Коли минув шок від вибухів у центрі столиці Норвегії Осло й розстрілу в молодіжному таборі на острові Утoйя, поліція і журналісти взялися вивчати підривника й терориста Андерса Берінґа Брейвіка. Трохи запізно, правоохоронці мали б взятися за нього значно раніше.
Другу або, якщо хочете, першу проблему активно обговорюють у Норвегії: як таке могло статися в країні, відомій своєю терпимістю до людей іншої національності чи релігійних переконань. The Economist пише: «Країна пишається своєю репутацією миротворця на світовій арені, тут батьківщина Нобелівської премії, і мало кого в ній цікавить правий радикалізм. Навіть… в окупованій нацистами державі фашистській партії «Національне єднання» Відкуна Квіслінґа не вдавалося отримати більше ніж 2,5% голосів. На виборах 2009 року неонацистська партія Vigrid набрала лише 179 голосів. Єдиною трагедією останніх років, пов’язаною з крайньою правою ідеологією, стало вбивство 2001-го 15-річного Бенджаміна Хермансена, сина норвежки і ганця. За цей злочин були засуджені два члени неонацистського угруповання Boot Boys».
Випадковими такі криваві події не бувають. Можна щось списувати на неосудність Брейвіка. Оточення відгукується про нього як про тиху людину, котра піклується про дітей і щонеділі відвідує свою матір. Щоправда, з батьком, який мешкає «десь у Франції», він не бачився з 1995 року. Таке подвійне життя і ретельна підготовка акції характерні для хворих на шизофренію. Холоднокровною бійнею Брейвік намагався самоствердитися, вважає голова російського Центру правової та психологічної допомоги в екстремальних ситуаціях Міхаіл Віноградов. «Шизоїдна особистість передбачає певні особливості мислення, змінену самооцінку, високу вразливість та незадоволення власною персоною. Тому він шукав шляхи для самоствердження таким жорстоким способом. Якщо Брейвік каже правду про голоси, які його підштовхували до злочину, він психічно хворий, тому найкращий варіант для нього – інтернат для психохроніків і довічне перебування в лікарні спеціального типу», – зазначає він. За словами керівника Інституту психології та управління загрозами в німецькому Дармштадті Йєнса Хоффманна, Брейвік є класичним типом терориста, що уявляє себе героєм і «вбачає свою місію в боротьбі одинака з нелюдською системою». Хоффманн вважає, що судовий процес над злочинцем дасть йому змогу знову відчути себе ним.
Так це чи ні, визначать фахівці й судовий процес. Але набагато важливіше те, що вибір шляху самоствердження виявився не випадковим, а таким, що лежить в руслі ксенофобії та екстремізму, які набирають сили в Європі на тлі провалу політики мультикультуралізму.
За останні десятиліття крайньоправі партії переживають період ренесансу в Європі. Цьому сприяють невдоволення наявними політичними силами ЄС і так звана політика мультикультуралізму, яка спричинила масову імміграцію на Захід мусульман і представників країн, що розвиваються. Правий радикалізм уже давно став політичною реальністю. У Франції голова Національного фронту Марін Ле Пен є одним із лідерів рейтингу кандидатів у президенти, у Нідерландах на торішніх виборах правопопулістська Партія свободи посіла третє місце, у Фінляндії «Справжні фіни» 2011-го потрапили до числа переможців парламентських перегонів, в Угорщині правонаціоналістична «За кращу Угорщину» (Jobbik) на виборах 2010-го вперше пройшла в парламент і здобула 47 місць із 386. Як кажуть, the first blow is half the battle: перший удар – половина битви. Аналогічні процеси відбуваються в Італії, Іспанії і поступово охоплюють ті країни, які ніколи не були помічені в подібному, наприклад, сусідню з Норвегією Данію.
