країн НАТО тощо.
Альянс також обіцяє подальшу допомогу з модернізації ВМСУ. З такою заявою виступив 4 грудня особисто генсек ООН Єнс Столтенберґ перед початком засідання міністрів іноземних справ країн-членів у Брюсселі. Зазначимо, що цього року кораблі НАТО, за словами Столтенберґа, перебували в акваторії Чорного моря 120 діб, перевищивши відповідний показник 2017-го.
Альянс активно допомагає Україні в межах цільових програм і трастових фондів у сферах бойового управління, кібербезпеки тощо. Технічну сумісність за стандартами НАТО українські конструктори закладають у нові проекти кораблів для ВМСУ (корвет, ракетний катер тощо) вже на ранній стадії, це є правилом.