«У головній будівлі телескопу був КП батальйону окупантів». Директор харківського Радіоастрономічного інституту про руйнування найбільшого телескопа

Руйнування окупантами об’єктів науки та освіти України рідко потрапляє в центр уваги. На те є зрозумілі причини. Росія руйнує цілі міста, і зараз головні зусилля спрямовано на те, щоб забезпечити бодай базові потреби вимушених переселенців. Водночас війна триває, і підсумовувати точні масштаби знищеного майна зарано.

І все ж Росії доведеться відповідати за завдану шкоду, зокрема й грошима. Тому варто розуміти масштаб скоєного та його наслідки. За даними Міністерства освіти і науки, які надали Тижню, за час великої війни частково пошкоджено 117 наукових установ, а повністю зруйновано — чотири. Ці дані станом на кінець серпня 2023-го, і вони не вичерпні. Немає жодної інформації стосовно закладів та установ, розташованих на тимчасово окупованих територіях. Серед конкретних прикладів впливу війни на наукові дослідження, зокрема й міжнародні, у МОН виділили таке: «Значного руйнування зазнали заклади вищої освіти та наукові установи, розташовані в Харківській та Миколаївській областях, однак наразі неможливо встановити остаточний обсяг завданих збитків у зв’язку з регулярними обстрілами та продовженням руйнування інфраструктури».

Тиждень поспілкувався з В’ячеславом Захаренком, директором одного з таких постраждалих закладів — Радіоастрономічного інституту НАНУ в Харкові. Говорили про продовження роботи установи під час війни, руйнування окупантами найбільшого у світі низькочастотного радіотелескопа, розрив зв’язків із російськими колегами та головне для радіоастронома — дослідження космосу.

— На практиці основне — це електрика, бо без неї там нічого робити, — починає Захаренко свою розповідь про нинішній стан і проблеми установи.

Головний їхній інструмент досліджень — радіотелескоп. І йдеться не про трубку з лінзами, яку хтось міг щойно уявити. Наприклад, УТР-2, найбільший у світі радіотелескоп декаметрових хвиль, займає чималу площу між селами Гракове і Волохів Яр у Чугуївському районі Харківщини. Це Т-подібне скупчення антен, яке має в довжину майже 2 км по одній прямій і 1 км по іншій. Робота залежить від електропостачання. Територія була окупованою від лютого до вересня 2022-го. Відтоді мережеве електропостачання об’єкта відсутнє.

— З генератором електрика в 10–12 разів дорожча, ніж навіть зараз вона є (після здорожчання електрики влітку. — Ред.). Навіть із ціною електрики з мережі, яка є зараз, десь половина фінансування, яке йшло на [наукові] надбання, пішло б на оплату електрики. Але ми змогли поставити сонячну станцію і зараз думаємо стосовно другої. Це нам повністю забезпечить потреби і охорони, і дослідження, — додає співрозмовник Тижня.

Про наслідки окупації

— Наш академік Олександр Коноваленко залишався під окупацією місяці три, навіть більше, саме на телескопі, — розповідає Захаренко. — У нього 27 лютого день народження, тож він підгадав собі спостереження саме на цей період. А тут почалося. І він у підсумку там до кінця весни 2022-го пробув. Потім через Куп’янськ, через Росію, через країни Балтії виїхав до Данії. Зараз він у Данії. Більш-менш усе нормально. Сама територія телескопа дуже постраждала й сильно замінована. Там же командний пункт (КП) батальйону (окупантів. — Ред.) був…

— Це в головній будівлі обсерваторії?

— Прямо в головній будівлі був КП батальйону. А склади боєприпасів були там, де й наші склади, гаражі. Там є такий великий ангар, який планувався під будівлю телескопа. Поруч один склад (холодний, без опалення) — просто знесено все. Наступний — пошкоджений, туди снаряди не зносили. Там двері, вікна, усе таке, але повністю вигоріло. Тільки гаражі більш-менш цілі.

І скільки всього поцупили. І «орки», і, мабуть, наші мародери. Але саме мародери перевірили технічні тунелі на замінування (посміхається). Наші виявили, що почали зникати реле. І виявилося, що мародери залізли в діру, яку снаряд пробив у даху цього технічного тунелю. Вони туди залазили. Так ми зрозуміли, що тунелі «чисті».

— Вони здають на метал знайдене?

