5квітня Солом’янський суд Києва засудив екс-міністра охорони природного середовища Георгія Філіпчука до трьох років за стереотипним звинуваченням у перевищенні повноважень. Йдеться про скандально відому епопею з компанією «Vanco Прикерченська» (серед співвласників якої називали Ріната Ахметова), що за прем’єрства Юлії Володимирівни претендувала на розробку нафтогазових родовищ Чорноморського шельфу. Уряд Тимошенко тоді доклав усіх зусиль, щоб цього не сталося.
У день виходу цього числа Тижня, ще одному екс-урядовцю – колишньому в. о. міністра оборони Валерію Іващенкусуд оголосив вирок- 5 років ув’язенння. 55-річного екс-міністра, який перебуває під вартою із серпня 2010-го, доправляли до суду на ношах (зокрема, у нього діагностовано прогресуючу атрофію м’язів), йому постійно колють знеболювальне. Ситуацією гучно обурювалась омбудсмен Ніна Карпачова, проте суд раз у раз відхиляє прохання про звільнення Іващенка на підписку про невиїзд.
Ці випадки об’єднує той факт, що говорити про цілковиту безгрішність обвинувачених складно, але ще складніше вважати адекватним те покарання, яке вони фактично відбувають або вже відбули, навіть до вироку суду. Особливо враховуючи вибірковість вітчизняної Феміди, схильної давати умовне покарання навіть за умисне вбивство, якщо вбивця належить до можновладців чи їхніх родичів (як це сталося із сином голови Держслужби автомобільних доріг Володимира Демішкана).
Читайте також:Україною керують за правилами «зони»
«Я ЭТИХ ПЕСЕН ОЧЕНЬ МНОГО ЗНАЮ…»
Паралельно посилився тиск на харизматичних політиків з числа «колишніх»: Юлію Тимошенко та Юрія Луценка. Останній уже дістав 4,5 року ув’язнення за все те ж «перевищення повноважень», проте на нього чекає новий суд – за нібито незаконний наказ стежити за водієм екс-заступника голови СБУ Володимира Сацюка. Останнього підозрювали в отруєнні Віктора Ющенка. Раніше захисники Луценка, який має цілий букет хвороб, зокрема й цукровий діабет, припускали, що новий суд потрібен, щоб не випускати екс-міністра МВС із СІЗО на зону, де умови існування поблажливіші до хворих.
Генпрокуратура реанімувала справу про вбивство донецького бізнесмена Євгена Щербаня, розстріляного разом із дружиною та двома супутниками на летовищі Донецького аеропорту ще далекого 1996 року. Сьогодні вона підозрює в замовленні вбивства Тимошенко та екс-прем’єра Павла Лазаренка. При цьому перший заступник генпрокурора Ренат Кузьмін у своєму фірмовому стилі звинувачує Юлію Володимирівну з телеекранів, нітрохи не дбаючи про такі дрібниці, як презумпція невинуватості.
Вочевидь, з погляду ініціаторів справи звинувачення в замовному вбивстві значно кращий привід для дискредитації Тимошенко та її тривалого ув’язнення порівняно з газовою справою чи справою ЄЕСУ. Дарма, що звинувачення погано тримаються купи. Поки що вони ґрунтуються на двох фактах. По-перше, на свідченнях правої руки Лазаренка Петра Кириченка, який підтвердив, що вбивці Щербаня могли отримувати гроші з підконтрольних Тимошенко офшорних рахунків. По-друге, на словах Руслана, сина загиблого, котрий стверджує, що Тимошенко мала з його батьком фінансові конфлікти й погрожувала йому в особистій розмові. Але дивує той факт, що він не дав цих свідчень на суді над виконавцями злочину, що відбувся ще 2002 року. Тоді Юлія Володимирівна теж перебувала в опозиції і докази її причетності до кілерів, якщо вона мала місце, були б радо сприйняті слідством. Попри це, сьогодні Щербань-молодший заявляє, що передав Генпрокуратурі якісь «документи» про причетність Тимошенко до вбивства – про що саме в них ідеться, наразі не відомо.