Своє кредо Брейвік виклав у документі «2083 – Європейська декларація незалежності» обсягом 1500 сторінок. Висловився він, зокрема, і про російського прем’єра. «Путін справляє враження справедливого й рішучого лідера, гідного поваги…», але «його важко проаналізувати» і «ще невідомо, стане він нам потенційно найкращим другом чи найлютішим ворогом». «Очевидно, що буде змушений публічно засуджувати нас, це зрозуміло», – глибокодумно пише автор маніфесту. Ще йому подобається російський молодіжний рух «Наши». Його Брейвік вважає зразком виховання «сучасної, культурно-консервативної, патріотичної» молоді. «Цей рух (спільників Брейвіка. – Авт.) має бути еквівалентом російського руху «Наши». «Це антифашисти/антинацисти, але все-таки патріотичні консерватори», – пише він.
У міркуваннях на тему ідеального політичного устрою знову зразком є Росія. «Нефункціонуюча демократія мас у Європі має бути замінена керованою формою демократії на зразок російської». Не дивно, що йому хотілося б зустрітися й познайомитися з Путіним, утім, як і з Папою Римським.
Необхідність застосування насильства, зокрема й проти співгромадян, він пояснює досить просто: «Терор – це засіб пробудження мас. Ми не хочемо цього, але не маємо іншого вибору. Так, нас засуджуватимуть, але тільки поки не зрозуміють, що відбувається. Сьогодні нас охрестять терористами, але через сотню років назвуть піонерами і героями». «Під час наших операцій гинутимуть невинні люди, що опинилися в неправильному місці не в той час. Звикніться з цим. У мене немає ніяких моральних заборон на вбивство співгромадян. Серйозність справи вимагає від нас цинізму і прагматизму».
Яке все це знайоме. Так починали народовольці, намагаючись убивствами царів та їхніх сановників підняти народ на боротьбу. Продовжили есери-бойовики. Але всіх перевершили більшовики, які, дорвавшись до влади, поставили терор на державний рівень. Німецькі націонал-соціалісти йшли вже второваною доріжкою. Спільним у всіх них були цинічне нехтування людськими життями, верховенство політичної доцільності, як вони її розуміли, обіцянка райського життя під різними назвами в майбутньому, переважно далекому. Брейвік зовсім не оригінальний, понад те, він звичайнісінький плагіатор, який багато положень свого маніфесту списав в американського терориста Теодора Качинського. Той відправляв заміновані посилки в американські університети та офіси авіакомпаній. Копіюючи фрази Качинського, Брейвік замінював слова «мультикультуралізм» і «культурний марксизм» на «лівизна» та «ліві погляди».
Після звістки про арешт і добровільне зізнання Брейвіка представникам мусульманських організацій у різних країнах трохи полегшало. За першою версією, що з’явилась одразу після акцій, до них могли бути причетні ісламські фундаменталісти. Норвезький телеканал NRK поінформував: невідоме ісламістське угруповання «Прихильники глобального джихаду» на своєму сайті повідомило, що вибух і атака на молодіжний політичний форум – реакція на публікацію норвезькими ЗМІ карикатур на пророка Мухаммеда.
Саме ісламський слід і почала від самого початку відпрацьовувати норвезька поліція. Разом з тим просто не було човнів і катерів, щоб правоохоронці могли швидко дістатися до острова Утoйя. Для цього їм знадобилася більш ніж година, саме впродовж якої терорист безкарно вбивав молодих людей. Як зазвичай, у потрібний час і в потрібному місці не виявилося єдиного вертольота, щоб переправити поліцейських.
Зацикленість на ісламістській загрозі фактично уможливила трагедію. Норвезька поліція є однією з найпрофесійніших і найефективніших у Європі. Але її головною метою були групи ісламських фундаменталістів, а свої доморослі терористи лишилися без нагляду і контролю. З першим завданням тамтешні професіонали поки що справляються непогано, але ж лихо завжди приходить несподівано й звідти, звідки його зовсім не чекають. А поки що Норвегія відновила прикордонний контроль з країнами Шенгенської зони. Поза сумнівом, їхніх поліцейських оснастять як слід. Будуть катери, човни і вертольоти, тільки як впоратися з людиноненависницькими ідеями в головах брейвіків.
.