— Там не залишилося дуже цінного вже. Вони розмародерили ті радіоприймачі, які ще 1980-го ставили. Це завод «Протон» спеціально для нас робив варіант такого військового приймача Р-399 «Катран». І ми його десь, мабуть, уже років 10 не використовуємо. Воно там стояло-стояло — і от достоялося. Але інвентаризація буде досить довгою (посміхається).

Детальніше про наслідки окупації території радіотелескопа читайте вже скоро в репортажі Тижня

Про науковців інституту під час великої війни

— В інституті було 130 працівників до повномасштабного вторгнення?

— 130 — це науковці. Зазвичай у нас 240–250. Це працівники, які щось паяють, щось виробляють, якісь антени. Це зазвичай такі спеціальності, як слюсарі, або інші робочі спеціальності. А наукових десь 130. У нас мало людей, які звільнилися. Буквально три-чотири людини.

Є відділи, які не сильно зав’язані на іноземних дослідженнях. Є ті, що сильніше. Наприклад, дослідження Антарктиди, в Африці є лабораторії, де стоїть наша апаратура. І, звісно, люди виїжджають. Наш працівник Богдан Гаврилюк був керівником 26-ї Української арктичної експедиції, яка завершилася вже після повномасштабного вторгнення. Приїхав сюди, пішов у прикордонні війська. А потім уже йому в Міноборони підписували наказ, що він буде очолювати станцію у 28-й арктичній експедиції. Якісь люди в нас поїдуть і в наступні експедиції.

Читайте також:     

Цьогоріч в Академії наук були звіти директорів, і Ярослав Яцків, який очолює Головну астрономічну обсерваторію, повідомив, що кількість статей навіть збільшилася. Багато дівчат виїжджали й так активно співпрацюють з міжнародними установами, що змогли напрацювати навіть більше, ніж якби були в Україні.

— Якщо я правильно розумію, то вони можуть перебувати за кордоном, але все одно є працівниками установи вашої. Відповідно, те, що вони пишуть, зараховується як цитування інституту?

— Так. Вони там намагаються отримати гранти, і якщо є гранти, то ми можемо менше фінансових ресурсів на них спрямовувати. У нас десь по сім-вісім днів на місяць своїм коштом, оскільки бюджету не вистачає. І ті, хто зміг отримати гранти, вони й на нас попрацювали. Зекономили трошки бюджет.

У нас політика, яка після травня торік почалася, не платити гроші тим науковцям, які виїхали, щоб заохочувати повертатися. Але як не платити, коли знесено дім, наприклад? От наша працівниця у відділі кадрів дуже цінна для нас була раніше. Зараз вона не може дістатися сюди, бо згоріла квартира. Проблем вистачає. Ми намагаємося якось балансувати.

— І все ж скільки тих, хто виїхав, уже повернулися?

— Приблизно дві третини тих, хто виїхав, поки що там. Одна третина вже або поверталася сюди й поїхала туди, бо там контракти не розірвані, і вони приїдуть сюди остаточно десь на початку наступного року, або зовсім уже приїхала. І дуже добре, що служби повернулися. Бо починається звітна кампанія по бухгалтерії. Це дуже потрібно. Це не так добре налаштовано, як у науковців, де ти опублікував статтю, відзвітувався десь на конференції, і це приймають як дійсне досягнення. Тут мають бути папери.

Про джерела радіоастрономії на Харківщині

— Сама можливість появи інституту з’явилася після того, як збудували телескоп під керівництвом Семена Брауде. Сам він починав з радарів. Є така відзнака IEEE Milestones. Нею відзначили приблизно стільки ж відкриттів, скільки є Нобелівських премій із фізики. Десь до півтори сотні. Ця відзнака існує для інженерних спеціальностей. Саме інженери започаткували цей IEEE Milestones.

Брауде разом з Абрамом Слуцкіним і Олександром Усиковим отримали цю відзнаку за створення трикоординатного радара 1938-го. Усі троє працювали в Харкові. 1955-го в Харкові заснували Інститут радіофізики і електроніки, де Брауде був керівником лабораторії радіоастрономії. Коли ділили напрями досліджень, то дійшли до низькочастотної астрономії. Брауде питає: «Будете займатися? Ні? Ну тоді я почну».

Уже на початку 1960-х були такі антени й телескоп УТР-1. Його потім переробили та створили УТР-2. І от УТР-2 вже запустили 1972 року.