Кузьмін, щоправда, зазначив, що у разі, коли свідчення Руслана Щербаня не підтвердяться, син загиблого бізнесмена може зіткнутися з «кримінальною відповідальністю за наклеп». Заява більше ніж дивна, адже останньої в Україні давно немає. Проте деякі циніки вважають, що таким чином Щербаню-молодшому дали чіткий натяк на можливі неприємності, якщо він не докладе всіх зусиль до нового звинувачення на адресу Тимошенко, хоч би яким сумнівним воно було…
Не виключено, що список засуджених опозиціонерів поповниться новими іменами. Той-таки Кузьмін анонсував «перевірку» діяльності першого заступника Тимошенко по партії Олександра Турчинова в часи його головування в СБУ після Помаранчевої революції. Проводиться вона нібито за зверненням «ветеранів спецслужб» (пізніше виявилося, що ветеран був один; його прізвище тримають у таємниці). А стосується нібито незаконного виділення Турчиновим квартири тодішньому керівникові прес-служби СБУ. В одному з телеефірів пан Кузьмін уже спрогнозував, що Турчинова може очікувати доля Луценка.
Читайте також Співдоповідач ПАРЄ Мейліс Репс: «Лідерів опозиції міг би амністувати український парламент»
ПРОЗОРІ НАТЯКИ
Проте паралельно з посиленням тиску влада демонструє «жести доброї волі» щодо Тимошенко і Луценка.
6 квітня останнього доправили із СІЗО до Київської лікарні швидкої допомоги. Інформація про курс його лікування мінімальна, Міністерство охорони здоров’я навіть офіційно заявило, що коментарів на цю тему не буде (причому послалося на нібито написане самим Луценком прохання). Але сам жест показовий.
Зокрема, тому, що відповідна ініціатива виявлена і щодо Юлії Володимирівни. Поширена ЗМІ минулого тижня інформація про переговори, які нібито вів офіційний Київ з офіційним Берліном на тему можливого виїзду Тимошенко на лікування до Німеччини, спростувала Генпрокуратура. Проте в Україні екс-прем’єрку згодні лікувати за межами колонії (у неї діагностовано міждискову грижу хребта). Для цього навіть терміново переобладнали один із поверхів відомчої лікарні Укрзалізниці в Харкові. Інша річ, що Тимошенко поки що відмовляється від лікування у ній і в листах на волю закликає використати зарезервовані для неї потужності на благо пересічних громадян.
У ситуації з лікуванням Луценка і Тимошенко є дещо спільне. А саме заяви про те, що ув’язненим надходять (або надходили) наполегливі пропозиції від влади виїхати за кордон. Зокрема, про те, що вони озвучувалися Луценкові, говорив опозиційний нардеп Володимир Ар’єв. Що ж до Юлії Володимирівни, то публічним свідком виступала, зокрема, її донька Євгенія (яка одразу ж заявила, що екс-прем’єрка на такі кроки не піде).
Відтак думка про те, що влада намагається витиснути (вислати) провідних опозиціонерів за межі країни, як мінімум має право на існування. Міркування помсти (яка, за великим рахунком, уже відбулася) тут можуть збігатися з міркуваннями політичної доцільності, що напередодні виборів дедалі більше вимагає зачистки політичного поля, враховуючи падіння рейтингів влади. Тобто схоже на те, що для влади внутрішньополітичні мотиви таки домінують над зовнішньополітичними, а відтак і проблеми політичних репресій потрібно «вирішувати» всередині країни. Жага помсти й особливо упередження можливого «обміну ролями» таки переважили ризики остаточної ізоляції України. Випробовування межі терпіння Заходу триватиме, а політв’язні за нинішньої влади, схоже, зможуть здобути свободу в найкращому разі лише в обмін на стовідсоткову гарантію відмови від політичної діяльності.
Читайте також: Прогрес у стосунках України з ЄС можливий після зміни поведінки Києва