Політика

  ▪   Володимир Заблоцький

Росія затягує азовський вузол

Про військовий та інформаційний вимір інциденту в Керченській протоці
Матеріал друкованого видання
№ 48 (576)
від 29 листопада

Події 25 листопада в Керченській протоці, поза сумнівом, чітко ділять протистояння України та Росії на Азові на два періоди: до і після кремлівської ескалації. І якщо до останнього інциденту в частини експертів були певні сумніви в доцільності скасування відомої угоди 2003 року щодо статусу Азовського моря, то після йдеться радше про пришвидшення процесу. А передували цьому події, які не залишили байдужими нікого. І не дивно.


Як відомо, українські військові кораблі користуються свободою судноплавства в Керченській протоці та Азовському морі, а отже, можуть проходити ними в будь-який час за умови дотримання безпеки судноплавства.
Невеликий корабельний загін ВМС України у складі рейдового буксира А947 «Яни Капу» (командир — старшина першої статті Олег Мельничук) та малих бронекатерів U175 «Бердянськ» (старший лейтенант Роман Мокряк) і U176 «Нікополь» (старший лейтенант Богдан Небилиця) виконував плановий перехід з Одеси до Бердянська. Загальна чисельність особового складу, що перебував на борту кораблів, становила 24 матроси, старшин та офіцерів.
Попри те що про прибуття загону було заздалегідь повідомлено відповідні диспетчерські служби, українським кораблям замість сприяння в переході було рекомендовано чекати черги у відповідній точці якірної стоянки. Утім, дозволу на продовження руху та жодних рекомендацій український загін так і не дістав.

 

Читайте також: Воєнний стан: бойова профілактика


У такій ситуації кораблі продовжили рух у бік Азовського моря, на що мали повне право. А кораблі й катери ФСБ та ЧФ РФ (прикордонні катери типу «Соболь», ПСКР «Дон», катери типу «Мангуст», МПК «Суздалец» тощо, загалом вісім одиниць) почали цьому активно перешкоджати. Вони вимагали від українських командирів зупинитися, змінити курс і навіть робили спроби фізично зупиняти судна способом навалу на них бортом (у ЗМІ це назвали тараном).
Проте маневрені бронекатери з успіхом уникали навалів масивніших прикордонних катерів ФСБ. На відносно невеликій акваторії маневрувало півтора десятка кораблів і катерів. Росіяни двічі здійснили навал на буксир «Яни Капу», який зазнав пошкоджень (вийшов із ладу один із двох головних дизелів) і частково втратив керованість, а також відтіснили бронекатери від буксира.

 

Небезпечні маневри в Керченській протоці. Російське судно «Изумруд» протаранило український буксир «Яни Капу»(на фото праворуч)


Утім, під час небезпечного маневрування не обійшлося і без аварії: два російських ПСКР — «Дон» та «Изумруд» — зіштовхнулися між собою, зазнавши серйозних пошкоджень. Це підтвердили й матеріали радіоперехоплення.
Тим часом під надуманим приводом — «посадка на мілину танкера» — російська сторона перекрила рух протокою в обох напрямках. А прохід під аркою Керченського мосту був заблокований російським танкером «Севастополь», що став упоперек фарватеру. До місця подій стягнули навіть авіацію, штурмовики Су-25 і бойові вертольоти Ка-52.


Така шалена активність росіян і несамовите бажання будь-що завадити проходу українського загону в Азовське море пояснюються дуже просто: операцією дистанційно керував Кремль, тобто особисто Путін. Дані радіоперехоплення української розвідки свідчать про вкрай нервову обстановку в Кремлі та особисті вказівки прем’єра Мєдвєдєва щодо подальших дій прикордонних кораблів ФСБ.