На території, де розміщено згаданий УТР-2, у 2000-х розгорнули також новий радіотелескоп ГУРТ (Гігантський український радіотелескоп). Саме на відновлення його роботи зараз роблять головну ставку науковці. Про те, що досліджують на телескопі, далі розповідає Захаренко.

— УТР-2 — такий здоровий телескоп, і його антени дуже ефективні на частоті 20 МГц. Але працює також до 30–40 МГц. ГУРТ може добре працювати і на низьких, і на високих частотах. Тут перекриття по діапазону 8–80 МГц.

Якщо густина плазми висока, то це зазвичай сантиметри або метри по випромінюванню. А наша специфіка — дуже розріджена плазма. Її випромінюють дуже розріджені великі хмари. Наприклад, ідеться про корональні маси, які вивергаються на Сонці.

Викид корональних мас — це те, що найбільше уражає економіку Землі. Разом з, мабуть, періодами зникнення сонячних плям…

— Це те, що в новинах як «спалахи на Сонці» проходить?

— Так. Наприклад, коли було глобальне похолодання, мінімум Дальтона, тоді зникли плями на Сонці і в Європі не дозрівала пшениця. Це XVIII–XIX століття. До речі, революції 1848 року по всій Європі відбулися в цей період.

І от оскільки в нас велике перекриття по діапазону (8–80 МГц), то ми можемо бачити і процеси біля Сонця, і тоді, коли плазмові маси пролітають довкола нас. Ми бачимо менш щільні джерела, тут свої характерні процеси проходять.

Але тепер ми (як інститут. — Ред.) змушені більше покладатися не на свій телескоп.

Про європейський радіотелескоп і невдалий (поки що) пошук екзопланет

— Що можете виділити з проєктів у співпраці з іншими країнами?

— Зараз на фінальній стадії підготовка запиту на грант «Горизонт Європа» (програма ЄС із досліджень та інновацій на 2021–2027 роки) на €1,5 млн у співпраці з провідними низькочастотними країнами Європи. Передусім це Нідерланди, у яких є найбільший низькочастотний телескоп світу LOFAR. Це чудовий телескоп. Вони змогли під такий науковий проєкт і з Європейського Союзу, і з Нідерландів отримати дуже великі гроші.

Читайте також:     

Там сенс у чому: оскільки хвиля досить довга на низьких частотах, то для того, щоб побудувати зображення, вам недостатньо декількох десятків метрів телескопа. У вас телескоп має бути розміром з усю Землю чи весь континент. І от вони зробили так: заохотили багато країн приєднатися. У центрі в них стоїть близько 30 станцій. Станція менша, ніж цілий телескоп, це 96 низькочастотних вібраторів від 10 до 100 МГц. І приблизно стільки ж для умовно високочастотних хвиль (від 110 до 200 МГц).

І от для того, щоб побудувати зображення, треба мати базу в тисячу кілометрів або й більше. І от зараз і Швеція, і Польща, і Італія, і Латвія, і Британські острови, і Німеччина, і Франція (загалом вісім країн, а буде десять у найближчій перспективі) мають станції для прийому сигналу. Саме з ними намагаємося отримати грант на відновлення телескопа УТР-2 на принципах, які фактично закладені й нами.

Той же Коноваленко фактично започатковував ці принципи: невеликі антени, які поєднуються цифровим фазуванням. Тобто ви або просто будуєте зображення, або зводите це в єдиний телескоп.

Для цього дуже ефективна система з багатьох станцій. Тобто якщо ви вимірюєте багато разів [один сигнал], то можете потім статистично точніше отримати всі випадкові відхилення. Сигнал, який вам треба отримати, приходить практично з усього неба, тобто це сигнал фону, і завдяки великій кількості станцій ви можете зменшити відхилення завдяки шумам самих станцій, завдяки розповсюдженню, яке трошки змінює картину.

І от якщо статистично будете усереднювати дані, то ви можете набагато точніше й за набагато менший час отримати потрібні. Таке завдання зараз стоїть, зокрема, для того, щоб знайти лінії від первісного випромінювання атомів водню віком десь 13,4 млрд років. Це так звані темні віки, коли ще зірки не зібралися, коли не було ядерних реакцій. Тобто це первісна матерія.

Первісне випромінення водню дуже сильно червоно зміщене в наші частоти. А на цих частотах дуже високий фон галактики, багато радіозавад. І для того, щоб отримати високу чутливість, нам потрібно багато станцій.

— Вибачте, що я переб’ю, але оскільки журналісти люблять спрощувати, то чи буде правильним назвати цей проєкт європейським радіотелескопом?

