Але нинішній Форум унаслідок різних обставин став справжнім форумом – тобто центром емоційних, але вельми раціональних виступів із трибуни та зали; місцем для постановки серйозних проблем буття українства у світовому масштабі та лобіюванням політичних вимог закордонного українства до чинної влади в України. Власне, на моїй журналістській пам’яті лежать усі попередні форуми, але на жодному з них так прискіпливо не аналізувалась політична ситуація в нашій державі. І на жодному з попередніх не лунало привітання від імені президента України (цього разу на урочистому відкритті у Національній опері, привітання Віктора Януковича зачитав міністр закордонних справ Костянтин Грищенко) під вигуки «ганьба!».
І ніколи раніше керівники Світового конгресу українців не пропонували включити у підсумкові документи положення про політичні репресії та згортання демократії в Україні, а європейський конгрес українців – про необхідність змін у виборчому законодавстві України та якнайшвидшому ухваленні закону про статус закордонного українця (в якому було би положення про право голосу українця, котрий мешкає за кордоном). Пропозиції було внесено у тексти ухвали, резолюцій та звернень VВ сесвітнього форуму українців… А керівники Світового конгресу українців з певними труднощами, але «пробилися» до Печерського суду, де мали змогу на власні очі бачити, як відбувається судовий процес над екс-прем’єркою України Юлією Тимошенко.
Тож кінцевий варіант ухвали Форуму – це своєрідний діагноз чинній владі та суспільству України: «основна відповідальність за збереження української національно-культурної ідентичності світового українства, зокрема материкової його частини, лежить на Українській державі». Серед вимог до керманича країни є і такі: припинити політику деукраїнізації, дотримуватися вимог Конституції щодо захисту державної мови; до Верховної Ради – ухвалити закон про статус закордонного українства та підтримати ініціативи делегатів Форуму про створення спеціального парламентського комітету зі співпраці з українцями за кордоном; від громадськості України – контролювати виконання владою Конституції та законодавства, які забезпечують підтримку та розвиток української мови, тощо.
Щоправда, учасники поміж собою та у спілкуванні з представниками ЗМІ визнають: навряд чи влада не те що дослухається, а почує закордонних українців. І, як пояснив голова Спілки українців Іспанії Михайло Петруняк, «не президентові, не урядові маємо кричати «ганьба», а собі! Бо ж то ми допустили, що Україна має неукраїнський за своєю суттю суті уряд… Я виступаю проти «шароварщини», яка вже нам набридла за 20 років, за те, щоб ми нарешті налагодили конструктивний діалог з урядом. Хоч би який він був, але це – український уряд. Хоч би який президент був, він президент України. Ми зобов’язані, як народні дипломати, знайти консенсус, щоб об’єднати і Східну, і Західну Україну в єдину разом зі світовим українством на підставі розбудови України як незалежної держави!». На жаль, представники уряду – міністри закордонних справ та культури – були присутні лише на урочистому відкритті: виступивши, посиділи трохи і пішли собі геть… Українська політика на Форумі була представлена народними депутатами від опозиційних сил та ВО «Свобода» і ВО «Тризуб».
Українці, котрі працюють у державах ЄС, сподівалися на більш плідне спілкування з представниками МЗС та міністерства праці: «За умов чергового погіршення соціально-економічної ситуації в Євросоюзі, згортання ринку праці у Греції, Італії, країнах Піренейського півострову, Україна мала би подбати про повернення заробітчан додому. Це люди з власним, тяжко заробленим капіталом, унікальним досвідом розгортання малого бізнесу та якісної сфери послуг, але вони не потрібні Україні. Нас не хочуть бачити, від нас вимагають лише переводити зароблені кошти в Україну», – розповідає голова Асоціації українських організацій Греції Галина Маслюк. А її колега з Португалії Павло Садоха додає: «Майже 5 млн португальців працюють поза межами Португалії, у більш економічно розвинених європейських країнах – Швейцарії, Франції… І коли керівництво Португалії вітає народ з якимось державним чи національним святом, урядовці висловлюють особливу повагу своїм співгромадянам, котрі працюють за кордоном. Ба більше, навіть за умов кризи, уряд Португалії не скасував податкових пільг та інших преференцій для португальських заробітчан, які хотіли би повернутися додому і відкрити власну справу у вітчизні! Ви можете уявити таке в Україні?». Я так і не змогла, як і сотні тисяч заробітчан, котрі залишаються працювати на Заході та Сході.
Також мені було важко уявити, що керівники МЗС та Міністерства освіти раптом запропонують програму з навчання закордонних українців в українських університетах (інститутах), хоча ця тема доволі актуальна для тих наших співвітчизників, які мешкають на етнічних українських землях у сусідніх з Україною державах, та для заокеанської діаспори, що її четверте – п’яте покоління спілкується між собою здебільшого англійською мовою і почувається американцями, канадцями, аргентинцями чи австралійцями… Як каже координатор Світового конгресу українців Орися Сушко, «я народжена в Канаді, як і мої батьки, а наші бабусі та дідусі приїхали з України, то була також чергова хвиля трудової міграції. Я розмовляю по-українськи вдома, з донькою і сином, з онуками, чоловіком. А вже онуки між собою спілкуються англійською. Вони двічі були з «пластунами» в Україні і повернулися засмучені: кажуть, в Україні молодь російською спілкується, складається враження, що Україна – це насправді Малоросія, а українська мова та культура не дуже-то популярні серед самих українців. І що я та мої друзі можемо вдіяти?!
Ми ж бачимо, що за 20 років існування Української держави за гучними заявами та розповідями влади про підтримку української мови та культури задля виконання цього нічого серйозного не робилось і не робиться».
Чимало учасників Форуму висловлювали сподівання на те, що свідомі українці в Україні дбатимуть про українську мову та культуру, контролюватимуть дії влади у цій царині, але зусиль громадськості замало, про що говорили гості з різних куточків України. За нинішніх обставин час українським українцям (пробачте за тавтологію!) їздити до інших країн і вивчати досвід закордонних українців, як її зберегти. І, мабуть, не лише в Канаді чи США, а й у Португалії, Естонії, Польщі співвітчизникам буде чого повчитись!