Масштабним і цікавим проект роблять не тільки сценарні моменти з перетіканням жанрів, доланням кордонів та перевтіленням героїв, а й залучення до виробництва великої компанії, різнонаціональних акторів і вперше використовуваної в Україні для великого екрана технології motion capture, яку глядач знає завдяки фільмам Роберта Земекіса «Полярний експрес» і «Беовульф» та останньому шедевру Стівена Спілберґа «Пригоди Тінтіна». До цього треба доплюсувати зйомку на апробованій Мартіном Скорсезе камері Arri Alexa, баталії в Грузії, ралі Європою та Берлінський зоопарк у фіналі – відтак «Урсус» творить високий градус очікування. Тому не дивує вже наявна домовленість із серйозним німецьким партнером щодо прокату стрічки. Тиждень дізнався про особливості її створення у грузинського сценариста Зази Буадзе.
Читайте також: Кіно маленької країни
У. Т.: Перше, що під час читання сценарію впадає в око, – це алюзії до світу кіно: марення головного героя, в минулому кінематографіста, про приз Берлінського кінофестивалю; поява персонажів із прізвищами відомих режисерів. А потім сам ведмідь стає героєм… Вам не дає спокою приз Берлінале?..
– Це все синефільські ігри. Насправді все почалося саме відтоді, відколи й починається сценарій – з початку 1990-х років, коли в Грузії точилася громадянська війна. Тоді нідерландська режисерка Інеке Смітс зібралася вивезти до своєї країни нашого місцевого, зі студії, ведмедя. Ми їй казали: «Інеке, який ведмідь?! Нас забери, ми гинемо!» Через багато років мій друг Отар Шаматава, який очолював телеканал «Імеді» і для якого я робив серіал, нагадав мені ту історію, запропонувавши написати сценарій про режисера, котрий був би таким собі збірним образом нашого покоління кінематографістів. Я почав писати, а оскільки Отар мені не заважав як-то кажуть, відкрив шлюзи, то перший драфт (початковий варіант сценарію. – Ред.) у мене вийшов на 250 сторінок. Я вивів дві сюжетні лінії: головну – подорож Ніки, який перетворюється на ведмедя і їде в Берлінський зоопарк, і другорядну – вставні новели, історії і Ніки, і його друга Фоми, і їхньої супутниці Соні, такі собі не зняті фільми – кіно в кіно. А коли ми зрозуміли, що сценарій треба скорочувати, другу лінію довелося відрізати, а заодно й більшу частину синефільськіх ігор. Але мушу згадати один епіграф із досить поганого фільму Клода Лелюша «Чоловік і жінка. 20 років потому»: «Кіно – це величезна робота і трошки дива». Ось так дивовижно виник і персонаж з ім’ям Жан-П’єр Жанно – головний герой у нас був кінорежисером, і у фільмі фігурує ведмідь, тож напрошувалося вітання Жан-Жаку Анно та його «Ведмедю».
У. Т.: А чому шлях героїв лежить до Німеччини? Чому туди? Може, вже б через Анно до Франції?
– Бо образ ведмедя, як магніт, почав притягати до себе деталі. Якщо є Берлінський кінофестиваль, де головний приз – «Золотий ведмідь», навіщо нам Канни чи Венеція?
У. Т.: Так чи так, але сценарій написаний не німецькою. Принаймні я читав його українською. Та чи означає це, що саме нею звучатиме й фільм?
– Хотілося б, щоб він був багатомовний. На початку головні герої, Ніка і Фома, спілкуються грузинською та українською, бо Ніка – грузин, а Фома – грузинський українець. До речі, він став таким не після того, як я переїхав до Києва. Первинно він мав свій прототип – реального каскадера зі студії «Грузія-фільм», українця за походженням. Але чому я дав йому прізвище Гоголь? Не тому, що, як у фільмах про Джеймса Бонда, генерали КДБ називаються Пушкін. Гоголів у Грузії дуже багато, а на заході країни навіть є ціле село, де майже всі – Гоголі: це люди, які півтора століття тому переселися з України. Вони вже грузини, але чудово знають своє українське походження.
У. Т.: Коли ви писали сценарій, чи орієнтувалися в жанрових і сюжетних поворотах на якісь аналоги, які себе добре зарекомендували?
