Зокрема, Берлусконі підтримав прагнення Парижа посилити внутрішній прикордонний контроль у ЄС (далеко не на користь Італії), але його заклик до більшої «солідарності» між двома країнами здобув лише часткову підтримку.
Франція погодилася, що у випадку «масового напливу» біженців, які втікатимуть від війни в Лівії, всі країни ЄС мають розподілити між собою тягар; але, вочевидь, з туніськими «економічними мігрантами» Італії доведеться розбиратися самій, хоча й не без фінансової та іншої допомоги в посиленні її кордонів. А ще Берлусконі визнав, що насправді Франція приймає вп’ятеро більше мігрантів щороку, ніж Італія.
«Щоправда, це не вразило правих та настроєних проти імміграції партій, які активізувалися в Європі. Північна ліга, – союзник Берлусконі у коаліції, – яка нещодавно взагалі піддала сумніву необхідність перебування Італії в ЄС, скаржиться, що країна «перетворюється на французьку колонію» (а ще ця політсила незадоволена поступливістю Берлусконі під час поглинання італійських компаній французькими і запізнілим рішенням Рима приєднатися до повітряних ударів по Лівії). Марін Ле Пен, лідерка праворадикального французького «Національного фронту» каже, що тільки вихід Франції з Шенгенської угоди може призупинити масову міграцію (ще вона хоче, щоб держава відмовилася від євро)», – йдеться в матеріалі.
Детальніше читайте в матеріалі «Черговий проект у біді» у №18 Тижня.