— Так, це дуже добре. Ми були конкурентами цього європейського телескопа досить довго. Наш телескоп — це 1970 рік, а LOFAR задумувався десь у середині 1990-х. І запрацював більш-менш на початку 2010-х. Тоді була конкуренція. Зараз ситуація така, що LOFAR уже достатньо потужний, а якщо отримає ще кілька потужних, великих станцій далі [на схід], то це може досить суттєво збільшити його можливості.

Зрозуміло, що в Росію зараз йому не можна розширюватися, а фактично всю Європу він захопив. Тому наші телескопи — дуже цікава для LOFAR частина. І от ідеться про додавання наших п’яти (зараз у нас чотири телескопи великі працюють так, як і працювали. Це Полтава, Одеса, Шацьке озеро й неподалік від нас у Змієві).

Читайте також: Фобія національного

Ми зараз плануємо трошечки теж перейти на цю ідеологію малих станцій. У нас це ГУРТ (Гігантський український радіотелескоп). Він дуже гнучкий. Його можна було ставити де завгодно. Для УТР треба було вирівнювати площину на 2 км під антенами. А тут не треба.

— Треба було зробити плац фактично?

— Так. Треба було зробити рівним дуже пристойно.

А для цих станцій це не потрібно, усе розраховується математично, і для того, щоб провести сумування всіх променів, вам треба знати тільки те, як станції відносно одна від одної розташовані та відносно напрямку, який ви хочете подивитися.

— Тобто, грубо кажучи, обчислювальні потужності вже дозволяють це нівелювати?

— Так. Це дуже серйозний прорив.

— Я правильно зрозумів, що ГУРТ — це те, що ми самостійно намагаємося зробити, але за тим самим принципом, що в європейців?

— Так. Історично було так: ця ідея виникла приблизно до 2000 року про малі секції. Тоді вже зрозуміли, що можна забезпечити математичне й комп’ютерне обрахування всього цього. Ми почали 2000 року. Уже тоді секція з 30 антен стояла поряд УТР-2. Це був прототип ГУРТ.

Уже, мабуть, у 2005–2006 роках напрацьовували, які антени кращі, які підсилювачі кращі. LOFAR не дуже багато уваги приділяли електродинаміці. У них на нижній частині просто 60-сантиметровий дріт висить і все. Дуже неефективна антенна, і їм доведеться замінювати її. Точно.

Читайте також: Євген Головаха: «До війни фаталістами були 57% українців, а тепер – лише 27%»

А от ми вже десь 2008 року розібрались, яка електродинаміка нам потрібна. Потім, коли французи почали будувати свій телескоп NenuFAR (французька частина LOFAR), то використали антени практично такі ж, як наші. У них трошки менше діапазон. Усе те, що робилося з NenuFAR, — це французи приїжджали до нас і вчилися. Філіпп Зарка (з Паризької обсерваторії) у нас працював десь із 1994 року. Років 10 він постійно приїжджав до нас, двічі вигравав гранти на пошук екзопланет (дуже така тема на слуху, що називається). І все це тільки на основі нашого телескопа. І от десь починаючи з 2014 року вони почали будувати.

— Ви сказали, що він цікавився екзопланетами. Багато знайшов?

— Жодної. Жодної в радіодіапазоні ми не знайшли. Складність у тому, що шуми на низьких частотах — це десятки, сотні тисяч чи мільйони градусів Кельвіна. Тобто це яскравісна температура. Сонце — це всього 6000 °C. І дуже велика проблема побачити щось поряд із Сонцем. В ока динамічний діапазон близько 30 дБ. Решту робить діафрагма (як налаштування чутливості світла у фотоапараті. — Ред.). І от для того, щоб знайти щось на цьому фоні, треба накопичувати дуже довго дуже багато даних. Тобто великий телескоп і тривалий час.

Щоб знайти лінію водню, про яку я казав, десь 10^-7 потрібна чутливість. Для екзопланет, може, 10^-7, а може, 10^-9, тобто серйозно потребує підсилення.

Це саме те, що збирається робити великий європейський телескоп. Це якраз і дасть змогу вивчати не дуже яскраві зорі, планети й подібне. Якщо взяти за приклад Юпітер, то ми знаємо, що найбільш інтенсивні радіобурі пов’язані з обертанням супутника Іо навколо Юпітера. Іо приблизно 28 год обертається навколо Юпітера, а буря триває 1–1,5 год. Тобто дуже вузький промінь випромінює. Але саме за цим рисунком частот, якщо ми побачимо екзопланети, то зможемо і магнітне поле виміряти, і те, наскільки швидко обертається супутник навкруги планети або планета навколо своєї зорі. Тобто ми зможемо додати інформацію, якої немає в оптиці.