Українським морякам почали загрожувати застосуванням сили. Утім, з огляду на неможливість пройти Керченську протоку командування ВМСУ ухвалило рішення повернути загін до Одеси. Про це командир «Бердянська» поінформував російських прикордонників по радіо, цілком відповідально зауваживши, що не має наміру застосовувати силу. Це був дуже відповідальний вчинок, який ще дістане гідну оцінку.

 

Наші втрати. МБАК «Бердянськ» і МБАК «Нікополь» були захоплені ворогом. Трьох моряків поранено, троє зазнали травм


А ось росіяни вчинили інакше: вже після виходу українського загону в нейтральні води Чорного моря вони заблокували його. ПСКР ФСБ «Изумруд» дав чергу з 30-мм автоматичної гармати по курсу «Бердянська», вимагаючи зупинитись, а потім відкрив артилерійський вогонь на ураження. Це сталося на відстані 13–14 миль від кримського узбережжя, за 40 км на південний схід від Керчі.

 

Читайте також: Ескалація в Азовському морі. Що відомо про атаку Росії на українські судна


МБАК зазнав пошкоджень, втратив здатність рухатися, частину особового складу було поранено (зокрема, командира і двох контрактників). Одночасно було обстріляно буксир «Яни Капу», на якому з’явилися поранені (три особи) і нові пошкодження.


Зауважимо, що під час обстрілу російська сторона засобами РЕБ придушила зв’язок українського загону з власним командуванням. Була придушена й міжнародна система ідентифікації кораблів AIS, що також є порушенням. Важливо зазначити, що українці не піддалися на провокування з боку росіян відкрити вогонь у відповідь.


О 21-й годині ПСКР «Дон» висадив на обстріляні кораблі підрозділ спецназу, який після придушення фізичного спротиву моряків захопив катер і буксир. МБАК «Нікополь», який не зазнав ушкоджень, продовжив маневрування, намагаючись уникнути захоплення й покинути місце сутички самотужки. Але в умовах блокування його росіянами, сили яких переважали, шансів на це не було. За наявною інформацією, оточений з усіх боків «Нікополь» зрештою також був змушений рухатися до Керчі. Там на нього вдерлися спецназівці й, зламавши фізичний спротив, який до кінця чинив екіпаж, заволоділи катером. Дехто з моряків дістав фізичні пошкодження. Водночас відомо про шість поранених українських моряків, із них двоє у важкому стані. Їх нібито навіть прооперували в Москві, що свідчить про серйозність поранення.

 

Честь офіцера. Командир «Бердянська» Роман Мокряк відмовився давати свідчення ФСБ


Важлива деталь: відповідно до чинних міжнародних норм і корабельного статуту територія військового корабля є недоторканною, як територія незалежної держави, і порушення цієї недоторканності вважається актом агресії.
Звертає на себе увагу реакція західних і вітчизняних політиків, суспільства та ЗМІ на напад росіян на кораблі ВМСУ в Керченській протоці. Якщо говорити відверто, Захід поки що відреагував доволі мляво. Занепокоєння, яке висловила, наприклад, Федеріка Моґеріні, здається навіть меншим за те, який виказували європейські політики навесні 2014-го, коли Росія напала на Україну й анексувала Крим.


Мабуть, сита й заможна Європа, де немає війни і не стріляють, була аж надто зайнята обговоренням Brexit та питання біженців або суперечкою Іспанії та Сполученого Королівства щодо Гібралтару, щоб реагувати на підступну стрілянину на морі, яку вчинили вояки Путіна. Та ще, мабуть, дешевий московський газ паморочить голови в Берліні. США і НАТО реагують активніше.


Так, звичайно, окупанти могли обмежитися забороною проходження українських кораблів на Азов. І ті просто повернулися б до Одеси, що вони, власне кажучи, і почали робити. Але за класикою жанру, у якому діє ФСБ, потрібна була певна інформаційна картинка із заздалегідь запланованим сюжетом: погонею, стріляниною та вигідним для нападників фіналом. Кремлю аж кортить укотре нагадати про себе.

