Про характер німецької потуги. Дипломатична сила Німеччини ґрунтується на економічному, а не військовому потенціалі. Вона випливає зі здатності впливати на інші країни через економічну міць, міжнародну допомогу. Два приклади: Греція та єврозона. І, звісно, санкції проти Росії, де Берлін відіграв провідну роль.
Чи змінюватиметься такий характер потуги ФРН з огляду на нинішні виклики — ключове питання, на яке німці ще не знайшли відповіді. Є певні сигнали стосовно того, що держава може трохи збільшити видатки на оборону, і підтримка такого кроку серед населення дещо зростає. Та все одно вона мала.
Як наслідок — маємо геоекономічну потугу, яка наразилася на конфронтацію з військовим потенціалом Росії. Наразі перша залежить у військовому сенсі від НАТО й США, і не думаю, що ця ситуація дуже зміниться: у німецькому суспільстві є глибоке неприйняття мілітарної сили та інструментів. Крім того, це відібрало б ресурси в економічної політики. Мені здається, що у військовому сенсі Берлін і надалі покладатиметься в разі необхідності на Вашингтон.
Читайте також: Меркель-Штайнмайєр: дует чи какофонія
Чи є в Німеччині консенсус щодо того, яким лідером їй бути? Анґела Меркель сьогодні репрезентує велику частину громадської думки. Вона є осердям німецької позиції: скажімо, у питанні тих-таки санкцій проти Росії. Їй не дуже до вподоби «Північний потік-2». Але, напевне, канцлерка відчуває потребу не заперечувати, щоб зберегти коаліцію з есдеками. Хоча, мабуть, сподівається, що якимсь чином проект заблокує Єврокомісія. Одначе нині Соціал-демократична партія Німеччини починає кампанію до виборів наступного року (парламентські перегони мають відбутися наприкінці літа — до середини осені 2017‑го. — Ред.). На цей момент у них близько 20% голосів, тож вони намагаються вибудувати незалежну від широкої коаліції з ХДС позицію. І тут є Ґергард Шредер, його роль у Газпромі, вплив на СДП та зацікавленість німецького бізнесу в побудові довгострокових ділових відносин із Москвою. Крім того, у партії традиційно вже виробилася культура готовності до співпраці з Росією після Ostpolitik.
Доки Меркель на посаді, політика держави, наприклад щодо санкцій, буде незмінна. Її підтримує німецьке суспільство: хоч і потерпаючи від обмежень, воно відчуває, що важливо не проігнорувати дії Кремля в Україні. Однак, якби нинішній канцлерці довелося піти передчасно, позиція ФРН могла б змінитися.
Зберігаються серйозні побоювання, що Німеччина відновить свою рівнонаближеність до США й Росії, особливо якщо інтеграція Європи послаблюватиметься, що дасть Берліну більше незалежності. А особливо коли врахувати факт, що йому в будь-якому випадку треба якось жити з Москвою.
Німеччина і Росія. Росіяни дуже здивувалися єдності Заходу щодо санкцій. Але Владімір Путін, напевне, вважає, що там настане розбрат, грає в довшу гру й сподівається перечекати. Німеччина в питанні цих обмежень була міцною опорою Заходу. Лідер Кремля, мабуть, думає, що позиції Меркель у наступні кілька років похитнуться.
Але протягом останніх півроку найбільшим торговельним партнером ФРН є Сполучені Штати, вона багато інвестує в Америці. Доти не один рік на першому місці за товарооборотом із Німеччиною була Франція. А ще важливішим за Москву для Берліна в цьому аспекті є, мабуть, Пекін. Однак залишається значна енергетична залежність від Кремля. А ще співпраці з Росією в довгостроковій перспективі шукають великі німецькі компанії. Хоча вони були там іще від часів Єкатєріни ІІ, тож у цьому нічого дивного.