– У жодному разі! Це був суцільний потік підсвідомості. Почав я його писати десь 2005 року, закінчили ми з Отаром у середині 2006-го. На останньому етапі творення до нас приєднався і дуже нам допоміг письменник, журналіст, продюсер і дуже цінний спеціаліст у плані «скриптдокторингу» Дірк Дотсерт. Позаяк проявилися контури світової реалізації проекту, важливими стали його увага й бачення: в тексті були деякі речі, грузинові, може, й зрозумілі, але німцю і взагалі європейцеві – ні. Нині вже багато людей прочитало сценарій, та ні в кого не виникло питань щодо специфіки, – історію сприймають усі, бо вона універсальна.
У. Т.: За сценарієм, щоб доїхати до Берліна на запрошення місцевого зоопарку, Ніка перевдягається ведмедем і в такому вигляді разом із Фомою перетинає кордон: вбрання зі шкури вбитої тварини майструє для нього спеціаліст із бутафорії. Аби таке написати, ви мали розуміти, як того ведмедя показати на екрані переконливо…
– Від початку ми виходили з того, що перебуваємо у змові з глядачем: тільки ми, сценаристи, і глядачі, плюс двоє головних героїв знаємо: це не ведмідь, а людина. Далі ми підійшли до практичного вирішення проблеми. За всієї моєї поваги, ведмідь не міг справляти такого враження, як кіт Бегемот із «Майстра і Марґаріти» Бортка. Тобто це мусив бути або фантастичний костюм, або тварина, змодельована на комп’ютері. Тому нам потрібно було придумати такий хід, аби виправдати CG-ведмедя на екрані. У сценарії цього немає, але у фільмі буде такий момент: коли студійний бутафор зшив костюм ведмедя, Ніка його вбирає, а підійшовши до дзеркала, надягає і голову, і у відображенні бачить уже не себе в нових шатах, а CG-ведмедя. Нам таку ідею підказав сам сценарій, у якому Соня, дивлячись на Ніку в костюмі ведмедя, каже: «Берсерк!» І ми зрозуміли: наш герой відтак стає не людиною у ведмежому вбранні, а перевертнем, напівлюдиною-напівведмедем.
Читайте також: «Різня» Поланського – вибухова суміш снобізму
У. Т.: Кажучи про ваш фільм, усі в один голос із великою часткою іронії згадують про запрошення вами Кейт Бланшетт. Як спало на думку її задіяти?
– Вона ідеально підходить. Саме ця акторка виникла в нашій уяві уже на етапі написання сценарію, а не потім. Ми агентові Кейт надіслали сценарій, перекладений англійською, і він їй сподобався. Щоправда, не все зрозуміло з її графіком зйомок. А от із нашим – уже все чітко: нам обов’язково треба знімати в червні – липні 2012 року.
У. Т.: Роль Фоми ви доручили українському акторові Богдану Бенюку. В цьому герої справді щось є від Швейка, якого він грає в театрі імені Івана Франка вже віддавна. Ви орієнтувалися на цей образ?
– Якщо чесно, то тоді, 2005-го, я ще не знав Бенюка, але за образом – так: Фома – це і Швейк, і Санчо Панса. Тому я був щасливий, коли відкрив для себе Бенюка, і зрозумів, що він людина, народжена саме для цієї ролі.
У. Т.: За сюжетом герої фільму їдуть із Грузії до Німеччини, зупиняючись у Туреччині, Болгарії, Румунії. Де це все планують знімати?
– Усю Східну Європу – в Україні: під Києвом і в Карпатах, зокрема в Рахові. Туреччину і Грузію – в Грузії, Берлін – у Берліні. Легкість криється у тому, що за сценарієм герої рухаються трасою, заїжджаючи, здається, лише в Петричі. Аї в Туреччині – це цілком видумане місто, просто назва його з турецької перекладається як «ведмідь».
У. Т.: Війну, я так розумію, фільмуватимуть у Тбілісі. До того ж я чув, ви особисто її свідок?
