Перша зала музею присвячена, насамперед, репресіям у СРСР. Експозицію відкриває широке полотно із зображенням українських храмів та майже 300 важливих для історії країни постатей, навпроти розташована Стіна пам’яті, на стендах якої – факти про три етапи репресій: 1932–1933, 1934–1957 та 1965–1985 років.
Квадратний стовп посеред експозиції – своєрідний меморіал пам’яті жертвам тоталітарної системи: тут розміщена історична інформація про репресії, «трійки» тощо, а ще – короткі відомості про репресованих горлівчан.
В іншій кімнаті – багато фото і документів Стуса, на столах-вітринах можна ознайомитись із матеріалами про різні аспекти життя поета. Представлені унікальні документи: автобіографія та трудова книжка Стуса, класний журнал з горлівської школи № 23, де він працював.
Ще триває оформлення макета камери, де сидів поет, а у «Стусовій» залі поки залишається порожньою одна стінка: «Сюди розмістимо матеріали, присвячені Тарасові Шевченку. Між поетами часто проводять паралелі, їхні долі схожі», – пояснює Олександра Просяннікова, кураторка музею.
До речі, в Донецьку Стус вже майже рік «співіснує» з Кобзарем: наприкінці грудня в Донецькій обласній універсальній науковій бібліотеці імені Крупської відкрили Літературний музей Василя Стуса, який займає одне приміщення з музеєм Шевченка. Просяннікова зазначає, що заклад у Донецьку присвячено саме літературній спадщині Стуса, а в Горлівці – його життю.
Просяннікова розповіла, що якось музей відвідував Олег Тягнибок, зараз заходять клієнти заводу, школярі з викладачами.
«Звичайно, музей житиме. Сподіваємося, що це відкриття допоможе багатьом зробити крок нам назустріч», – заявила куратор.