Німеччина і США. Уже певний час очевидно, що ФРН стала ключовим партнером Сполучених Штатів у Європі, особливо з огляду на те, що Британія та Франція зайняті своїми проблемами й мало проявляють себе останніми роками в лідерській ролі. Барак Обама чітко сказав, що «брексіт» стане серйозною проблемою для американсько-британських відносин, а отже, Вашингтон іще більше покладатиметься на Берлін. Тобто, швидше за все, ми побачимо зміцнення німецько-американських зв’язків.
Читайте також: Муки лідерства
Водночас увага Америки до Європи дещо зменшувалася, відтак провідні позиції в останній зайняла Німеччина. Найімовірніше, така ситуація триватиме, якщо тільки не станеться ескалації російських дій в Україні чи деінде на континенті. Якщо він буде порівняно стабільний, я не бачу перспективи серйозного повернення США на європейську арену, хоча, на мою думку, це дуже важливо. Цього точно не робитиме Дональд Трамп. Гілларі Клінтон — можливо. Але Вашингтон має купу інших клопотів. Загалом для майбутнього Німеччини те, що буде в Європі, значно важливіше екзистенційно, ніж для Сполучених Штатів.
Німеччина в Європі. Питання в тому, чи візьмуть на себе німці серйозніші лідерські обов’язки й чи приймуть це європейці: їм не подобається, коли всім верховодить одна країна. Власне, це може породити багато проблем. І тому в ФРН переймалися «брексітом», адже після виходу Лондона з ЄС Берлін фактично залишається на провідних позиціях сам, бо Париж нині дуже слабкий. А німецьке лідерство дратує інші країни ЄС. Це видно й по Україні, й по ситуації з біженцями, єврозоні, домовленості з Туреччиною. Багато німецьких ініціатив викликали різку реакцію решти європейців. Звідси ще одне питання: чи може Європа мати лідера взагалі? Це дуже різношерстий регіон, із різними культурами, національними інтересами. Сьогодні, схоже, варіант його дальшої федералізації втрачає актуальність. Наступне десятиліття буде періодом великої невизначеності для континенту. До речі, тут дуже важливо, щоб вижила та здобула успіх Україна. У протилежному випадку матимемо зовсім іншу, ніж тепер, і дуже небезпечну Європу.
Читайте також: Німецькі медіа про Brexit: великі ризики для ЄС
На сьогодні мене непокоять німецько-польські відносини: вони були вкрай важливим елементом єдності Заходу щодо російської політики впродовж останніх років. Якщо поляки триматимуться більш антинімецького курсу, це серйозно загрожуватиме солідарності в питанні Росії.
Але загалом Німеччина є центральною європейською потугою. Тому їй доведеться вибудовувати з партнерами конструктивний діалог. ФРН може не подобатися те, що відбувається в Польщі або ж Угорщині, але зрештою вона, певно, знайде якийсь спосіб співпраці з ними. Німці просто не можуть отримати вороже настроєну Східну Європу на кордонах. Хоча дійти порозуміння буде непросто.
Тут повертаємося до питання німецького лідерства: якщо Берлін у цій ролі стає надто сильним, нервуватися починають не тільки греки, а й поляки, угорці. Тож Німеччині треба вести тонку гру: вибудовувати власне лідерство саме в європейському контексті.
———————————————————–
Стівен Жабо — виконавчий директор Трансатлантичної академії, яка слугує майданчиком для досліджень та діалогу між науковцями, політологами, експертами. Був деканом і професором європейських студій у Школі передових міжнародних досліджень Пола Нітце Університету Джонса Гопкінса. Ще раніше — професором в Університеті національної оборони США та президентом відділення Західноєвропейських студій Інституту міжнародної служби в Державному департаменті США. Автор книжки «Німеччина, Росія і розквіт геоекономіки» («Germany, Russia and the Rise of Geo-Economics», 2014), де проаналізовано німецьку політику стосовно Росії, пошук об’єднаною Німеччиною своєї ролі у світі, інтереси порівняно з інтересами США та європейських партнерів. Попередні книжки: «Шляхи розходяться: криза німецько-американських відносин» («Parting Ways: The Crisis in German-American Relations», 2004), «Дипломатія об’єднання Німеччини» («The Diplomacy of German Unification», 1992).