Синод УПЦ (МП) 21 лютого поставив, якщо не остаточну, то дуже важливу крапку в протистоянні між прихильниками автокефального курсу розвитку УПЦ (МП) й проросійськими силами, які хочуть позбавити її статусу «самоуправної з широкими правами автономії».
Джерела з самої УПЦ (МП) спочатку повідомляли, що на цьому синоді планувалось обговорювати два основні питання: вивести з постійних його членів особистого секретаря й праву руку митрополита Володимира – архієпископа Олександра (Драбинка) та визнати недієздатним самого митрополита. Знаючи про такі наміри, Володимир надіслав лист до членів синоду, в якому написав, що проведення цього засідання є недоцільним. Тому, щоб все відповідало букві канону, перед самими зборами, архієреї на чолі з митрополитом Агафангелом (зараз тимчасово виконує функції голови УПЦ (МП) завітали всім синодом до лікарні, в якій знаходиться хворий Володимир. Поспілкувавшись з ним, та отримавши «особисте благословення» (прямої мови Володимира звісно ж ніхто крім його гостей не чув), всі формальні процедури були вирішені, й синод відбувся.
На синоді прийняли тільки одне з двох резонансних рішень, які начебто були на порядку денному. У протоколі синоду жодним чином не згадано про створення комісії щодо стану здоров'я Володимира. Вочевидь, в УПЦ (МП) розуміють, що це викликало б нову хвилю обговорення в суспільстві й ще більш прискіпливу увагу ЗМІ до подій в церкві. Натомість усунувши архієпископа Олександра (Драбинка) з усіх ключових посад, проросійські сили, з одного боку прибрали конкурента, з другого показали всім – хто в церкві «хазяїн». В мотивації до його звільнення сказано наступне: «він дозволяє собі в ефірі світських загальнонаціональних засобів масової інформації, які і без того ставляться до нашої Церкви з необґрунтованою упередженістю, відкрито виступати з критикою рішень Вищої Церковної влади, штучно протиставляючи Священний Синод Української Православної Церкви її Предстоятелю, що є наклепом на соборний розум Церкви і хулою на Духа Святого…»
Варто відзначити, що хоча прихильники «автономістського» курсу архієпископа Олександра (а по суті митрополита Володимира) є як серед ієрархів, так і серед багатьох священників, але зараз можна вважати конфлікт завершеним. В УПЦ (МП) всі сторони конфлікту найбільше бояться нового розколу. «Автономісти» розуміють, що в разі відкритого конфлікту вони отримають статус «неканонічних» й «розкольників». Москва ж, звісно, не хоче посилення впливу УПЦ (КП), до якої, скоріш за все, ті приєднаються. Крім того, РПЦ не зацікавлена, поки що, в знятті вивіски «українська» зі своєї філії в Україні. Промосковське крило УПЦ (МП) дотепер вимушене було миритися зі зміцненням автономії церкви, а при фактичному правлінні промосковського синоду, всі будуть пасивно спостерігати за зближенням з РПЦ.
Цікавим є й той факт, що церковно-ідеологічний центр – Московська патріархія показово мовчить. Окрім скупих слів патріарха Кіріла, про те, що «Володимир є недієздатним», звідти немає якихсь офіційних чи напівофіційних заяв. Це свідчить, що ситуація їх цілком влаштовує. Більше того, вони зажди зможуть сказати, що УПЦ – самостійна Церква, і «ми не втручаємось».
В такій ситуації, саме питання – хто буде наступником Володимира – втрачає свою актуальність. Незалежно від того, буде це митрополит Одеський Агафангел, Донецький Іларіон, Чорнобильський Павло, чи хтось інший – поставленні вони будуть на цю посаду активною проросійською більшістю в керівництві церкви. А тому виконуватимуть ту роль та функцію, яку від них очікує Москва. А саме: ліквідація всіх надбань «самоуправління», що були за двадцять років керівництва церквою митрополитом Володимиром.
Проте деякі експерти все ж вважають, що більшість парафій УПЦ (МП) навряд чи згодяться з тими шовіністичними поглядами, які проголошує митрополит Агафангел. «Якщо в майбутньому курс УПЦ зміниться на будівництво «Русского мира», чим не займався митрополит Володимир, то можна чекати реакції саме від церковного народу і провінційних священиків», – переконаний релігієзнавесь Анатолій Бабинський – В цій ситуації Україна унікальна, бо тут є доволі потужна структура УПЦ (КП), яка в цих процесах може зіграти значну роль».