Як ставитися до російської науки

— Співпрацю вели і з росіянами теж? Коли вона припинилася?

— Так. Але, знаєте, росіяни до своїх телескопів якось так ставилися завжди… Щось зробили, а потім воно розвалюється.

От у Євпаторії нам відійшов 70-метровий телескоп. Чудово. Порівняно зі 100-метровим удвічі менша площа, але щось можна побачити дуже пристойно. У них такий самий телескоп в Уссурійську. Один в один. Але там так і не почалися спостереження. Ані військові, ані інші. Вони його вели, вели, вели і так і не довели.

А потім, щоб сніг з тарілки струсити (а там його багато), вони її завжди нахиляють до сонця й чекають. Але чекати довго не можна, бо це півтори тисячі тонн фіксується і туди стрижень вганяється між шарнірами, щоб зафіксувати. А якщо на гальмах тримати, які там електричні, то трохи протримається, хвилин 20, а потім — ляп — і з параболи трошечки увігнутої вийшла ще більш увігнута.

Читайте також: Законопроєкт №7633 про заборону «російських джерел»: патріотичні наміри, сумнівні наслідки для науки

Ну що з такими робити? Спалили 64-метровий телескоп на Ведмежому озері. Теж нормальний телескоп був. Але чогось там пожежа зайнялася на кабелях. І воно б, може, і не так страшно, але, крім кабелів, там хвилеводів багато мідних, і коли вони гасили, то по них походили, і там просто нічого цілого не залишилося.

Тобто в них залишився в Пущино один-єдиний телескоп, який умовно можна назвати низькочастотним. Відносно верхньої частоти до нижньої — це десятка. У LOFAR, якщо брати дві половини, — це навіть двадцятка.

— Чи приїжджали тоді росіяни до вас свої дослідження робити, якщо вони не можуть у себе?

— Так. Приїжджали, і досить цитована ця робота — мабуть, більше чи приблизно 100 цитувань цієї роботи. Це сумісне дослідження пульсарів у Крабоподібній туманності. Там треба було простежити по всьому діапазону, як поводяться так звані гігантські імпульси.

Це унікальне за параметрами явище. Найбільша еквівалентна температура у Всесвіті досягається саме в цих гігантських імпульсах. І ми дійсно знайшли ці гігантські імпульси. Це вперше на таких частотах ми точно зафіксували гігантські імпульси.

Ми постійно співпрацювали на телескопах у Криму. У Сімеїзі телескоп РТ-22 відійшов до них (після розпаду СРСР. — Ред.). Туди наша команда виїжджала на спостереження, але зі своєю апаратурою: і підсилювачі, і реєстратори. Повністю знімали те, що було там, і ставили своє, оскільки кожен рік наші щось поліпшували.

А Євпаторія повністю наша була. Росіяни там давали великі гроші на те, щоб це була приймальна антена для дальнього космосу. Вони планували «Фобос-Грунт» (невдалий проєкт російської місії на супутник Марса. Апарат розбився 2011-го відразу після запуску. — Ред.), а цей телескоп хотіли використати як передавач і приймач. Їм треба було навести апарат.

— І євпаторійський вони угробили так само після окупації?

— Євпаторійський вони угробили тим, що не використовували. Ми там більш-менш налагодили приймальну систему. Передавачі нас не цікавили, бо дальній космос нас не цікавив. Але приймальна система була повністю наша, на всі діапазони ми ставили нові приймачі. І синтезатори, і приймачі, і реєстратори — усе було повністю наше.

Але це дзеркало важить 1500 т. І там кульковальниці й потрібно, щоб воно постійно крутилося, раз на день-два. Якщо раз на тиждень, то вже поганенько, бо вони деформуються.

Воно там простояло роки три без руху повністю. Зараз не знаю. Може, щось вони робили, але я так вважаю, що там уже «здохло» все.

— А скажіть, від тих російських колег, які співпрацювали колись з вами, узагалі якась реакція була 2022 року?

— Ну, послали ми їх. Буквально кілька днів передзвонювалися, вони нас заспокоювали. «Це ж тільки по військових об’єктах, зараз Київ за три дні, і все буде добре, все тихо».