– Так… Пам’ятаєте, в сценарії був такий епізод, коли один чоловік ішов через зону бойових дій купувати коту молока? Насправді, не було лише кота, названого в сценарії Ніцше. А чоловік був: він підійшов до солдатів, які сховалися за колонами Театру імені Руставелі, й почав розказувати, що вони неправильно стріляють, пропонуючи показати, як треба правильно… Це важко уявити не тбілісцям, це була справжня вистава. Бо, розумієте, проспект Руставелі в Тбілісі – аж ніяк не Хрещатик у Києві, він маленький, і от на ньому лунала стрілянина, а поруч стояли люди й ґав ловили, обговорюючи ситуацію. Комедія абсурду! Це плюс чи мінус, але так вийшло, що Бог створив грузинів саме такими – і горе, й радість завжди перетворюються в нас на виставу, і ота війна – цьому найкраще підтвердження.
СЦЕНАРИСТ ЗАЗА БУАДЗЕ
Грузинський сценарист, режисер. Закінчив Тбіліський державний університет (факультет перської мови і літератури), Вищі курси режисерів та сценаристів (майстерня Сєрґєя Соловьйова). Наприкінці 1980-х зняв кілька короткометражних фільмів, у 1994-му – документальну стрічку «Батумська війна». На тбіліському телеканалі «Імеді» був режисером і сценаристом п’яти сезонів серіалу «Кава та пиво» (2003–2008). Як автор сценарію працював над фільмом «Абсурдистан» (2006), який здобув низку премій у світі.
РЕЖИСЕР ОТАР ШАМАТАВА
Грузинський режисер і продюсер. Закінчив Тбіліську академію мистецтв (архітектура), Університет театру і кіно (майстерня Ельдара Шенґелая). Працював генпродюсером тбіліського телеканалу «Імеді». 1983-го дебютував документальним фільмом «Нато Вачнадзе» – про грузинську кінозірку німого і звукового кіно. Зняв кілька прокатних і короткометражних фільмів. Є членом міжнародної телевізійної академії Emmi (Нью-Йорк, США). Його фільми отримували премії в Португалії та Іспанії.
СЮЖЕТ
У 1991-му під час громадянської війни мобілізований на службу грузинський режисер Ніка дізнається, що його фільм згорів. Він знайомиться з каскадером на ім’я Фома Гоголь, який паралельно доглядає залишеного напризволяще ведмедя. Згодом Фома – за ненавмисної допомоги Ніки – разом зі своїм чотириногим підопічним отримує запрошення до зоопарку Берліна. Під час гулянь солдатів звіра вбивають. Та Ніка вирішує стати ведмедем, вдягнувши його шкуру… Далі – мандрівка Фоми й Ніки-ведмедя дорогами Європи.
БЮДЖЕТ
Наразі бюджет не має багатьох остаточних цифр як-то затвердженого кошторису на комп’ютерну графіку й суми гонорару на виконавицю ролі американки. Проте, пройшовши конкурс проектів Державної агенції з питань кіно, фільм отримав підтвердження на отримання від України суми в 5,4 млн грн. Це 30% бюджету. Інші 70% – $3 млн – це інвестиції трьох сторін: 10–15% кошторису мають покрити державні установи Грузії, до 20% – Німеччина, 10–15% – із внутрішніх рахунків української групи компаній Fresh Production Group. Решту 20–30% можуть профінансувати приватні грузинські інвестори.
АКТОРСЬКИЙ СКЛАД
Крім Кейт Бланшетт і Богдана Бенюка, до фільму запрошено грузинського кіно- й театрального актора Ніко Тавадзе, який має зіграти одного з головних персонажів. На роль Жан-П’єра Жанно творці хотіли запросити Рішара Боринже (велика портретна подібність з Анно – прототипом героя), який не може зніматися через проблеми зі здоров’ям. Кастинг триває.
ТЕХНІЧНЕ ВИКОНАННЯ
Стрічку зніматимуть на цифрову камеру Arri Alexa, якість зображення якої можна порівняти з плівкою 35 мм (на ній фільмував Мартін Скорсезе свою останню роботу в 3D «Хранитель часу», а перед цим її використовували Роланд Еммеріх в «Анонімі» та Ніколас Віндінґ Рефн у «Драйві»). Комп’ютерну графіку робитимуть дві київські фірми, які, зокрема, займатимуться реалізацією технології motion capture, створенням «комп’ютерного» ведмедя, моментів війни та всім постпродакшном.
Читайте також: Спасибі жителям України