 

Читайте також: Реакція світу на російську агресію в Азовському морі


Тобто якщо говорити мовою психологів, то маємо в особі агресора всі ознаки психотипу терориста. Насамперед це потреба в піарі своїх дій в інформаційному просторі задля подальшого шантажу країни-жертви. Саме ця особливість відрізняє терориста від того самого диверсанта, якому реклама ні до чого. Водночас у соцмережах миттєво виникла широка дискусія щодо подій у Керченській протоці. Поряд із природним бажанням висловити власну думку дехто явно намагався використати інцидент для розхитування ситуації всередині країни, дискредитуючи її військово-політичне керівництво та військових.  На відміну від звичної для демократичних країн практики піддавати критиці дії чинної влади деякі українські ЗМІ та телевізійні канали дозволяють собі явно непатріотичні висловлювання, до яких зазвичай вдаються маловідомі замовні «експерти». Лише один приклад. Увечері 25 листопада на каналі «112» один із них, що вдавав із себе учасника АТО, заздалегідь несправедливо звинуватив командувача ВМСУ віце-адмірала Ігоря Воронченка майже у зраді, згадавши «здачу кораблів і берегової оборони в Криму» та «некомпетентне командування» в зоні АТО. Що це? Випадковий збіг обставин чи складова частина єдиної інформаційної акції ФСБ?


Отже, як ми можемо оцінити агресивні дії Москви щодо України 25 листопада 2018-го? За оцінкою командування ВМСУ, вони підпадають під визначення акту агресії, наведене в пункті d ст. 3 Резолюції № 3314 (ХХIХ) Генасамблеї ООН від 14 грудня 1974 року, а саме: «Акт агресії — це, зокрема, напад збройних сил держави на сухопутні, морські чи повітряні сили або морські та повітряні флоти іншої держави».


Відповідно до ст. 17, 38 Конвенції ООН із морського права та ст. 2 Договору між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки від 2003 року військові кораблі України користуються свободою судноплавства в Керченській протоці та Азовському морі, отже, можуть здійснювати прохід через Керченську протоку в будь-який час за умови дотримання безпеки судноплавства. Росія це цинічно порушила.


Також ст. 17 Конвенції ООН встановлює, що за умови її дотримання судна всіх держав, як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря, користуються правом мирного проходу через територіальне море. У ч. 1 ст. 36 зазначено, що в проливах, вказаних у ст. 37 Конвенції ООН, усі судна та літальні апарати користуються правом транзитного проходу, якому не повинні чинитися перешкоди. А РФ заважає Україні користуватися цим правом.


Окрім того, ч. 1 ст. 2 згаданого вище договору передбачає, що торговельні судна та військові кораблі, а також інші державні судна під прапором України або РФ, які експлуатуються в некомерційних цілях, користуються в Азовському морі та Керченській протоці свободою судноплавства. Тоді як на практиці Україну позбавили цієї самої свободи. Що це було? Намір Кремля зайвий раз похизуватися в ролі такого собі кримінального феодала? Спроба підняти ставки напередодні важливих для України подій, пов’язаних із президентськими і парламентськими виборами 2019 року? Залякати офіційний Київ? Чи все разом? Як реагуватиме решта світу на чергові кричущі злочини кремлівського режиму, побачимо, адже дикунство має бути покаране. А Україні з огляду на власні державні інтереси варто почати процес денонсації угоди з РФ щодо Азовського моря від 2003 року як такої, що не працює.  Як показує вже наш досвід, зволікати не можна. Інакше Росія шкодитиме й далі. На думку експертів, агресор усе ще здатний, попри дію міжнародних санкцій, до відкритої агресії проти нашої країни. Найнебезпечнішим у цьому сенсі може бути час після завершення виборчих кампаній (кінець 2019 року). Особливо якщо спроби Кремля розхитати Україну зсередини будуть невдалими.