Там мізки настільки промиті, що…

— Взагалі як ставитися до росіян у науці? Їх треба намагатися викреслювати з усіх проєктів?

— Їх треба викреслювати, оскільки там практично немає науки. У нас Академія наук — це самоврядна організація. Там усе не так. Вони всі працюють на дядю Путіна. Тобто якщо учений щось зробить не так, то в нього просто заберуть гроші.

Ті, хто виїхав, вільніші в цьому сенсі. Але я теж думаю, що багато з них з промитими мізками. Багато. Є винятки, звісно. З тим хлопцем, з яким ми робили спостереження пульсара в Крабі, ми і зараз у команді. Він уже дуже давно працює в Нідерландах. Він дослідник пульсарів достатньо відомий з достатньо відомими статтями. Ті, хто виїхав давно, вони практично всі нормальні. З тим же LOFAR співпрацюють.

Як і всюди, їх багато емігрувало, але з них Росію вигнати важкенько. Мабуть, декілька відсотків є [нормальних], не можу сказати щось точніше.

Про відновлення знищеного

— Як я зрозумів з розмови, те, що пошкоджено на УТР-2, ви плануєте відновити завдяки цьому гранту «Горизонт Європа»?

— Частково. Було б дуже цікаво. Там зараз існує, як нам здається, така можливість. Вони будуть переробляти LOFAR. Вони переробляють систему збирання інформації. Інформацію спочатку треба зібрати в аналого-цифровий перетворювач (АЦП), щоб отримати цифру. Потім уже опрацьовувати: чи тут будувати карту, чи якось інакше розбивати на частоти й промені.

Усе перетворюється в такому немаленькому морському контейнері. Тобто морський контейнер, не повнорозмірний, але досить пристойний за розміром. Там і температура підтримується, і вологи немає. Тобто все те, що потрібно для електроніки, зроблено. І там є АЦП й канали обробки, їх достатньо багато. Це так званий LOFAR-кабінет.

Читайте також: Ціна незалежності

УТР-2 можна розділити на 68 30-елементних секцій. Якщо ми його так ділимо, то можемо запозичити цей LOFAR-кабінет. Викинути половину або навіть більше апаратури, під’єднатися під LOFAR-кабінет — і він отримує повністю дані в потрібному форматі. А ми отримаємо можливість картинки чи мапи будувати, чи щось таке. Або зразу ми можемо розділити це на станції, наприклад, як по проблемі лінії для темних віків можна зразу розділити й накопичувати окремо у всіх станціях. Ми отримаємо зразу ж і цифрове перетворення. Бо це теж проблема. У нас зараз нові приймачі робляться. Ті, які вкрали росіяни, уже років п’ять намагалися зробити більш потужними. Таких приймачів у нас дев’ять зараз. Запаяний один.

А якби нам передали відразу під 68, ми отримали б повністю новий телескоп, сумісний з LOFAR.

— А держава за цей час щось фінансувала?

— От закупівля сонячної електростанції — це тільки завдяки Академії. Ця станція розрахована на 40 000 кВт·год. Ще одна, приблизно на стільки ж, повністю закривала б наші потреби зараз. Але оскільки телескоп не працює, оскільки людей нема… Приблизно, я так думаю, 60 000 — 70 000 кВт·год — це саме телескоп.

— Приблизна оцінка втрат уже є? Ви казали, що інвентаризацію ще не робили?

— Не робили. Відповідно, точної цифри немає. Але вона нічого б не сказала.

Бо у всього цього телескопа давно залишкова ціна — нуль (сміється). А от скільки доведеться працювати? Ми плануємо 30-антенні, 68 штук, а в NenuFAR — 19-антенні, 102 штуки. Практично те саме, воно з нуля було. Оцінка десь €8 млн.

От я думаю, що якщо відкинути самі диполі (€3 млн приблизно), то приблизно €4–6 млн нормальна, чесна ціна. Коли в нас викрали близько 50 фазообертачів, то два наші механіки за близько півтора року відновили все це. Якщо на регулярній основі, то вкладення можуть бути й не такі великі. Ми ж самі можемо шукати варіанти економії. Розробили два типи фазообертачів, запустили виробництво десь на заводі, може бути суттєво дешевше.

Найважливіше, що є напрацювання і є люди, які знають, що робити, бо з нуля це дуже важко. І ці люди переважно тут.